Чому основні кандидати у президенти України не мають виразної ідеології

Поділ українських рейтингових політиків на лівих і правих та спроби визначити їхню ідеологію не мають сенсу, адже про них більше говорить їхня близькість до певних фінансово-промислових груп.

політичні ідеології в Україні

Різниця у підходах українських урядів до соціально-економічної політики зумовлювалася обставинами, зовнішнім тиском та особистими бізнес-інтересами, а не ідеологією.

На цьому наголошує дослідник політичних рухів, історик Тарас Білоус у своїй статті «Чому Гітлер не був лівим: політичний спектр і науковий підхід» для журналу «Спільне».

Він критикує дослідження аналітичного видання VoxUkraine, яке лягло в основу матеріалів багатьох ЗМІ. Її експерти прийшли до висновку, що всі ключові кандидати в президенти України є соціал-демократами, тобто лівими.

Науковець підкреслює, що підхід, використаний авторами VoxUkraine, багатьма дослідниками відкидається як хибний, або й ненауковий. Насправді найбільш адекватним критерієм, за яким можна ділити політиків на правих та лівих, є їхнє ставлення до ідеї рівності. Такий підхід є класичним у науці.

В рамках цього підходу втручання в економіку також розглядається як ліва політика, але лише якщо його метою є зменшення соціальної нерівності, — зазначає Тарас Білоус.

Він наголошує, що жодна з правлячих сил України подібних цілей перед собо насправді не ставить.

В Україні політика працює за іншими принципами, ніж у ліберальних демократіях. Різні клієнтарно-патронажні мережі олігархів під виглядом політичних партій конкурують у рамках формальних електоральних механізмів, проте основним завданням і змістом політичної боротьби є захоплення і розподіл держави для встановлення контролю над джерелами ренти. Нічого спільного з лівою політикою це не має, — вважає Тарас Білоус.

Він підкреслює, що, на думку VoxUkraine, «претенденти на владу не представляють інтересів молоді і тієї частини суспільства, яка підтримує ліберальні цінності й праву економічну політику».

Читаючи це, хочеться запитати авторів, чи вірять вони, що Ілля Кива в українській політиці представляє ту частину виборців, що вважають себе соціалістами? Якщо так, то нехай порадять тим, хто підтримує праву економічну політику, звернути увагу на Геннадія Балашова. Щодо молоді, то якщо вірити соцопитуванням, Володимир Зеленський має наймолодший електорат. Схоже, значна частина молоді нарешті знайшла кандидата, що має представляти її інтереси. Але щось мені підказує, що авторам VoxUkraine не подобається таке представництво. То, може, варто визнати, що в Україні проблеми з усією системою представницької демократії, а не з представництвом лібертаріанців?, — зазначає експерт.

Політичний компас за VoxUkraine. Авторка — Наталка Чех

Він вказує на те, що в політичній науці є два підходи до аналізу ідеологій: один дивиться на їхній зв'язок з інтересами соціальних груп, а інший - лише на абстрактні ідеї.

Дослідження VoxUkraine належить до другого — аналізує риторику та ігнорує політичну практику. На мою думку, краще б вони аналізували не риторику політиків, а які законопроекти вони підтримують, — зазначає експерт .

За його словами, популярною є думка про те, що в Україні «ліва економічна політика», про яку начебто свідчать «високі соціальні видатки».

Тут варто знову порадити звертати увагу не лише на фасад, але аналізувати суспільство в цілому. Порівнювати з іншими країнами не лише частку державних коштів, що йде на різні видатки, але й частку ВВП, що йде на них — наприклад, на науку. А також співвідношення приватної та державної власності в економіці. Скажімо, з Сінгапуром, який у нас люблять ставити в приклад, або Норвегією, якщо вже мова про соціал-демократію. Не кричати про податки для малого бізнесу, а звернути увагу на те, скільки їх не платить великий бізнес. Той самий, що потім використовує свої надприбутки для захоплення держави. Скільки завдяки цьому недоотримує державний бюджет, із якого потім і фінансується соціальна сфера. Хоча насправді не лише із нього. Бо хоч у нас люблять говорити про частку видатків на освіту в держбюджеті, значно рідше згадують, що частка домогосподарств у витратах на освіту в Україні значно вища, ніж в абсолютній більшості європейських країн, - наголошує дослідник.

За словами Тараса Білоуса, якщо перестати дивитися лише на цифри у державному бюджеті, а звернути увагу й на інші показники, то стане очевидно, наскільки Україна далека від соціал-демократії.

За його словами, єдине серйозне розмежування в українській «великій» політиці та головний внутрішній розкол в українському суспільстві пов’язані з питанням «Україна, Росія і Захід». Але це не про лівих і правих, а про різні варіанти націоналізму.

правий і лівий націоналізм

Водночас він зазначає, що в Україні неправильно розуміють термін «націоналізм», вважаючи, що націоналістами є лише праворадикали.
Націоналізм може бути лівим і правим, демократичним і авторитарним, поміркованим і радикальним. Можна згадати сучасну Каталонію, де найбільш націоналістична партія — «Кандидатура народної єдності» (CUP) — водночас найлівіша. Її головне гасло — «Незалежність. Соціалізм. Фемінізм». Інший відомий приклад — ірландська лівонаціоналістична «Шинн Фейн». Насправді, більшість націоналістичних антиколоніальних рухів мали радше ліве забарвлення. Для сучасної української аудиторії це може звучати дивно, незвично й «неправильно», - підкреслює дослідник.

За його словами, з поділом на лівих і правих в українській політиці проблеми вже не перше десятиліття. І з часом ситуація ставала все гіршою.

У 2000-х роках базовим став поділ на «прозахідних» і «проросійських». Найбільша «стара ліва» партія, КПУ, опинилася в другому таборі, разом із головною політичною силою вітчизняного великого капіталу. Коли СПУ знехтувала новими правилами і вступила в коаліцію з ПР, чим себе успішно викреслила з «великої політики», її участь у Помаранчевій революції та «Україні без Кучми» швидко забули. А КПУ й ПСПУ скотилися в (мало)російський шовінізм і мракобісся, тож «лівизна» стала міцно асоціюватися з проросійськістю. Після Майдану КПУ зійшла з політичної арени, і почали набирати сили дві тенденції. У праволіберальних колах стало модним називати «лівими» усіх, хто не вірить у магічну силу «невидимої руки ринку» й не закликає скорочувати соціальні видатки, а у праворадикальних — усіх, хто виступає за права ЛГБТ і «європейські цінності», - вважає експерт.

В той же час, за його словами, розмита ідеологія правлячої верхівки та плутанина зі сприйняттям політичних спектрів серед рядових громадян зовсім не означає, що в Україні поділ на правих і лівих взагалі не має сенсу.

Як мінімум, він є на рівні громадянського суспільства. В тому числі й у випадку з низовими ідеологічними партіями. Але тут виникає інша проблема, адже за останні два десятиліття ультраправі виявилися чи не єдиними, хто спромігся розбудувати масову ідеологічну партію, залучити до неї молодь і досягти серйозних електоральних успіхів, — наголошує Тарас Білоус.

Коментарі

Рекомендуємо прочитати

Слепым мышам удалось вернуть зрение благодаря генной терапии

Исследователям удалось без особых усилий вернуть зрение лабораторным мышам с помощью генной терапии....

Це може бути цікавим

Вчені довели, що найближчою планетою до Землі є Меркурій

Усупереч загально прийнятій думці, що найближчими планетами до Землі є Венера та Марс, група вчених намагається довести, що такою планетою є Меркурій....

Автоновости

Дивіться, що пишуть

Україна продовжує зменшувати експорт цукру

У лютому цього року Україна поставила на зовнішні ринки майже 35 тисяч тонн цукру....

Загрузка...