А від Донбасу до Перекопу два переходи БТР? Сценарії деокупації

В 40-х роках минулого століття цю мелодію наспівували італійські партизани. Пізніше, завдяки Мусліму Магомаєву вона потрапила до Радянського Союзу. Її співали американський виконавець Дін Рід і французький  Ів Монтан. За однією з версій вона має єврейське походження і з’явилася в Одесі на ідиш задовго до апеннінських інсургентів. На Майдані її співали у вигляді «Вітя, чао»!, а на концерті в окупованому Донецьку італійські сталіністи з Banda Basotti. Один з найбільш душевних переспівів хіта всіх часів і народів Bella ciao («Прощавай, красуне», з іт.) належить вокалісту та клавішнику культового гурту «Рутенія» Костю Єрофеєву і вже надцять років поспіль відомий як «Гімн УНСО». В інтернеті присутні відверто низькопробні записи, втім, це не заважає оцінити як естетичні так і пророчі сторони пісні.

Лишайся, мила, не плач, кохана, За твої думи i сина спокiйний сон Я вранцi рано у партизани Пiду з боївкою УНСО. Я вийшов з мiста, я встав з окопу, Спливають кров'ю Абхазiя i Днiстер. А вiд Донбасу до Перекопу Два переходи БТР. Не плач, кохана, вже сурми грають, Тебе згадаю в застiнку перед кiнцем. Бо хто воює, той не вмирає, Повiк залишиться бiйцем. До лiктя лiкоть стає пiдмога. О, мила, чао, мила, чао, мила, чао, чао, чао I од порога i до порога Йде наша правда, наш звичай. В бою загинуть - не на базарi Сьогоднi - я , завтра - вiн, пiслязавтра - ти, Кому - на лаврах, кому - на нарах, Кому - в УНСО, кому - в мєнти. Нас криють мiни, гiрська дорога. I кожен з нас сто раз вмер i сто раз воскрес. I ось я вперше молюся Богу, Як хрест стискаю АКС. Ми знову разом на барикадах, I не здригнеться твоя i моя рука. "УНСО - до штурму, УНА - до Влади!" - Звучить наказ провiдника. Снаряди свищуть, трiщить брукiвка, Моє кохання давно є одна вiйна Мiй дiм - руїни, сiм'я - боївка, А заповiт - статут УНА. Нехай гуркочуть бої запеклi, Бо краще згинути вовком, нiж жити псом. У рай не пустять, проте у пеклi Я твердо знаю є УНСО. У рай не пустять, проте у пеклi Я твердо знаю є УНСО.

… 1997. Ми сидимо в офісі тоді ще СНПУ тоді ще на Софіївській. Сергій, троєщинський гопник, алкаш, бабій і скінхед, зараз відомий київський журналіст, просторікує на тему Донбаса.

 - У мене все просто, - каже він, - почнеться війна, візьму автомат і поїду на фронт.

Не знаю, поїхав два роки тому чи ні. В якості добровольця, мабуть ні. Журналіста – ймовірно. Головне в іншому: якби банально це не звучало, наприкінці 90-х, НІХТО, від забитого свастиками київського бритоголового до правого інтелектуала на факультеті політології Шевченка (часто це було одне і теж) не мав сумнівів в тому, що Крим і Донбас БУДУТЬ. Хтось («Тризуб») готувався і бігав людям на сміх по лісам. Хтось бігав (УНСО), але в 2014 до фронта майже не доїхав. Зупинився на рівні перманентного "бойового злагодження». Принаймні, про окремий батальйон ніхто не чув. За кілька років СНПУ апргрейдилася до ВО Свобода. З неї давно пішла «стара гвардія», хтось сів (Вахній і ко), інші зайнялися бізнесом або як Сєрьожа – журналістикою. На з’їзді в 2004 рулили інші люди з іншим порядком дня і планами на майбутнє. Романтичні алюзії про «кохання під окупацією» (вірш і збірник білоруського поета А. Адамовича) відійшли на другий план. На горизонті зоріли вогнища першого Майдану, концепція «внутрішньої окупації» заступила побоювання перед «зовнішньою».

Розпочата в 2004 захоплива ротація регіональних еліт притупила архетиповий страх перед Диким полем. Від Януковича до Ющенка і назад націоналістичні рухи спочатку сором’язливо визирали у напіввідчинені двері власного маргінеса. Згодом знахабніли і на хвилі буремних подій другого Майдану почали заглядати до вікон великої політики. Трампліном, котрий дозволив правим застрибнути на підвіконня парламенту стали дві, припасовані спинами наче сіамські близнюки сходинки: анексія Криму і окупація Донбасу.

Ними, один за одним, долаючи електоральні перешкоди і змітаючи на своєму шляху вчорашнє несприйняття населенням рвонули до електорального успіху нашвидкоруч організовані боївки «Тризуба» («Правого Сектору»), «Соціал-націоналістичної асамблеї» («Азов» - «Національний корпус»), «Карпатської Січі» (ВО Свобода), «імені святої Марії)» (Братства), ОУН («ОУН»). На цьому шляху підсковзнулися на слизькій дошці популізму фейкові батальйони Тимошенко і Ляшка. Організовані осколки УНСО довго збиралися і збирали, в тому числі на дизайнера (sic!) по фейсбучним паблікам. Настільки, щоб дочекатися закінчення активних бойових дій. Без власного фронтового батальйону, а відтак і електоральних перспектив. Окремим добровольцям, звичайно ж, респект. Загиблим - вічна пам'ять.

Під час цього короткого і стрімкого забігу хтось лишився топтатися на місці (те ж УНСО), дехто не зумів перегрупуватися і по дорозі розгубив набутий на Майдані імідж («Правий Сектор»). Інші залишилися в статусі-кво (ВО Свобода). Єдиний, по-справжньому фантастичний успіх випав на долю до цього маловідомої Соціал-націоналістичної Асамблеї, на платформі котрої розпочав свій шлях «Азов». Зараз колишні харківські маргінали прикривають неформальний фланг політики Авакова (полк «Азов»), засідають у Верховній Раді (Білецький), керують Нацполіцією (Троян), копняками виганяють з правих шанців виборців ВО Свобода («Національний Корпус»).

Вони «яструби» української політики. Від їх позиції в тому числі залежить концепція деокупації (реінтеграції) спочатку Донбасу. Як бути з Кримом в будь-якій хронологічній перспективі не знає ніхто. Тому зупинимося на 3-х найбільш популярних варіантах розвитку подій.

Хорватський. Україна схожа на колишню Югославію. Передусім, з огляду на низку регіональних подібностей. Останні дуже умовні. Так, роль Сербії віддають Росії; Хорватія це Галичина, Боснія  - Крим тощо. Не зважаючи на цілком механічні тотожності цей підхід не позбавлений певної раціональності. Принаймні, в частині, що стосується Донбасу. Згідно з концепцією української «Югославії» залежні від Росії терористичні анклави «ЛНР» і «ДНР» за всіма ознаками нагадують чисельні «сербські країни» - етнічні анклави на території Хорватії і Боснії, передусім.

Їхня історія, як і їхня доля є моделями, на котрі орієнтуються вітчизняні реваншисти з числа вищеназваних ультраправих. «Хорватський сценарій» це не просто класика, це майже релігійний сюжет. В двох словах: на початку проголошення своєї незалежності Хорватія втрачає контроль над майже 25% своєї території, котрі відходять місцевим «сербським краянам». Їх, в свою чергу, підтримує Сербія, для котрої крах Югославії тотожний краху майбутнього Великої Сербії. Хорвати відступають і беруться за реформування економіки і збройних сил. Паралельно цементують фундамент міжнародного тиску на Сербію і спостерігають за тим, як борсаються у багнюці власного вибори «краянські» сепаратисти. За цими заняттями минає три роки. 4 серпня 1995 року 200-тисячна, переобладнана хорватська армія практично без опору займає Західну Славонію. Знесилені консолідованим західним тиском власне серби спостерігають в окуляри біноклів і телевізійних екранів за тим, як хорватські танки рівняють їх останні алюзії на відновлення хай невеликої, але такої власної балканської імперії.

Нічого не нагадує? Один в один. Ні відняти, ні додати. Україна – Хорватія, «ЛДНР» - сербські сепаратисти, Росія – Сербія. Як тільки вона виходить з Донбасу українська армія максимум за два тижні бере під контроль державний кордон. Це залатує величезну колективну травму від отриманих протягом двох років поразок. Разом з тим, гострим наче скальпель ножем вскриває величезний економічний гнійник, антибіотиків від котрого в України немає. Залишилося реформувати економіку і армію. Ну і попросити Росії вивести дислоковані на Донбасі батальйони. Що з цього важко, а що неможливо? Після двох років імітації реформ і те й інше здається фантастикою. Принаймні, протягом наступних років.

Боснійський. Перефразовуючи відому приказку, «боснійський» сценарій це те саме, що хорватський, лише навпаки. Станом на сьогодні він реалізований в Боснії і Герцеговині. Аналогічний до нього варіант проштовхується в ситуації з Молдовою і Придністров’ям, а також з Україною і «ЛДНР». Модель подібного державного утворення влаштовує, як мінімум, дві сторони: буремний регіон і його, згідно з середньовічною термінологією «сеньйора», котрий втомився утримувати «васала». Офіційно ця втома ряжена у занепокоєння гуманітарною ситуацією в регіоні. Насправді, дуже схоже на розповсюджені ще у 19 столітті війни панів: один з них нападав на маєток іншого, крав і примучував кріпаків сусіда. Після цього за кілька днів повертав його назад, знекровленого різками і сповненого «стокгольмського синдрому», з його потаємними БДСМ-алюзіями про нового господаря. Після цього, закривавлений, але живий кріпак досить вільготно розміщався в будинку господаря, часто отримував «вільну» і на правах члена родина жив за рахунок і на шиї колишнього пана.

Подібне, в чомусь паразитичне існування провадить теперішня Сербська країна в складі Боснії і Герцеговини. Рівноправний партнер у слабо затягнутому федеративному вузлі сербський анклав не зважає на потребу розвивати спільну з боснійцями і хорватами місцеву «матрицю» і періодично погрожує "розв'язатися" і вийти з домовленостей. Це в свою чергу, впливає на динаміку модернізаційних процесів в країні, котра, серед країн колишньої Югославії, здебільшого, пасе задніх. І це не дивно в ситуації паралельного існування як мінімум, двох влад. Україна хоче бути Хорватією: успішною і переможною. Її північні сусіди наполягають на боснійському сценарії, згідно з котрим 4% окупованої бандформуваннями «ЛДНР» території матимуть право визначати вето на, як мінімум, зовнішньополітичні рішення цілої країни. За це Україна обіцяє відбудувати і відгодувати Донбас, котрому, як відомо, «все всегда должны».

Ідеально - для Донбаса, котрий, нарешті перестане всіх годувати і піде на заслужену, часто військову (бойовиків легалізують), пенсію.

Ідеально - для Росії, чий наснажений БДСМ-сеансами «новоросійський» кріпак мріє про лаври колективного «шарикова».

І нарешті, третій варіант. Найбільш тривалий, можливий і доступний. Кіпрський. Згідно з історичною довідкою в 1974 році майже 40% території острова було захоплено місцевими турецькими сепаратистами, на боці котрої виступив тодішній прототип сучасних російських «іхтамнетов» турецька армія. Втім, це не завадило грекам-кіпріотам пізніше вступити до Європейського Союзу і вирватися вперед у порівнянні з контрольованим турецькою армією Північним Кіпром. Настільки, що вже за кілька десятиліть так званий «патріотизм шлунку» почав перемагати «патріотизм прапора" і колишні сепаратисти самі попросилися назад. Більше половини з них підтримали об’єднання Кіпру, в той час як самим грекам-кіпріотам цей план прийшовся не до смаку. Одна з причин – наявність турецької армії на окупованих територіях.

Цей варіант теж влаштовує «ЛДНР» - ми підтягнемося під ваш рівень життя після того, як ви його досягнете. Гарантією серйозності наших намірів вдруге одружитися вважайте два армійські корпуси на чолі з Генштабом Росії. Серйозні мужики – серйозні гарантії. Схоже на «ідеальну Прибалтику» російськомовного мешканця Латвії, Литви або Естонії: "фашиствуючі" прибалти тягнуть воза в ЄС з його вершиною піраміди – welfare state, в той час як місцеві путіністи насолоджуються його бюджетними благами у власній «нарвській» або «даугавпілській народній республіці», з пенсією у євро, Путіним на екрані і батальйоном «іхтамнетов» в гуртожитку напроти.

Від Донбасу до Перекопу два переходи БТР. Як мінімум, одна з моделей вказує на високу ймовірність саме такого формату деокупації східних теренів. Проблема лише в тому, що, як казав Гьоте:  «теорія суха, а дерево практики вічно зелене». Іншими словами, Україна не Хорватія, і навіть не Кіпр. Відтак, ми просто не знаємо, звідки підуть БТР – зі вже звільненого Донбасу на ще окупований Крим чи навпаки. Готуймося до першого варіанту. Тримаймо в голові всі інші.

Мирослав  Чайковський, Соцпортал

Коментарі

Рекомендуємо прочитати

В Киеве мать с ребенком попали под трамвай

Вечером 20 сентября в Киеве на пересечении Харьковского шоссе и улицы Тростянецкой произошло ДТП со смертельным исходом: под колеса трамвая маршрута №8 попали мать....

Це може бути цікавим

Рейтинг армий мира: как Украина оказалась на 30 месте?

Международный рейтинг Global Firepower ежегодно предоставляет уникальное аналитическое изложение данных о военных силах стран мира....

загрузка...

Автоновини

Дивіться, що пишуть

У Росії затримали бойовиків "Християнської держави"

Російські силовики оприлюднили відео із затриманням в Липецькій області радикалів РПЦ, підозрюваних у підпалах і погрозах розправою за демонстрацію скандального....