"Думала, повоюю і повернуся у свій дитсадок" - історія 60-річної військової, яка в армії вийшла заміж

Чому вона цілий рік в армії плакала, як реагувала, коли її називали "бабусею", і як на четвертому році служби зустріла кохання і нещодавно вийшла заміж - вона розповіла порталу hromadske.

Олена Козоброд із Покрова Дніпропетровської області. Працювала музичним керівником у дитячому садку, у 35 здобула другу освіту. Одночасно бігала на роботу в садок, у школу, викладала в інституті - щоб її прийомна донька Руслана ні в чому не мала потреби. Допомагали батьки, дідуся дівчинка звала "тато-дідусь", а донька обрала професію військового психолога. Мама її підтримала, хоч це було непросто. 24 лютого 2022 року Руслана зателефонувала з Києва: "Мамо, почалася війна". Тоді Олена пішла до місцевого військкомату.

Привіталася: "Слава Україні!" - а у відповідь мовчать. Я сказала все, що про них думаю. Щоб ви розуміли, зараз я важу 95 кілограмів, а тоді була 155. Така велика тітка. На мене дивилися як на дурочку. Сказали, що жінок не беруть. Але мені все одно - розкрила Конституцію: "Ущемляєте мої права". Розповіла, що за плечима військова кафедра в педінституті. Звісно, навички я забула, але це стало підставою, щоб мене взяли, - розповідає Олена.

Наступного дня прилаштувала кота, віддала подрузі ключі від квартири. У маршрутці, яка везла добровольців у частину, вона була єдиною жінкою. Олена потрапила до 93-ї окремої механізованої бригади.

Я думала: зараз лютий, повоюю, а вже у вересні повернуся у свій дитячий садок. Була впевнена, що все закінчиться, - Олена сміється над собою тією, наївною. - Потихеньку нас готували і відправляли на передок. Усі дівчата молоді, а мені командири чесно сказали: "Анатоліївно, ти велика, доросла, будеш тягарем". А в мене, крім того, після навчання і навантажень вилізла пахова грижа. Її прооперували, і це теж унеможливило вихід на нуль.

Дочка Руслана, тоді ще четвертокурсниця, достроково закінчила інститут. Її через два місяці призвали. Зараз дівчина служить у ЦСО. Олена служить у штабі тилу діловодом.

Моя робота - це рахувати маленькі цифри щодня, і я відчуваю себе потрібною. Це головне.

Перший рік дався дуже важко, плакала майже щодня. Цивільній людині непросто виконувати чиїсь накази, тримати свою думку при собі. І мова в армії не українська, не російська - суцільний мат. Жінка ридала - як вихована людина, не могла відповідати тим самим. Згодом адаптувалася, побачила повагу до своєї роботи. Але і з цим спочатку були проблеми. Олена зізнається, що була жертвою ейджизму: її називали "бабусею". Вона відповідала ввічливо: "У мене таких онуків, як ви, немає".

Але минули роки - і ставлення до неї змінилося. Вона стала "своєю". Зараз у неї такі побратими, така дружба, що вони рідні, що вони - сім'я.

Майбутній чоловік Володимир відгукнувся на її пост у соцмережах. Жінка викладає відео своїх виступів - вона співає. Влітку виклала відео, де виконує пісню "Коханий". З одним із поціновувачів її таланту зав'язалося листування. З'ясувалося багато збігів: однакові по батькові - Анатоліївна й Анатолійович; Олена народилася 26 грудня, він - 27; вона пішла служити в перший день великої війни, а він пішов із бригади за день до неї (йому виповнилося 60), потім повернувся, нещодавно остаточно демобілізувався.

Володимир Стенько пише п'єси і навіть перемагав у конкурсі "Коронація слова". Познайомилися вони в серпні. У жовтні Олена поїхала у відпустку на тиждень до Києва: сходила на балет, у філармонію, на виставку картин, на літературний вечір із Павлом Вишебабою, була на фотосесії. Повернулася щасливою, а наступного дня закохані розписалися. Хоча мали б через місяць - але Володимир наполіг:

Так у тебе очі сяють щастям, тебе відведуть, потрібно терміново одружитися.

Через півтора місяця їй виповниться 60, вона демобілізується. Хоче, щоб вони з чоловіком жили в її рідному місті. Олена мріє працювати "помічником ветерана".