Кістки стародавніх людей, знайдені на дні Тайванської протоки, свідчать про зріст до 190 см

Великий Харбінський череп із Китаю пов’язали з денисівцями на підставі аналізу ДНК та стародавніх білків. Джерело: Fu et al. (2025).

Дві людські кістки, підняті з дна Тайванської протоки, дали рідкісну можливість уявити, як могли виглядати загадкові денисівці. За розрахунками дослідників, один із стародавніх людей мав зріст приблизно 180 см, а другий — близько 190 см. Масу їхнього тіла оцінили у 83 та 91 кг відповідно.

Для плейстоценової Східної Азії такі розміри справді вражають: дослідники відносять ці останки до числа найбільших відомих кісток ніг представників роду Homo того часу. Але перетворювати двох великих особин на «двометровий народ гігантів» поки що зарано — робота опублікована як препринт і ще не пройшла рецензування.

Кістки буквально підняли з дна моря

Йдеться про два фрагменти — стегнову кістку Penghu 2 та великогомілкову кістку Penghu 3. Їх знайшли не під час звичайних археологічних розкопок: останки було вилучено з дна каналу Пенху між Тайванем і материковим Китаєм разом із кістками стародавніх наземних тварин.

За часів льодовикового періоду рівень моря неодноразово опускався, і нинішнє морське дно перетворювалося на сушу. Однак у таких знахідок є серйозний недолік: вчені не знають точного розташування кісток у первинних шарах ґрунту і позбавлені значної частини археологічного контексту.

Зате в самих кістках збереглися стародавні білки. Їхній аналіз показав, що обидва фрагменти мають денисівський протеомний профіль. На думку авторів, це перші відомі кістки ніг, молекулярно пов’язані з денисівською лінією.

Людина могла мати зріст близько 190 см

Обидві кістки збереглися не повністю, тому зріст їхніх власників вчені не вимірювали безпосередньо. Дослідники реконструювали початкові розміри кісток і використовували морфометричні моделі, що пов’язують довжину кісток ніг із загальними розмірами тіла.

Для власника стегнової кістки Penghu 2 отримали оцінку близько 180 см зросту та 83 кг маси.

Penghu 3 виявився ще більшим — приблизно 190 см і 91 кг.

Автори препринта зазначають, що за своїми розмірами знахідки належать до найбільших відомих кісток ніг плейстоценових представників Homo. За їхніми порівняннями, ці денисовці були більшими за низку відомих представників Homo erectus та пізньоплейстоценових Homo sapiens зі Східної Азії.

Кістки денисівців вперше знайдені нижче шиї

Саме це робить знахідку особливо цікавою. Денисовців відкрили завдяки стародавній ДНК із Денисової печери в Сибіру, але їхній фізичний вигляд тривалий час залишався майже невідомим.

Вченим були доступні переважно зуби, фрагменти пальців і щелепи. У 2025 році аналіз стародавніх білків підтвердив денисовське походження масивної нижньої щелепи Penghu 1, також знайденої біля Тайваню. Того ж року молекулярні дані пов’язали з денисовцями великий череп із Харбіна.

Нові кістки вперше дають змогу набагато впевненіше обговорювати розміри решти тіла. Картина починає складатися у досить масивну постать стародавньої людини — з великим черепом і потужною статурою.

Але поки що це саме фрагменти картини, а не готовий портрет усієї денисівської популяції.

Один із них жив близько 45 тисяч років тому

Особливо цікава великогомілкова кістка Penghu 3. У окремому дослідженні іншій групі вдалося отримати для неї радіовуглецеву дату — приблизно 45 тисяч років тому.

Це порівняно пізній період існування денисівців. На той час Homo sapiens уже широко поширилися по південній частині Азії, тому знахідка стає важливою для розуміння того, як довго різні людські лінії могли співіснувати в цьому регіоні.

Ізотопний аналіз Penghu 3 також показав, що ця людина жила у відкритому ландшафті — ймовірно, серед трав’янистих рівнин або заплав — і отримувала значну частку білка з тваринної їжі. Явних ознак помітної залежності від морських або прісноводних ресурсів дослідники не виявили.

Поки що зарано називати денисівців гігантами

Саме тут ефектні цифри вимагають головного застереження.

Вчені отримали оцінки розмірів лише двох осіб. Ми не знаємо середнього зросту денисівців, діапазону розмірів у межах їхніх популяцій або відмінностей між чоловіками та жінками. Невідомо навіть, наскільки типовими були Penghu 2 та Penghu 3 для своєї групи.

Якщо випадково вибрати двох сучасних людей зростом 185–195 см, на їхній основі теж не можна зробити висновок, що весь Homo sapiens сягає майже двох метрів.

Тому нові дані свідчать насамперед про те, що деякі денисовці могли бути дуже великими, а не про те, що зріст близько 190 см був нормою для всієї стародавньої лінії.

Є й додаткові невизначеності. Обидві кістки неповні, тому зріст і маса реконструйовані статистично. Крім того, знахідки підняті з дна моря і не мають звичного стратиграфічного контексту археологічних розкопок.

Знахідка все ж змінює уявлення про загадкових родичів людей

Незважаючи на обмеження, це рідкісний випадок, коли денисівці перестають бути майже виключно набором генетичних послідовностей.

Автори вважають, що великі розміри тайванських знахідок можуть мати значення навіть для інтерпретації великого денисівського мозку та особливостей їхньої адаптації. Однак такі ідеї поки що вимагають набагато більшої кількості скелетних решток із різних регіонів.

Найбільш надійний висновок зараз є значно обережнішим і водночас досить вражаючим: у пізньому плейстоцені на території сучасного Тайваню жив денисовець, розміри якого за реконструкцією можна порівняти з великою сучасною людиною зростом близько 190 см.

Але однієї такої людини недостатньо, щоб перетворити всіх денисовців на «гігантів льодовикового періоду».

Джерело

Основна робота — препринт«Denisovan leg bones from Taiwan reveal large body size». Робота опублікована на bioRxiv 8 серпня 2026 року і поки що не пройшла рецензування.

Автори: Yousuke Kaifu, Chun-Hsiang Chang, Yumeko Tarusawa, Rikai Sawafuji, Shiori Yonemoto, Shigeru Shimamura, Masanaru Takai, Reiko T. Kono, Ченг-Хан Сун, Ченг-Сю Цай, Мінору Йонеда, Такумі Цутая.

Додаткова робота —«Habitat and feeding ecology of a Denisovan from Late Pleistocene Taiwan». У ній Penghu 3 безпосередньо датували приблизно 45 тисячами років тому та досліджували стабільні ізотопи для реконструкції середовища проживання та харчування. Вона також опублікована на bioRxiv і поки що не пройшла рецензування.