Археологи розкрили таємничі похоронні обряди зниклого народу Бразилії

Міжнародна команда на чолі з Луїсом Феліпе де Лімою (Luiz Phellipe de Lima), Даніелою Клоклер (Daniela Klokler) і МаДу Гаспар (MaDu Gaspar) провела аналіз датувань і просторове дослідження за допомогою ГІС, щоб пояснити, чому представники цього народу впродовж століть ховали одних померлих в затишних печерах, а інших - у помітних для очей земляних курганах і огорожах (MECs).

Подробиці: Luiz Phellipe de Lima et al, A song of earth and water: burial caves as sacred and animated Southern Jê deathscapes in Brazil, Journal of Anthropological Archaeology (2024). DOI: 10.1016/j.jaa.2024.101646

Коротко про Південні Же

• Мовна сім'я: Же (Jê) з'явилася в центральній частині Бразилії близько 1050 року до н.е. До 840 року н.е. вона розділилася на східну і західну гілки, а потім східна гілка розпалася на каінганів (Kaingang) і лаклãно (Laklãnõ).
• Сучасність: Сьогодні єдиними нащадками Південних Же залишаються народи каінган і лаклãно.
• Поховальні печери (SJBCs): Перші подібні поховання відносяться приблизно до 1 року н. е., причому покійні найчастіше не закопувалися в землю, а залишалися на поверхні всередині печери.
• Земляні кургани та огорожі (MECs): Приблизно до 1000 року н. е. в обряди увійшли масштабні земляні споруди на вершинах пагорбів.

Дві гіпотези про ритуали

1. Ієрархічна
   Передбачалося, що "еліта" ховалася в курганах, а люди низького статусу - у печерах.
2. Хронологічна
   Ідея про те, що MECs (кургани) повністю витіснили печерні поховання після 1000 року н. е.

Однак нове дослідження показує, що обидві гіпотези хибні: печери і кургани співіснували щонайменше 500 років, а прямих свідчень суворого поділу за статусом немає.

Роль води і міфологія

Автори виявили, що 88% похоронних печер розташовані біля водних об'єктів (водоспади, річки, струмки). Згідно з космологією південних Же, вода - єдина стихія, що зв'язує три рівні світобудови:

1. Підземне царство мертвих;
2. Земля, де мешкають люди, тварини і ліси;
3. Небесний світ зірок і богів.

Таким чином, розміщення печер біля води може свідчити про прагнення полегшити "перехід душі" в підземний вимір. При цьому сама печера, схована у важкодоступному місці, символічно "прибирала" померлого з очей живих, оскільки душа, яка не пройшла кремацію, могла бути небезпечною.

Контраст із земляними спорудами (MECs)

• Відкритість: Земляні кургани зазвичай будувалися на пагорбах, добре видимих з навколишніх поселень.
• Кремація: Поховані в MECs люди часто піддавалися спаленню, що, згідно з етнографічними даними, допомагає душі швидше "піти" в загробний світ, зводячи нанівець ризик "шкідництва" живим.

Нова гіпотеза

Археологи вважають, що запровадження MECs могло бути пов'язане не стільки з витісненням печер, скільки з культурно-мовними змінами серед південних Же після 840 року н. е. Можливо, різні гілки (каінган і лаклґно) продовжували користуватися старими печерами, але паралельно почали зводити кургани, відбиваючи зміни у віруваннях і суспільних ритуалах. При цьому навіть печери після 1000 року н. е. стали "осучаснюватися": археологи знаходять у них кераміку, вогнища і наскельні малюнки, що відповідають естетиці Південних Же.

Дослідження похоронних практик південних Же свідчить про те, що стародавні суспільства могли поєднувати різні ритуали поховання паралельно, а не послідовно, як передбачалося раніше. Вчені підкреслюють, що для остаточного підтвердження своєї "гібридної" гіпотези їм потрібні подальші дані - додаткові радіовуглецеві датування і ширші археологічні дослідження. Поховання у важкодоступних печерах, підкреслюють автори, залишаються однією з найбільш маловивчених тем в археології Південної Америки і можуть приховувати ще багато нерозкритих таємниць про культурні контакти та ритуали стародавніх народів.