Нас кластеризують? Про перспективи працювати у мережі

  1. Главная
  2. Архив
  3. Политика
  4. Нас кластеризують? Про перспективи працювати у мережі
15:46, 13.09.17
Соціальний рух

Чи є кластери демократично-організованими горизонтальними об’єднаннями? Чому працівники програють від об’єднання у глобальні мережі? Що принесуть Україні зростаючі інвестиції у ІТ-галузь? Цим питання приділив увагу к.ю.н. Денис Новіков з Харкова у статті для сайту «Соціального руху».

ізноманітні за своїм впливом процеси глобалізації в узагальненому вигляді представляють собою рушійну силу нового політико-економічного порядку, який формується транснаціональними корпораціями (ТНК) та світовими банками й фондами. Держава у цих процесах все більше займає підлегле становище, втілюючи у своїй діяльності не тільки інтереси народу, але й волю транснаціональних суб’єктів. Сферу трудових відносин, звісна річ, не обминули ці концептуальні зміни. Все частіш на місці державних, комунальних підприємств або приватних суб’єктів господарювання національного походження виникають новоутворення – кластери. Економісти бачать у кластері об’єднання юридичних осіб для отримання додаткових конкурентних переваг та мінімізації витрат при впровадженні інновацій на певній території, використовуючи її ресурсний потенціал.

В чиїх інтересах?

У явищі кластеру проглядається загальна для сучасного світу тенденція до формування виробничих мереж. Важливою рисою виробничих мереж є їх базування на використанні інформаційно-комп’ютерних технологій і глобальних інформаційних систем. Завдяки ним середовище, в якому будь-яка компанія чи індивід, що знаходиться у будь-якому пункті економічної системи, можуть контактувати легко і з мінімальними витратами з будь-якою іншою компанією чи індивідом з приводу спільної праці, торгівлі, обміну ідеями, ноу-хау або споживання продукту. Мережеве виробництво організоване навколо інформаційних систем, котрі, на перший погляд, не мають відповідних центрів, і базуються на постійній взаємодії між вузлами таких мереж, незалежно від того, регіональні вони чи глобальні. Кластер у цьому випадку є концентрацією мережевих агентів, які взаємодіють між собою на договірній основі, обмінюючись інформацією, капіталом, трудовими ресурсами.

Так виглядає типова організаційна модель кластеру:

Джерело: https://www.beratergruppe-ukraine.de/wordpress/wp-content/uploads/2015/12/PP_04_2015_en.pdf

Однак, розуміючи економічну природу кластеру та формуючу відношення до цього явища, при його характеристиці слід задавати питання не «як?», а «хто?» та «на яких умовах?». Чий дійсно інтерес реалізується при створенні кластеру і чим він був викликаний та як з цим інтересом узгоджуються потреби працюючого населення? Адже кластер, хоч і поверхово може здатись вільним та ефективним горизонтальним мережевим об’єднанням підприємств, насправді, є породженням приватного інтересу ТНК, які у процесах глобалізації займають провідне становище.

У цьому сенсі кластер є однією з форм адаптації національної держави під умови міжнародного розподілу праці, який сформований не за національно-державним, а за мережевим принципом, коли національні самодостатні виробничі комплекси починають заміщатись глобальними виробничими мережами. Адже у постіндустріальну епоху, при найвищому ступені динамізму капіталу потрібен був порядок зовсім іншого, високого рівня. Глобалізація зробила конкуренцію настільки потужною і всеохопною, що функція основного механізму у розвитку систем перейшла від національної держави до вищих форм кооперації, коли вони пов’язані з інтерактивною координацією дій колективу учасників, підвищуючи синергетичний ефект. Протягом цих трансформацій капіталізм піддався глибокій реструктуризації, що поставило національні держави на службу глобальній виробничий мережі.

Специфіка управління

Управління виробничими мережами, створеними у формі кластерів, здійснюється на безструктурній основі, коли відбувається безадресне циркуляційне поширення інформації у середовищі, здатному до формування структури відносин у внутрішньому середовищі держави. ТНК прагнуть до того, щоб перетворити національні держави в інструменти обліку потоків товарів, грошей і населення. ТНК за допомогою лізингових агентств розподіляють робочу силу по різних ринках, розміщують ресурси на основі функціонального принципу та організують різні сектори світового та регіонального мережевого виробництва. Невід’ємною умовою досягнення цієї мети є прихований характер суб’єкта управління, тобто управлінський вплив має чинитися не за заздалегідь сформованою та в цілому відомою організаційною структурою, а опосередковано, через елементи самоорганізації соціальної системи, однак за заданою матрицею подій.

Безструктурне соціальне управління виявляється набагато більш ефективним за структурне, адже дозволяє приховати суб’єкта управління, а отже, й дійсну мету подій, ініціатив, що відтворюються у соціальному просторі. Адже насправді, як зауважує Н. Хомський, економікою заправляє ціла низка командних економік, іменованих корпораціями. Корпорація – тоталітарна установа, очолювана радою директорів. Найвищий керівник видає розпорядження та стежить за тим, як вони виконуються – від верху до низу[1].

Мережева організація є лише одним із прийомів роботи, коли корпорація відшукує собі джерело постачання, постачальника, утримує його під контролем – тому що тут можна розжитися набагато більш дешевою робочою силою, згодну і готову працювати в експлуатаційних умовах

Адже значна частина працівників не циркулює у мережі, але стає залежною від функції, еволюції та поведінки інших сегментів у мережі. Результатом є процес ієрархічної сегментованої взаємозалежності працівників під впливом безперервного руху фірм у ланцюгах глобальної мережі. Означену схему економісти цинічно називають міжнародним поділом праці. Але насправді у ній можна побачити силове нав’язування державам, які розвиваються, тих мережевих сегментів, які задовольняють інтереси інвесторів по низьким соціальним витратам та можливостям виконання певної роботи. Міжнародний розподіл праці призводить до ще значнішої ригідності злиднів, у яких перебувають споконвічно країни з низьким рівнем так званого «людського капіталу». За такої ситуації правопорядок національних держав органічно розмивається, адже його існування базується на демократичних засадах національної держави, коли відомим є суб’єкт управління і через його обрання суспільство забезпечує політико-економічне функціонування усіє системи. Існує лише глобальне володарювання капіталу, який тепер не стримується національною демократією.

Мережеві ризики

Стратегія дії глобального мережевого капіталу проста. До неї відносяться інвестиції, які ТНК можуть вкладати чи не вкладати в ту чи іншу країну. А країна може погодитись або відмовитись від інвестиційного вливання. У випадку погодження – ТНК організують на її території кластери (по суті свої філії та представництва). Разом з тим країни, що опираються інвестиційній «допомозі», ставляться під загрозувиключення зі світового ринку. Багатство як засіб влади діє у вищій мірі гнучко – воно і карає, і заохочує.

Тому влада ТНК стала вже не тільки економічною, хоча ще й не стала державною через проблеми легітимності. Однак як така державна влада ТНК ні до чого. Достатньо наявності ліберально орієнтованого парламенту та уряду, щоб запустити процес домовленості про умови розміщення капіталу

Ці умови досить прості й зрозумілі: ви – мені, а я – вам. Ви мені: пільгове оподаткування, зняття обмежень на використання природних та людських ресурсів, зниження соціальних витрат. В принципі, усі ці умови торгу чітко викладені у змісті Меморандуму між Україною та Міжнародним валютним фондом. Останній є, по суті, складеною часткою капіталу глобальних капіталістів, завдяки якому ТНК ставлять у боргову залежність цілі країни та континенти. Я – вам: відступні за пограбування та продаж населення (чи не про те казав президент П. Порошенко у своїй промові «Стратегія – 2020», коли призивав конвертувати Україну у потужний потік іноземних інвестицій в українську економіку?). Що стосуються жаданих інвестицій, то не треба забувати, що капітал є власністю ТНК та від його використання вони воліють отримати ще більше.

У цьому аспекті М. Кастельс, спостерігаючи розвиток мережевого виробництва, відмітив наступні наслідки його впровадження для трудящих: підвищення гнучкості в управлінні; децентралізація та поява мережевих структур як усередині фірм, так і у відносинах з іншими фірмами; значне посилення позицій капіталу vіs-a-vіs до праці, що супроводжувалося занепадом робітничого руху; зростання індивідуалізації та диверсифікованості трудових відносин; масове включення жінок у ряди найманої робочої сили, звичайно в умовах дискримінації; втручання держави (з різною інтенсивністю та орієнтаціями залежно від природи політичних сил і інститутів у кожному суспільстві) з метою селективної дерегуляції ринків і демонтажу «держави загального добробуту»[2]. Зарубіжні дослідники також відзначають, що в останні десятиліття розповсюдився глобальний рух на дерегулювання трудових відносин, а країни, що надають захист у трудовій сфері, звинувачують у «антиконкурентності» або створенні поганого середовища для ведення бізнесу[3]. Усе перелічене характеризує мережеве виробництво, як таке, що створює суттєві ризики для трудових прав та інтересів працівників, пов’язаних із пониженням рівня соціального захисту, професійних перспектив та занепаду демократичних інститутів впливу на роботодавця усередині трудових колективів та окремих галузей виробництва.

Закордонний досвід

Проілюструємо означені ризики на основі інформації про вже діючі кластери у Індії, Пакистані, Бразилії та інших країнах, що розвиваються.

У кластерах виробництва спортивної амуніції Сіалкот (Пакістан) та Джаландхар (Індія) застосовується тактика найму працівника через аусорсингові схеми для підриву впливу професійних спілок при веденні колективних переговорів[4]. Пакистанські цеглові кластери були охарактеризовані дослідниками як такі, що використовують дитячу працю[5]. Індійськими працівниками кластерів текстильної сфери критикуються корпоративні кодекси поведінки ТНК, які застосовують гнучкі механізми регулювання праці, тимчасову зайнятість, неоплачувані надурочні роботи, позикову працю, відстороняють місцеві професійні спілки від колективних переговорів, обмежують свободу асоціації[6]. Південноазіатські виробничі кластери характеризуються високим рівнем дискримінації жінок, мігрантів, некваліфікованих працівників у трудовій сфері. Їм складно знайти роботу, до них найбільш активно застосуються гнучке регулювання трудових відносин, вони першими звільняються з роботи після закінчення інвестиційного циклу[7]. У багатьох китайських кластерах працівникам (особливо трудовим мігрантам з обмеженими правами громадян – так званим «хуку») через гнучке регулювання приходиться зіштовхуватись з поганими умовами праці, робочим часом підвищеної тривалості (10-12 годин 6 днів на тиждень), натуральною формою оплати праці, обмеженням представництва працівників[8]. Бразильський кластер Toritama, який складається з 2 тис. підприємств та займається виробництвом джинсового одягу, через перевищення норми споживання води для хімічної обробки одягу підірвав її якість у декількох регіонах, що призвело й до погіршення умов праці трудящих, зайнятих на виробництві[9]. Як бачимо, формування кластерних виробничих мереж призвело до послаблення соціального захисту працюючого у них населення. Менеджери кластерів обирають аутсорсингові схеми залучення виконавців для своїх проектів, завдяки яким забезпечується гнучке регулювання та розподіл та перерозподіл робочої сили по виробничій мережі.

Переваги України

Існуючий досвід доводить, що саме індустріальні сфери є найбільш спокусливими для утворення кластерів. Однак означене говорить не про виключну притаманність кластеризації індустріальному виробництву, а про рівень можливостей так званого «людського капіталу» у цих країнах. У країнах, що розвиваються, де освітній рівень достатньо високий, зарубіжні інвестори здійснюють капіталовкладення саме в інформаційну сферу. Означене наочно підтверджується тим, що в Україну активно переносять свій бізнес зарубіжні IT-компанії, американська Lohika Systems, Inc., німецька N-iX, іспанська Grupo Delaware та Ulybin, датська Mita-Teknik тощо, а, наприклад, у харківський IT-кластер вже входять такі міжнародні компанії, якAltexSoft, INSART, Promodo, Sloboda Studio, Telesens та Videal. Головним, що цікавить ці компанії, є набагато нижчі порівняно із країнами Західної Європи чи США соціальні витрати на висококваліфікованих інформаційних працівників. Про це також свідчать заяви представників створених кластерів на теренах Харківщини, що близько 90% осіб, задіяних у регіональному ІТ-кластері зареєстровані фізичними особами-підприємцями, а чинне трудове законодавство є архаїчним, не гнучким, передбачає складнощі зі звільненнями чи закріпленням специфічних умов договору. Наведені позиції підтверджують однозначну спрямованість інтересів засновників кластерів (якими б вони не були: виробничими чи інноваційними) на пошук дешевих резервів робочої сили та слабких стандартів її соціального захисту, що мінімізує витрати інвесторів та примножує їх прибуток.

Звісно, можна сказати, що інвестування в IТ-сферу призведе до підвищення інноваційного потенціалу України. Однак орієнтування на ринкову привабливість інновацій неминуче приводить до того, що науково-технічний потенціал відволікається від рішення суспільно значимих проблем – від поліпшення охорони здоров’я, комунального розвитку, підвищення якості праці та охорони навколишнього середовища. Університети і наукові організації у результаті такої політики змінюють стратегію свого розвитку, в усе більшій мірі зосереджуючись на дослідженнях, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності, і тим самим перетворюючи ринок у єдиний критерій оцінки технологічних інновацій. Окрім того, створений в інноваційній сфері продукт у будь-якому разі є власністю інвесторів та буде використовуватись за призначенням лише у країні замовника.

Україна, як і будь-яка держава, що піддається інвестиційному впливу, виступає у якості засобу виробництва для міжнародного інвестора, ніяким чином не зацікавленого у її розвитку

Після завершення інвестиційного циклу усі наукові розробки виявляться непридатними для загалом не розвиненої інфраструктури держави, а підготовлені для виконання певного проекту працівники не матимуть жодних перспектив на внутрішньому ринку праці. Єдиним шансом для їх працевлаштування за напрямком підготовки буде міграція разом із інвестиціями в інші країни.

Отже, з точки зору прав та інтересів працівників кластер має розглядатись антагоністично, в якості колективного роботодавця, сукупності власників засобів виробництва, котрі з метою отримання прибутку воліють використати географічний, інтелектуальний та людський потенціал регіону з мінімальними соціальними витратами та найменшим усвідомленим опором. Кластер як форма організації мережевої економіки передбачає застосування гнучких механізмів регулювання праці (працевлаштування через лізингові агентства, неповну та короткострокову зайнятість) та здійснення жорсткого контролю за можливою організацією структурного об’єднання працівників.

Вперед до біганини?

Варто пам’ятати, що у мережевій економіці капіталізму завжди виграє міжнародний інвестор. Американський режисер Дж. Цукер у фільмі «Щурячі перегони» (Rat race, 2001) зобразив неординарну кінематографічну історію: групі незнайомих, нічім не пов’язаних між собою осіб із різних верств суспільства, пропонують прийняти участь у незвичайних змаганнях – пройти дистанцію у 700 км та отримати 2 млн. доларів. Приз дістанеться тому, хто добереться до грошей першим. Але це не просто перегони. Їх організатор зібрав компанію багатіїв, щоб улаштувати своєрідний тоталізатор на перемогу одного з учасників. А ще в цій гонці є одне правило, яке полягає у тому, що ніяких правил немає. До речі й у назві фільму криється дуже яскрава алегорія, яка полягає у тому, що щурячими перегонами в американському слензі називають нескінчену, приречену на провал, безглузду погоню, яка асоціюється з марними спробами лабораторного пацюка втекти, бігаючи по лабіринту або у білячому колесі. Тому не можна не погодитись з Н. Хомським, що існує явна необхідність налагодження торгівлі, заснованої на справді демократичних угодах між людьми, а не на інтересах великих гравців ринку, коли в основі лежить спрага наживи корпорацій, охоронювана та субсидована державою, завдяки якій вони домінують, незалежно від того, чого це варте простим людям[10].

Денис НОВІКОВ,к.ю.н. з трудового права, Харків

Новости по теме

Популярные новости

Новости о войне

Последние новости