Поиск

Чи все в порядку з вшануванням жертв Бабиного Яру - думка історика

29 вересня у Києві розпочались заходи щодо вшанування жертв Бабиного Яру. Однак зараз, як і в радянські часи, дану трагедію в висвітлюють однобоко та відкидають незручні питання, що не вписуються в офіційну концепцію, вважає історик, активіст "Соціального руху" Максим Казаков.

Єврейська громада була частиною Києва від самої появи міста. Промовистий факт: найдавніший документ, у якому згадується майбутня столиця України – це лист Х століття, написаний від імені місцевих іудеїв до своїх одновірців за межами Русі. Старозавітній образ офірного цапа може слугувати метафорою для цілої історії єврейської діаспори. Київ бачив погроми у 1113, 1648 1905, 1919 роках. Та найстрашніша подія в цій тисячорічній історії сталася 29–30 вересня 1941 року. У ці дні у Бабиному Ярі було розстріляно 33 тисячі євреїв. Усього за роки окупації тут було знищено понад 100 тисяч осіб. Крім євреїв, це також роми, пацієнти психлікарень, полонені червоноармійці, радянські підпільники тощо.

Чи все в порядку з вшануванням жертв цього злочину проти людства у сучасній Україні? Панівна ідеологія намагається «відчужити» те, що не вписується в парадно-героїчну схему української історії: злочини сталінізму, мовляв, здійснювали «російські окупанти», а жахи Другої світової війни на вітчизняних теренах – на совісті німецьких нацистів. На долю українців залишаються самі подвиги національно-визвольної боротьби. Насправді, акції Голокосту на території України відбувалися за участі як «безідейних» українських колабораціоністів і «побутових» антисемітів, так і Організації українських націоналістів. Але ОУН тепер у «червоному куті» історичної політики, тому найчастіше згадують про те, що в Бабиному Яру німці згодом розстріляли й деяких оунівців (за різними оцінками, від 60 до 623). Так, Олена Теліга, якій у цьому році в Бабиному Ярі споруджено пам’ятник, не брала безпосередньої участі в Голокості, але вона була членом партії, яка офіційно сповідувала антисемітизм. Скажімо, декомунізаційне законодавство не розбирається в особистій провині кожного з членів КП(б)У, а усю партію гамузом оголосила злочинною. Олена Теліга співпрацювала з вкрай антисемітською газетою мельниківської фракції «Українське слово», що легітимізувала Голокост перед своєю аудиторією – українським населенням райхскомісаріату.

В УРСР трагедію євреїв, закатованих у Бабиному ярі, не хотіли виділяти зі «загальносоюзної». Радянський уряд, розслідувавши після визволення Києва розстріли в Бабиному Яру, жодним офіційним словом не згадав про національність більшості із закатованих. У 50-і рр. на кістках почалася забудова. Коли аж у 1976 р. на цьому місці спорудили перший пам’ятник, то він був присвячений «радянським громадянами та військовополоненим», наче й не було жодного антисемітизму та «Остаточного розв’язання єврейського питання». Нинішня офіційна концепція «загальнонаціональної трагедії Бабиного Яру» пропонує нам однією рукою вшанувати євреїв, убитих німецькими нацистами й українськими колабораціоністами, тільки за те, що вони євреї, та людей, які до цих вбивств закликали та схвалювали їх. Це зневажливо, шизофренічно і софістично водночас. Цілком можна зрозуміти ставлення до такої інтерпретації єврейської громади. Історію не зшиєш білими нитками. Мусимо визнавати неприємні речі, які відбулися в минулому, інакше не налагодимо й сьогодення.

Комментарии