У зубах середньовічних людей знайшли сліди лікування ртуттю

Дослідження опубліковано в Journal of Archaeological Science. Автори проаналізували зубний камінь 76 осіб із середньовічних поховань і порівняли дані з 45 зразками ґрунту з тих самих могил. Такий підхід допоміг перевірити, чи потрапила ртуть до зубного каменю за життя або вже після поховання.

Важливо: робота не доводить, що всіх людей з лепрою лікували ртуттю. Але результати показують, що частина похованих у лепрозоріях мала прижиттєву експозицію ртуті, і найімовірніше пояснення - медичні засоби на її основі.

Деталі

Лепра, або хвороба Хансена, у Середні віки була одним із найбільш стигматизованих захворювань. Людей з ознаками хвороби могли поміщати до лепрозоріїв - спеціальних закладів, які водночас були місцем ізоляції, догляду та релігійної опіки.

Автори нової роботи вивчили поховання з двох лепрозоріїв: St Leonard's у Пітерборо, Англія, і Saint-Thomas d'Aizier у Франції. Для порівняння вони також узяли зразки зі звичайних середньовічних кладовищ, де у похованих не було кісткових ознак лепри.

Головним матеріалом став зубний камінь - затверділий наліт, який утворюється на зубах за життя. Він може зберігати мікроскопічні сліди їжі, частинок із навколишнього середовища, речовин, які людина вдихала або з якими регулярно контактувала. У цьому дослідженні його використовували, щоб перевірити сліди ртуті.

Ртуть у Середні віки застосовували в медичних засобах, особливо при шкірних захворюваннях. Такі препарати могли входити в мазі на основі жирів і олій, які наносили на шкіру. Сьогодні відомо, що ртуть токсична, але в середньовічній медицині її могли сприймати як дієвий засіб проти виразок, висипань і хвороб шкіри.

Результати показали: у людей, похованих у лепрозоріях, концентрації ртуті в зубному камені були значно вищими, ніж у людей із контрольних кладовищ. У статті зазначено, що значення в зубному камені варіювали від 0,11 до 9,7 мг/кг.

Щоб виключити просте забруднення після поховання, дослідники перевірили ґрунт із могил. Це важлива частина роботи: якби ртуть потрапила в рештки з навколишнього середовища, висновок про лікування був би слабшим. Але аналіз показав, що підвищена ртуть у зубному камені, найімовірніше, пов'язана саме з впливом за життя.

Цікава деталь: найвищі рівні ртуті знайшли у людей, похованих у більш престижних місцях лепрозорію, зокрема в каплиці. Автори припускають, що доступ до лікування міг залежати від статусу, тяжкості стану або умов перебування в установі. Це не остаточний висновок, але важлива підказка про те, що догляд у лепрозоріях міг бути неоднаковим.

Чому це важливо

Ця робота показує Середньовіччя не лише як епоху ізоляції людей з лепрою, а й як час, коли за ними намагалися доглядати і застосовувати доступні тоді методи лікування. Ртуть була небезпечною речовиною, проте для лікарів того часу вона могла здаватися ліками.

Дослідження також важливе для археології. Зазвичай сліди ртуті шукають у кістках, зубах чи волоссі. Тут же вчені вперше використали зубний камінь як джерело даних про можливе ртутне лікування в стародавніх популяціях. Це розширює інструменти, за допомогою яких можна вивчати медицину минулого.

Головний висновок обережний: зубний камінь може зберігати хімічні сліди лікування, навіть якщо письмових медичних записів не залишилося. Для історії хвороб це особливо цінно, тому що повсякденна допомога хворим часто гірше задокументована, ніж закони, релігійні правила або описи симптомів.

Бекграунд

Лепрозорії в середньовічній Європі були не просто "місцями вигнання". Їхня роль була складнішою: там люди жили, отримували їжу, релігійну підтримку і, ймовірно, медичну допомогу. Але зрозуміти, як саме їх лікували, важко: документи збереглися не завжди, а археологічні сліди лікування зазвичай непрямі.

Зубний камінь останніми роками все частіше використовують як біологічний архів. У ньому знаходять частинки їжі, сліди рослин, мікроби, лікарські речовини та інші мікроскопічні свідчення життя людини. У цьому випадку він допоміг побачити не раціон, а можливу медичну практику.

Нова робота особливо цікава тим, що порівнює зубний камінь із ґрунтом із тих самих поховань. Це робить висновки переконливішими: дослідники не просто знайшли ртуть, а спробували зрозуміти, коли й звідки вона потрапила в останки.

Джерело

Elena Fiorin et al., "Лікування ртуттю в пізньосередньовічній європейській лепрозарії? New data from human dental calculus", Journal of Archaeological Science, 2026. У дослідженні проаналізували зубний камінь 76 осіб із середньовічних поховань, включно з лепрозоріями St Leonard's в Англії та Saint-Thomas d'Aizier у Франції, а також 45 зразків ґрунту з могил. Автори вимірювали концентрації ртуті і дійшли висновку, що підвищені рівні у людей з лепрозоріїв, імовірно, відображають прижиттєвий вплив ртуті, можливо пов'язаний з медичним лікуванням лепри.