Навіщо росіянам наші діти? Інтервʼю з організацією “Save Ukraine”, яка повертає малюків на батьківщину

Того ж року шестеро дітей, яким вдалося врятуватись від окупантів, надали суду свої свідчення про те, як після втрати рідних їх насильно вивезли до країни-агресора.

Такі дії міжнародне законодавство вважає ознакою геноциду, тобто спробою знищення народу. Наразі, за даними українських правоохоронців, росіяни вивезли близько 20 тисяч дітей. Втім, точні цифри назвати важко.

Над їхнім поверненням на батьківщину працює благодійна організація “Save Ukraine”.

Соцпортал попросив її засновника та директора Миколу Кулебу розповісти про те, як відбувається порятунок українських дітей.

Навіщо росіянам наші діти? Чи це якось вкладається у їхню загальну політику щодо традиціоналізму, обмеження абортів, заборону на усиновлення не громадянами?

Мета росіян – знищення української нації. І величезне місце в їхній стратегії займає виховання дітей. Тому всіх дітей відразу паспортизують і змушують йти в російські садочки й школи. Це стратегія індоктринації через навчальні заклади. Щоб зарахувати дитину до школи, батьки повинні отримати російський паспорт і надати дитині російський паспорт. У школах також ведеться підготовка, там знищують українські книжки, забороняють розмовляти українською мовою. Шкільні будні супроводжує щоденне виконання російського гімну, уроки політінформації, “разговоры о важном” і насамперед мілітаризація дітей.

Батьки на окупованих територіях свідчать, що онлайн-навчання в українських школах зараз неможливе: всі діти повинні мати паспорти й фізично відвідувати російську школу. Тому що це частина моделі індоктринації. Більшість батьків бояться віддавати дитину до школи, тому що це небезпечно, а там, де школа знаходиться далеко від дому, вони не впевнені, що дитина повернеться додому.

Діти розповідали, що ці російські школи схожі на військові об'єкти. Батьки та родичі не можуть потрапити на територію школи, бо там озброєні військові.

Якщо діти говорять українською, то приїжджають військові й забирають їх на “спецпереробку”. Це означає психологічне насильство та покарання.

Викладання ведеться російською мовою, щотижня проводяться бесіди на основі російської пропаганди. Вийшли нові дитячі книжки на 2023 рік, а історія вже переписується, стираючи українську ідентичність.

Діти, яких відправляють жити в російські сім’ї чи в інституції, часто мають обмежений або відсутній зв’язок зі своїми українськими сім’ями, розмовляючи з ними лише під наглядом, і їм відмовляють у звичайних заняттях дитинства. І ризик бути примусово переправленими до росії для них істотно зростає.

Особливу увагу російські військові приділяють дітям 16-18 років. А влітку дітей розміщують в обов’язкових молодших військових таборах, де їх наповнюють пропагандою і ламають український дух. У результаті багато дітей стають проросійськими.

Чому це стало вагомим аргументом для Гааги? Як само це оформлено юридично, на які аргументи чи докази вказано? Чи проводяться якісь історичні паралелі?

Нещодавно виповнився рік, як ПАРЄ визнала геноцидом депортацію українських дітей до РФ. Це перший офіційний документ, де згадується термін «геноцид», як міжнародний воєнний злочин, стосовно дій РФ.

У резолюції також зазначено, що згідно з нормами міжнародного права, примусова депортація — це пряма ознака геноциду, тому викрадення кожної дитини має бути належним чином розслідуване, кожне слово — задокументоване, а кожен причетний — має понести відповідальність.

Ми невпинно говоримо про це щодня на міжнародних майданчиках по всьому світу. Путін, Львова-Бєлова та всі, хто причетний до викрадення українських дітей, мають бути покарані. І цей список повинен розширюватись, адже кожен росіянин, який взяв до себе українську дитину, має понести персональну відповідальність. Кожен водій автобуса з дітьми, кожен вихователь чи директор “таборів” — усі вони мають понести відповідальність. А повернення дітей, їхня реабілітація та створення умов для возз'єднання родин задля збереження ідентичності дітей України мають стати пріоритетом для держав-членів Ради Європи.

Скільки дітей вивезено? Звідки ці дані?

Викрадення дітей з тимчасово окупованих територій України є одним із багатьох воєнних злочинів, які росіяни вчиняють під час війни.

Точна кількість дітей, розлучених з сім'ями та вивезеним до РФ, невідома. Водночас самі росіяни говорили, що "евакуювали" понад 324 тис. дітей.

Поки що вдалося повернути лише декілька сотень. Викрадення є чітко спланованим і відбувається за декількома сценаріями.

На порталі “Діти війни” наразі зафіксовано 19 546 депортованих чи примусово переміщених дітей. А за даними Національного інформаційного бюро депортовано 744 тис. дітей.

Як це переважно відбувається?

Найчастіше, дітей депортують під виглядом “евакуації”, “оздоровлення”, “лікування”. Насправді все відбувається інакше. Ми часто чуємо історії, які дітей відправляли на “оздоровлення” до табору на 2-3 тижні, а потім наша організація вивозила цих дітей з Криму після піврічної депортації.

Дуже часто росіяни примусово переміщують дітей, батьки яких, вбиті на тимчасово окупованих територіях. Також дітей вилучають з родин, позбавляючи батьків батьківських прав за “законами” окупаційної влади.

На блокпостах часто батьків розлучають з дітьми під час фільтрації, а також створюють непридатні для життя умови та як наслідок надають пропозицію передати дітей на “оздоровлення” під примусом.

Найгірші сценарії, на жаль, чекають дітей-вихованців закладів цілодобового перебування, адже їх вивозять до РФ майже у повному складі і їх шляхи дуже часто губляться.

Чи були випадки саме примусового розлучення росіянами дітей з батьками?

Так, і таких історій дуже багато. Одна з них — історія сім’ї з Херсону, яке було з початку повномасштабного вторгнення окуповане росіянами. Четверо дітей, крім п’ятирічного Матвія, ходили до російської школи. Але водночас сім’я жила в атмосфері страху та непевності.

Через обстріли тато й мама переживали за безпеку дітей. Коли вчителі зі школи запропонували відпочинок у таборі в Криму, батьки погодились відправити туди дітей з міркувань безпеки. Мати довго вагалася, але діти, почувши, що їде весь клас, їхні друзі, переконали маму погодитись.

Дітей відправили до табору у Крим, ніби-то на 2 тижні, але по факту вони пробули там майже пів року.

Коли батьки з дітьми опинилися по різні лінії фронту, мати від переживань схудла на 10 кг. Росіяни казали, що дітей не повернуть, а перевезуть в Скадовськ чи Генічеськ. Або пропонували батькам забирати дітей самостійно.

У таборі молодшого сина, якому 10 років, за погану поведінку і плач перемістили в психіатричну лікарню, де він пробув майже місяць.

У цей період дитині робили уколи та давали якісь ліки. Також дитину поміщали в ізолятор через те, що окупанти вважали його поведінку неприйнятною.

Після піврічної розлуки наша організація змогла вивезти всіх дітей та повернути батькам. Після деокупації Херсону сім’я змогла відновити своє життя. Однак вже за декілька тижнів, коли родина була на ринку, в їх будинок влучив снаряд. Сім’я втратила житло і зараз живе в нашому Центрі надії та відновлення в Києві, намагаючись відновитися після пережитого жаху.

Які є можливості для повернення дітей?

Наразі ми маємо два основні напрями роботи: допомога сім’ям та дітям з тимчасово окупованих територій та повернення до України дітей, яких незаконно вивезли до РФ.

Звернутись до організації можна через соціальні мережі або за телефоном гарячої лінії 0 800 33 31 29. Гаряча лінія приймає близько 300 дзвінків на день.

На гарячу лінію можна звернутись за правовою або психологічною допомогою або з запитом на евакуацію. Звичайно область проживання не має значення, ми допомагаємо українцям, які опинилися у скрутному становищі.

З питань безпеки ми не можемо розголошувати процес повернення депортованих дітей. Але процес евакуації сімей з тимчасово окупованих територій не набагато легший.

Сімʼя може звернутись за допомогою як через наші канали, так і через органи влади, поліцію тощо. Після отримання заявки, ми аналізуємо про яку допомогу ідеться. Також дізнаємось про місцеперебування сім’ї та наявність документів. Після цього ми складаємо конкретний план порятунку для кожної родини.

Розкажіть, будь ласка, про приклади успішного повернення дітей в Україну

Одна з історій, яка щиро вражає. Ми захоплюємось стійкістю та мужністю цього молодого хлопця.Ростиславу було 17, коли росіяни окупували його село на Херсонщині. Після початку повномасштабного вторгнення серце бабусі відмовило, і вона померла. Пізніше росіяни прийшли й забрали його матір до лікарні, вона довгий час страждала на психічні розлади. Хлопець залишився сам.

Наступні чотири місяці Ростислав прожив сам в окупації. Грошей було мало, тому сусіди приносили йому їжу. Після 9 класу хлопець знайшов часткову роботу — допомагав друзям на городі.

Коли окупанти після чотирьох місяців зрозуміли, що Ростислав залишився сам удома, російські війська прийшли до його будинку зі зброєю та загрозами. Через два дні російські солдати у балаклавах і зі зброєю забрали його до Херсону.

Там Ростислав був зарахований до Херсонського технічного коледжу і поселився в гуртожитку. Там йому одразу сказали, що йому потрібно отримати російський паспорт. Також обіцяли сертифікат, 100 000 рублів та будинок. Ростислав відхилив ці пропозиції.

У той час мати Ростислава, перебуваючи у стані психічного розладу, була доставлена до лікарні в Криму і їй був виданий російський паспорт. Пізніше хлопець дізнався, що йому видали російський свідоцтво про народження. Він розірвав його. Потім вчителі приховали його українське свідоцтво про народження і виготовили інше російське, але вже не показали його хлопцеві. Його закривали в ізоляторі за непокору росіянам та змушували забути про українську мову. Але він не здавався і мріяв про повернення додому.

Через майже пів року мати одного з українських друзів Ростислава, з яким він жив у кімнаті, знайшла організацію "Save Ukraine" і поїхала забирати свого сина та ще одного українського хлопця. Ростислав сподівався, що зможе поїхати з ними, і зібрав свої речі. Але вчителі не дозволили йому поїхати додому з друзями, бо росіяни хотіли позбавити його хвору матір від батьківських прав на той момент.

Замість цього його відправили у центр реабілітації на літні канікули, бо гуртожиток був закритий на літо. Протягом 2 місяців у центрі реабілітації всім дітям було заборонено користуватися телефоном. Його видали лише на пів години на день і забирали назад.

Зрештою Ростислав вирішив втекти з Керчі. Деталі операції ми не можемо розкривати з питань безпеки.

Тепер Ростислав живе у центрі "Надія та Зцілення" від фонду "Save Ukraine" у Києві і навчається в школі. Він збирається пройти курси фотографії. Він мріє подорожувати та нарешті забути всі жахи, які пройшов.