«Не можемо собі дозволити мовчати»: постраждалі від сексуального насилля розповідають світові про російські злочини

Ірина Довгань потрапила в полон у Донецьку 2014 року через фото з українськими військовими, яким вона допомагала. Дізнавшись, що родина жінки заможна, окупанти почали шукати гроші. Про цей період вона розповідає так:

Цей соціальний провал між тими, хто мене заарештував, і був одразу. І ця ненависть була одразу. "Ти, с..., інтелігентка, думаєш, що розумнішаєш нас?!" - сказав мені денеерівський слідчий і вийшов із кімнати. Прийшли кавказці з батальйону "Восток".

Незабаром росіянам довелося відпустити Ірину, бо вона потрапила на фото бразильського кореспондента, яке розлетілося світом. На світлині жінка стоїть біля стовпа, загорнута в український прапор, а біля неї окупанти.

Людмила Гусейнова, яка допомагала дітям із вадами розвитку, потрапила в полон 2019 року. Жінці вдалося організувати доставку з підконтрольних Україні територій необхідних речей, а також українських книжок і листівок з найкращими побажаннями для малюків. Крім цього, Людмила допомагала українським захисникам Широкиного.

Людмила пережила 50 днів знущань і наруги в сумнозвісній донецькій в'язниці "Ізоляція". Усі ці дні вона мала мішок на голові, а перевдягатися дозволяли тільки під ковдрою і під пильним наглядом із відеокамер. Після цього жінку перевели в донецький СІЗО, де в камері перебувало 20 кримінальниць. Майже три роки Людмила була в оточенні вбивць, наркоторговців, бойовиків так званої ДНР та інших. Жінка повернулася додому лише восени 2022 року під час обміну полоненими.

Попри все пережите, обидві жінки зуміли почати нове життя і стали допомагати іншим постраждалим, активно займаючись громадською діяльністю. Вони працюють у ГО "SEMA-Україна", організації, яка підтримує постраждалих від сексуального насильства, пов'язаного з війною (СНПК).

Жінки розповідають, що на створення об'єднання їх "надихнув" власний досвід.

З українськими правозахисниками я прибула до Гааги як свідок у справах для Міжнародного кримінального суду. Мені на виступ перед прокурорами дали 3-4 хвилини, але вони слухали не менше 40 хвилин. Увечері відбулася пресконференція, у Гаазі дуже багато журналістів, розголос був серйозний. І до мене підійшла жінка, дала візитівку і сказала, що представляє міжнародну правозахисну організацію - Фонд доктора Дениса Муквеге, що займається підтримкою постраждалих від СНПК. Вони взагалі не знали, що в Україні таке відбувається, бо працюють багато з африканськими країнами, а тут такі події в центрі Європи!", - розповіла Ірина Довгань.

Вона почала активно листуватися з правозахисницею. Після чого Ірина почала шукати інших постраждалих, пропонуючи об'єднатися в організацію, щоб розповідати про злочини росіян. Так Ірина запросила і Людмилу Гусейнову.

Наприкінці 2021 р., коли я ще була в полоні, в Україні мене заочно нагородили Національною премією за особистий внесок у захист прав людини, яку присудив Центр суспільних свобод. Цю нагороду вручили моєму чоловікові. А він передав її на зберігання моїй подрузі, відомій українській журналістці Олі Мусафіровій. І вони вирішили цю нагороду особисто вручити мені в Національній спілці журналістів через місяць після мого звільнення. Там зібралися представники медіа, громадських організацій. І туди ж прийшла Ірина Довгань. По завершенні урочистостей вона запросила мене в організацію. Я відповіла, що для мене зараз найголовніше - звільнення тих жінок, які залишилися у в'язниці. Деяких я знала особисто, про інших просто чула. Я розуміла, як їм там важко. Ірина сказала, що з організацією мені буде легше домагатися цього, з'явиться більше можливостей на будь-яких майданчиках говорити про цих ув'язнених. І я побачила жінок, які також перебували в полоні, з деокупованих територій. Вони теж пережили те, що і я, тому вирішили, що будемо разом і в нас багато що вийде, - поділилася Людмила.

На початку роботи в організації було близько 17 осіб, з яких активну участь брали 8-10. Постраждалі від СНПК почали шукати можливості для привернення уваги держави до цієї проблеми. Було організовано круглий стіл за участю силових структур. У ньому брала участь представниця Офісу Генпрокуратури Вікторія Кравчук, яка близько сприйняла історії жінок і звернулася до голови офісу. Ірина Венедіктова запропонувала опитати всіх постраждалих і направила прокурора.

Однак не всі постраждалі були готові говорити про пережите. Дати свідчення прокурору погодилися лише 10 жінок, одна з них у підсумку відмовилася.

Назва організації SEMA перекладається з суахілі як "Не мовчи!" і це стало своєрідним лейтмотивом діяльності організації.

Якщо ми мовчатимемо, то нічого не буде взагалі. А ми зараз не можемо собі дозволити мовчати. Україна не може дозволити собі мовчати.
Уряд у співпраці з різними міжнародними структурами - з ООН, Фондом Муквеге, Глобальним Фондом тих, хто пережив насильство, тощо - почав опікуватися проблемою СНПК. Нас багато запрошували на різні події. І ми стали говорити. Нас запитують чи не запитують, а ми говоримо. Ми навчилися говорити. Ми нарешті сформулювали свої думки. І ще ми переконалися, що європейські країни хочуть нас підтримати. Вони дуже емпатії, і ми робимо все, щоб наша країна до них підтягнулася. Але хочеться, щоб це відбувалося швидше, - ділиться Ірина Довгань.

Людмила Гусейнова зазначає, що жертвам сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, нема чого соромитися. Тому світ має знати про злочини росіян і покарати їх. Тим паче на тимчасово окупованих територіях залишається багато жінок, які страждають.

Дуже важливо, на думку жінок, зараз домогтися ухвалення закону про постраждалих від СНПК, який має передбачити статус постраждалих. Також закон має включати список необхідних послуг, які надаватимуть постраждалим. Йдеться, зокрема, про медичну та психологічну допомогу.

Я спілкувалася з однією психологинею. Вона сказала: "Ви розумієте, що ваша історія така, що ви щонайменше 3 роки маєте працювати з психологом". Але я усвідомлюю, що той психолог не буде зі мною безоплатно спілкуватися весь цей час. А я не можу бігати від одного психолога до іншого, діючи за принципом - тут десять безоплатних сеансів, потім в іншого. Це не допомога. Це називається повторною травматизацією. І все це має бути законом погоджено, - зазначає Людмила Гусейнова.

Окрім цього, є потреба в інформаційній компанії, яка допоможе постраждалим побороти страх звернутися до фахівців.

Громадські організації беруть участь у розробці пропозицій щодо законопроєкту. Також враховується досвід інших країн.