Черепахи, які здатні перетинати океан, несподівано виявилися «домосідами»

Однак супутникове спостереження показало зовсім іншу картину. Жодна з дев'яти помічених черепах за час роботи передавачів не покинула Галапагоський архіпелаг, а п'ять тварин більшу частину часу трималися біля одного острова. Максимальний період спостереження за окремою черепахою становив 418 днів.

Це не означає, що ці черепахи взагалі ніколи не здійснюють далеких міграцій. Навпаки, дослідники припускають, що особливо самки можуть раз на кілька років вирушати на віддалені пляжі для розмноження — просто така подорож не потрапила в період спостережень.

Деталі

Дослідники вивчали так званий жовтий морфотип зеленої морської черепахи Chelonia mydas.

Незважаючи на назву, мова йде не про окремий «жовтий вид» морської черепахи. На Галапагосах зустрічаються генетично відмінні жовтий і чорний морфотипи одного виду. Архіпелаг вважається єдиним відомим місцем, де ці дві форми регулярно зустрічаються разом і використовують одні й ті самі кормові райони.

У 2015 році вчені виловили в мілководних прибережних водах поблизу чотирьох островів дев’ять дорослих або таких, що досягли розмірів дорослих, тварин — сім самців і дві самки.

Кожній черепасі встановили передавач, який надсилав координати через супутникову систему Argos.

Спостереження тривало від 45 до 418 днів, доки передавач не переставав працювати або не відокремлювався від панцира.

Саме тому говорити, що вчені «три роки спостерігали за кожною черепахою», неправильно. Дослідницький проєкт розтягнувся на довший період, але жоден окремий супутниковий трек не досяг трьох років.

Результат виявився набагато більш локальним, ніж очікували вчені.

П’ять із дев’яти тварин більшу частину часу спостереження залишалися біля одного острова. Вони віддавали перевагу неглибоким прибережним водам і демонстрували виражену прив’язаність до певних кормових районів.

Решта подорожувала більше.

Черепахи, яким вчені дали імена Бернардо та Сара, переміщалися між Ізабелою та Сан-Крістобалем. Леандро подорожував між Ізабелою та Еспаньолою.

Найактивнішою виявилася самка Айноа. Після встановлення мітки біля Сан-Крістобаля вона вирушила до Санта-Крус, а потім — до Ізабели.

Однак навіть вона не вирушила у справжню трансокеанську подорож.

За весь період роботи супутникових передавачів жодна з дев’яти черепах не покинула Галапагоський архіпелаг.

«Домосіди» все одно могли пропливати десятки кілометрів

Слово «домосіди» в даному випадку є відносним.

Мова не йде про тварин, які місяцями сиділи в одній невеликій бухті.

Черепахи іноді віддалялися приблизно на 25 кілометрів від берега, а деякі регулярно переміщалися між островами. Середня оцінка загальної території, яку використовувала одна тварина, становила приблизно 1498 км², хоча відмінності між особинами були величезними.

За людськими мірками це зовсім не мала територія.

Але для морських черепах, здатних долати тисячі кілометрів відкритого океану, така поведінка справді виглядає дуже локальною.

Тому дослідники говорять насамперед про сильну прив’язаність до кормових районів, а не про повну нерухомість.

Вчені помітили ще одну цікаву закономірність.

Усі зареєстровані переходи між островами відбувалися в прохолодніший період — з квітня по жовтень.

Чому саме в цей час, поки що невідомо.

На пересування можуть впливати температура води, розподіл водоростей і морських трав, течії або інші сезонні зміни навколишнього середовища.

Але вибірка занадто мала — всього дев’ять тварин, — щоб уже зараз стверджувати, що вчені виявили універсальний сезонний режим міграцій цієї групи.

Поки що це скоріше цікавий сигнал, який необхідно перевірити на більшій кількості черепах.

Вчені очікували, що вони попливуть набагато далі

Несподіванка результату пов’язана з походженням жовтого морфотипу.

Самки цієї групи не відомі як такі, що регулярно гніздяться на пляжах Галапагоських островів. Тому дослідники припускають, що після досягнення репродуктивного віку вони повинні залишати архіпелаг і прямувати до районів розмноження у західній частині Тихого океану.

У морських черепах подібні подорожі цілком звичайні.

Тварини можуть роками харчуватися в одному районі, а потім вирушати на величезну відстань до пляжу, пов’язаного з їхнім походженням.

Саме таку міграцію команда очікувала побачити хоча б у деяких помічених тварин.

Але її не відбулося.

Саме це змусило дослідників звернути увагу на те, як довго жовті черепахи здатні залишатися в межах Галапагоського морського заповідника.

Але вчені могли просто не дочекатися великої міграції.

У цьому полягає головне обмеження дослідження.

Загалом досліджували дев’ять черепах, причому самок було лише дві. А саме міграція самок до місць гніздування — один із найвідоміших прикладів далеких подорожей морських черепах.

Крім того, максимальний час роботи одного передавача становив 418 днів.

Якщо конкретна черепаха розмножується, наприклад, раз на кілька років, ймовірність випадково застати її в період великої подорожі досить невелика.

Самі автори прямо застерігають: дослідження дає лише тимчасовий знімок поведінки, а рідкісні далекі переміщення могли залишитися непоміченими.

Тому висновок:

«жовті черепахи Галапагосів більше не мігрують»

був би неправильним.

Набагато точніше:

між можливими рідкісними репродуктивними міграціями вони можуть виявляти дуже сильну прив’язаність до конкретних кормових районів Галапагосів.

Чому черепахи залишаються поблизу островів

Дорослі зелені морські черепахи відрізняються від більшості інших сучасних морських черепах тим, що їхній раціон переважно рослинний.

Вони харчуються переважно водоростями та морськими травами.

Тому стабільна й багата кормова ділянка здатна утримувати тварину на одній території тривалий час.

Галапагоський морський заповідник займає величезну акваторію з різноманітними прибережними екосистемами. Досліджені черепахи особливо часто використовували мілководні зони біля островів.

Це добре узгоджується з ідеєю, що архіпелаг слугує для жовтого морфотипу великим і стабільним кормовим районом.

Однак дослідження не доводить, що саме доступність їжі пояснює відсутність подальшої міграції у кожної тварини.

Ця знахідка виявилася важливою для захисту Галапагосів.

Дослідження має цілком практичний висновок.

Якщо морська черепаха використовує один острів, може здатися, що достатньо захистити конкретну прибережну ділянку.

Але деякі тварини переміщалися між двома і навіть трьома островами.

Отже, для збереження популяції важливі не лише окремі місця годування, а й морські коридори між островами.

«Якість середовища проживання для годування необхідно підтримувати поблизу всіх островів, а не допускати її деградації в окремих місцях», — підкреслює керівник дослідження Джон Роу.

Якщо забруднення, рибальство або інший вплив зруйнують одну з використовуваних ділянок, це може позначитися на тваринах, які регулярно переміщуються між різними частинами архіпелагу.

Черепахи ще можуть піднести вченим сюрприз.

Зараз перед дослідниками стоїть найцікавіше питання.

Якщо жовті самки дійсно не розмножуються на Галапагосах, куди вони відправляються, коли настає час відкладати яйця?

Щоб отримати відповідь, можуть знадобитися супутникові передавачі, здатні працювати значно довше, та більша вибірка самок.

Цілком можливо, що ці тварини, які здаються «домосідами», проводять роки в межах кількох островів, а потім за короткий час здійснюють подорож через значну частину Тихого океану.

Саме тому нинішні результати не заперечують знамениті міграційні здібності морських черепах.

Вони показують інший аспект їхнього життя: тварина, яка потенційно здатна перетнути океан, може дуже довго залишатися вірною невеликій за океанічними мірками території — аж до одного острова.

Джерело

Дослідження:«Movements of yellow-morphotype green turtles (Chelonia mydas) in the Galápagos Marine Reserve».

Автори: Хуан Пабло Муньос-Перес, Даніела Естефанія Аларкон-Руалес, Ліндсі К. Танабе, Кетрін Е. Харт, Майке Гайдемейер, Тодд Стейнер, Рендалл Арауз, Карлос А. Валле, Джон В. Роу.

Журнал: Frontiers in Amphibian and Reptile Science, розділ Behavior and Ecology, 2026.