Чи матимуть право на пенсію в Україні нинішні 40-річні

Воєнні дії, залежність економіки від міжнародної підтримки, скорочення населення - головного джерела наповнення Пенсійного фонду України. Усе це прямо впливає на розмір пенсії, якої сьогодні не вистачає навіть на найнеобхідніше. Але особливу тривогу в економістів викликає подальший розвиток пенсійної проблеми. Адже якщо важко забезпечувати нинішнє покоління літніх людей, що буде в найближчому майбутньому? І чи не вийде так, що нинішнім 40-річним уже не доведеться розраховувати на пенсійні виплати?

Утім, якою б складною не вимальовувалася ситуація з пенсійним забезпеченням, та й загалом із соціально-економічним розвитком, усе не так безнадійно. Процеси, які сьогодні відбуваються в суспільстві, показують, що у країни є потенціал до позитивних змін. Але про все по порядку.

Людей не вистачає

Наше видання багато розповідало про непросте життя українських пенсіонерів. До війни мільйони дідусів і бабусь жили за межею бідності. А сьогодні, у зв'язку зі зростанням цін на продовольство і медикаменти, ситуація ще гірша. Однією з головних причин низьких пенсій є труднощі, з якими сьогодні зіткнулася звична нам солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (система першого рівня). Система залежить від кількості громадян, які працюють та сплачують Єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ). Якщо кількість зайнятих скорочується, то знижуються внески до Пенсійного фонду. У підсумку його потрібно дофінансувати з бюджету, що в сьогоднішніх умовах не так просто.

Старша наукова співробітниця, кандидатка економічних наук Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України Людмила Черенько вважає, що наповнення Пенсійного фонду будуть і далі знижуватися. І це, на її думку, об'єктивний процес.

Українці, які працюють, не можуть віддавати ще більше коштів у вигляді податку, щоб забезпечувати гідну пенсію нинішньому поколінню пенсіонерів. Навіть якщо в майбутньому ми поборемо ганебні тіньові доходи, і вони матимуть мінімальні масштаби, навіть у цьому разі система не зможе забезпечити рівень пенсійних виплат. Пенсійний фонд постійно має дірку, яку компенсують з інших відрахувань, - розповіла вона Соцпорталу.

Зрештою, вважає експертка, процес досягне критичної точки, за якої система не зможе працювати за тими самими правилами.

Проведемо порівняння. У 2023 р. доходи бюджету Пенсійного фонду України визначено в розмірі 768 млрд грн, з яких 451 млрд грн (59%) - власні доходи, зазначається на сайті ПФ. У 2022 році власний дохід ПФ становив 65,1%. Тобто дефіцит посилюється. І однією з головних причин є невисока кількість працюючого молодого покоління. Як зазначають у Міністерстві соціальної політики України, солідарна пенсійна система може нормально працювати, якщо внески сплачують принаймні вдвічі більше людей, ніж отримують пенсії.

На початок літа кількість пенсіонерів у країні становила 10,5 млн осіб. Кількість же працюючого населення сьогодні лише трохи більша. За оцінками президента Конфедерації роботодавців України Олексія Мірошниченка, до війни в країні було близько 17 млн працездатних громадян. Однак у 2023 році за межами України перебувало 4,6 млн громадян, з яких 3,2 млн - жінки працездатного віку. На зайнятих противником територіях від початку 2022 року мешкало 3 млн осіб, з них орієнтовно 1,3 млн - працездатного віку. До цього потрібно додати один мільйон мобілізованих українців. Таким чином, у 2022-2023 роках країна втратила 5,5 млн працездатних громадян. Про це експерт написав у колонці для "Економічної правди". І це ми не брали до уваги кількість безробітних, яких, за оцінками Національного банку України, становить 26%. А також тих, хто працює неофіційно і не платить ЄСВ.

Кращого поки що не придумали

Демографічні труднощі свідчать про те, що солідарна пенсійна система, створена для забезпечення базових потреб пенсіонерів і соціального захисту кожного громадянина, поступово перестає відповідати своєму призначенню. Згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці, яку ратифікувала Україна, розмір пенсії має становити не менше 40% від зарплати. Але, за прогнозами Мінсоцу, через демографічні зміни рівень заміщення заробітку пенсіями із солідарного рівня падатиме до 18%-20%.

Людмила Черенько також вважає, що якщо ситуація не зміниться, то в умовах солідарної пенсійної системи необхідно буде або істотно підвищувати пенсійний вік, або постійно знижувати рівень пенсійних виплат.

На думку заступника виконавчого директора "Центру економічної стратегії" Марії Репко, солідарна пенсійна система в тому чи іншому вигляді все одно збережеться.

Навіть якщо буде просто бюджетна виплата, це все одно виглядатиме так, що люди, які працюють, платитимуть податки. А ті, хто за віком працювати не можуть, отримуватимуть пенсію. У принципі іншої альтернативи на цьому відрізку розвитку суспільства поки що не придумали, - прокоментувала вона нашому виданню.

Додамо, що широко анонсований перехід України на другий рівень пенсійної системи також відкладається щонайменше до завершення війни. Про це йдеться в опублікованому оновленому Меморандумі з Міжнародним валютним Фондом, підписаному українською стороною. У пункті 33 зазначається, що представники МВФ вважають, що увага українського уряду має бути зосереджена на зміцненні першого рівня пенсійної системи, "щоб вона залишалася заснованою на правилах і була фінансово життєздатною, особливо після закінчення війни".

Перспективи для майбутніх пенсіонерів

Якщо з підтримкою нинішніх пенсіонерів так-сяк вдається вирішувати ситуацію, то яке майбутнє чекає на тих, хто вийде на заслужений відпочинок через 20 років?

Накопичувальна система. В уряді давно і наполегливо твердять про необхідність накопичувальної пенсії, так званий другий рівень пенсійного забезпечення. Суть системи в тому, що із зарплат громадян пропонується щомісяця стягувати додаткові страхові внески, які будуть спрямовані до Накопичувального фонду. І який лише через десятки років зможе повертати гроші у вигляді пенсій. Однак, опитані нами експерти, скептично ставляться до такого підходу.

Економіст і політтехнолог Всеволод Степанюк вважає, що накопичувальна система можлива в разі, коли у людини є надлишки грошей, щоб накопичувати. У держави ж мають бути механізми примноження накопичених коштів.

У нас є куди вкласти гроші, щоб їх примножувати? Відповідь - ні. До того ж, гривня не є інвестиційною валютою. Щоб інвестувати в гривні, потрібно, щоб зовнішньоекономічні контракти також обслуговувалися в гривні. Умовно, хочете придбати наше зерно, будьте ласкаві заплатити нам у гривні, а не в доларах і євро. Я вважаю, що жодна накопичувальна система у нас працювати не буде, - розповів він Соцпорталу.

Також експерт вважає, що накопичувальна система вигідна насамперед фінансовому сектору, який зможе використовувати кошти, якими людина скористається за 20-30 років.

Подбай про себе сам. Марія Репко вважає, що нинішнім 40-річним потрібно вже зараз замислюватися про своє забезпечення в старості. Грошей потрібно відкладати стільки, щоб після 65 років людина могла майже не працювати. От тільки як це зробити? Економісти називають такі варіанти, як депозити, купівля цінних паперів, вкладення в нерухомість. Утім, чи будуть ці традиційні підходи вкладення коштів можливими в умовах економічної нестабільності, з якою зіткнулася Україна?

Еміграція. Один зі способів забезпечити гідне життя собі та своїм дітям багато українців бачать у виїзді за кордон. Сьогодні значна частина наших співвітчизників переїхали до країн ближнього і далекого зарубіжжя, а також на американський континент, переважно в Канаду. Соціальне забезпечення за кордоном дійсно краще, ніж в Україні. Але чи буде ситуація такою ж у довгограючій перспективі? Варто зазначити, що в багатьох благополучних країнах Західної Європи останніми роками відбулися негативні соціально-економічні зміни. Зросли і продовжують зростати ціни на комунальні послуги, продукти, медичну допомогу, оренду житла тощо. І те, як ситуація розвиватиметься через 5 - 10 років, ніхто передбачити не береться. Тому еміграція в іншу країну заради кращого життя — питання вельми спірне.

Родинні зв'язки. Деякі експерти пропонують придивитися до досвіду країн Азії, де літні люди часто перебувають під опікою не тільки родичів, а й сусідів. Як приклад наводиться Узбекистан. У цій країні існує ціла система відносин між жителями одного кварталу - махалля. Молодші й більш працездатні громадяни надають матеріальну та фінансову допомогу літнім людям. Чи можливо в Україні щось подібне? Людмила Черенько в цьому сумнівається.

У нас навіть за радянських часів люди прагнули індивідуалізму. І нині молодь намагається жити окремо від батьків. Те саме стосується літніх людей. Людині у віці психологічно важко буде стати тягарем для своїх близьких. Особливо тим, хто не має своїх дітей, - розповіла вона.

Можна наводити й інші приклади вирішення пенсійного питання, але головним, на наш погляд, залишається одне - пріоритети самої держави. Якщо багато років просувати інтереси великого бізнесу, а соціальну сферу фінансувати за залишковим принципом, то жодні реформи не допоможуть переломити ситуацію. На жаль, в Україні так відбувалося, і відбувається донині. Непомітно, щоб у державі проводилася цілісна концепція розвитку соціального сектору. Є окремі реформи, які якщо й працюють, то доти, доки їхні ідейні натхненники перебувають на своїх посадах. Загалом, соціальна сфера в країні фінансувалася рівно на стільки, щоб покрити базові потреби людини. І, навпаки, соціалка першою підпадає під ніж, коли потрібно заощадити бюджетні кошти. Адже соціально вразливі та незахищені категорії населення, зокрема пенсіонери, не влаштовуватимуть протести.

Так, ситуація в країні складна. Бюджет багато в чому залежить від міжнародної підтримки. При цьому не чути заяв про соціальні перетворення, які держава збирається ініціювати після війни. І який би мотивувальний вплив справило це на населення! Однак не все так погано. Є позитивні процеси, які дають змогу стверджувати, що в країни є перспективи на майбутнє. І ці процеси відбуваються сьогодні в самих людях.

Почуття відповідальності

Війна принесла в Україну смерть і руйнування. Водночас вона розкрила найкращі сторони людей - почуття взаємодопомоги. Особливо це помітно в прифронтових регіонах, де багато громадян змушені буквально виживати. У таких важких умовах у людей дещо змінюються життєві пріоритети, посилюється повага до людини, бажання надати підтримку. Прояви людяності можна зустріти і серед представників влади - таких же місцевих жителів. Серед місцевих адміністрацій сьогодні є чимало людей, які надають підтримку, керуючись не посадовими інструкціями, а совістю та відповідальністю. Навіть із ризиком для свого життя. Це свідчить про те, що справедлива підтримка людям надається не тільки на індивідуальному, а й на системному рівні, хай поки що локальному.

Як приклад наведемо село Прибузьке Галицинівської об'єднаної територіальної громади (ОТГ) Миколаївської області. З березня по листопад минулого року цей населений пункт перебував під щоденними обстрілами, оскільки за два-три кілометри проходила лінія фронту. З 1,5 тис. жителів у селі залишалося всього 25 осіб. Решта виїхали. Але навіть у важких умовах люди продовжували отримувати їжу, воду, медикаменти. Доставку гуманітарки взяв на себе 50-річний місцевий староста Сергій Алдабаєв.

Усе необхідне чоловік разом із кількома однодумцями підвозив людям просто до їхніх домівок. Каже, що так для односельців було безпечніше, ніж влаштовувати пункт роздачі гуманітарки в умовах щоденних обстрілів. При цьому чоловік піддавав ризику своє життя, оскільки для розвезення допомоги йому доводилося об'їжджати все село. А обстріли завжди починаються раптово.

Їздили по дві людини, щоб один міг допомогти на випадок поранення. Разом зі мною продовольство розвозили один із місцевих жителів або наш дільничний. Чи було страшно? Так. У мене самого сім'я: дружина, двоє дітей. Але людям не будеш показувати свої страхи. Одягали бронежилети, і в дорогу, - розповів Соцпорталу Сергій.

Крім старости Прибузького, у допомозі жителям ОТГ брали участь керівництво селищної громади, голови відділів, інші старости. Це, за словами Сергія Алдабаєва, у підсумку допомагало зберегти управління, координацію.

Знаєте, на владу постійно скаржаться, мовляв, там сидять одні хапуги. Але, що не кажіть, усі ми тоді думали за людей, щоб вчасно доставити воду, продукти. Щоб наші співвітчизники не відчували себе покинутими, - підсумував очільник села.

Підкреслимо, що Галіцинівська територіальна громада - не єдиний позитивний приклад. Подібне відбувалося і в Первомайській ОТГ у селах Партизанське, Новомиколаївка, Киселівка, де старости так само залишилися разом зі своїми односельцями, і робили все від них залежне, щоб допомогти людям. З ними також спілкувалися наші журналісти. Так само було організовано допомогу в селах Чкаловської селищної військової адміністрації Харківської області. І в багатьох інших населених пунктах. І сьогодні місцевим адміністраціям доводиться вирішувати безліч завдань за обмежених ресурсів. І багато що вдається зробити завдяки уважному ставленню до проблем людей. Адже тільки той зрозуміє потреби народу, хто на особистому досвіді зіткнувся з такими ж труднощами.

Насамкінець хочеться зазначити, що складні соціально-економічні умови дають можливості виробити дієві механізми підтримки населення. І сьогодні є чимало людей, готових самовіддано виконувати громадський обов'язок. Це свідчить про високий потенціал нашого суспільства. Про його зростаючу потребу на вибудовування такої системи, за якої пенсіонери, люди з інвалідністю та інші соціально незахищені громадяни, могли б мати справжню підтримку.