Поиск

Як соціальні працівники допомагають переселенцям у Києві

У Київській області зареєстровано більше 223 тисяч внутрішньо переміщених осіб, близько 160 із них мешкають у Києві.

Щодня їм допомагають працівники районних управлінь праці та соціального захисту населення.

Про складнощі в роботі з переселенцями — в історії Наталії Сидоренко, начальниці відділу по роботі з внутрішньо переміщеними особами та нагляду за призначенням пенсій Управління праці та соціального захисту населення Дарницької РДА в м. Києві.

Про перших переселенців

У системі соціального захисту я працюю вже 22 роки. Навіть не знаю, що мене тут тримає, адже буває дуже важко. Зазвичай так: ввечері сама себе звільняю, зранку — беру на роботу.

Спочатку ми працювали з переселенцями без жодних розпоряджень згори. Чергували на вокзалі, допомагали їм зорієнтуватися, підказували те, що самі знали. Я пам’ятаю бабусю, з якою ми познайомилися саме на вокзалі. Вона була в халаті, домашніх капцях і з пакетом, у якому були лише документи. Вона не мала грошей, не знала, куди йти — волонтери вивезли її з-під обстрілів. Ми привели її в управління соціального захисту, нагодували бутербродами, напоїли чаєм. Разом з іншим людьми вона сіла в чергу, хотіла стати на облік. Там, у черзі, вона познайомилася з киянкою, яка запропонувала їй жити в своїй квартирі. Так вони відсиділи в своїх чергах і разом пішли додому.

Зараз майже всіх переселенців із нашого району ми знаємо в обличчя, слідкуємо за змінами у їх житті. Майже чотири роки минуло — хтось уже купив власне житло, хтось народив дитину. За статистикою, пенсіонери, що були спочатку зареєстровані у нас, згодом переїхали ближче до Донецької та Луганської областей, бо вони не можуть тут орендувати житло. Молодь та родини з дітьми переважно залишилися, бо вони можуть працювати і заробляти на житло.

Про складнощі та перешкоди

Спочатку було важко через емоції — люди були роздратовані, агресивні, ми не встигали всіх приймати. Можна зрозуміти і їх, і нас. Ми писали заяви на звільнення, один одного вмовляли не йти, рвали ті заяви і продовжували працювати. Тож масових звільнень, на які під час спільних заходів скаржилися колеги зі сходу, в нас не було.

Згодом емоції пройшли, почало з’являтися відповідне законодавство. Та й з ним не все добре — взяти хоча б перевірки фактичного місця проживання переселенців або розмір адресної допомоги, за рахунок якої неможливо орендувати квартиру. Крім цього, програма «Доступне житло» поки не працює. Однак переселенці вже зараз збирають необхідні довідки, стають у чергу на житло. Адже для них це надія.

Про упередження з боку суспільства

На початку ми відчували упереджене ставлення з боку переселенців. Дехто пропонував хабарі і казав, що у них вдома соціальні працівники їх брали за прийом поза чергою. Мене це дивувало. Навіть якщо й так, то хіба це добре і хіба це треба підтримувати?

Упередженого ставлення до переселенців у Києві я не бачу. Мабуть, тому, що тут завжди було багато людей з інших міст. Хтось із переселенців повернувся додому, хтось переїхав до іншої області. Ті, що залишилися в Києві, вони зазвичай працевлаштовані, з житлом, хоч і орендованим, тож, можна сказати, інтегровані.

Звісно, було б добре, якби все це скінчилося, і люди змогли повернутися додому. На це довгий час сподівалися всі. Потім зрозуміли, що це надовго. Тож якщо ми не можемо повернути цим людям дім, треба зробити так, аби вони тут почувалися достатньо захищеними. Аби соціальні гарантії та державні програми підтримки були не лише на папері.

Нагадаємо, киян попереджають про велику небезпеку пожеж.

Комментарии