Досвід українських та міжнародних компаній, що працевлаштовують людей з інвалідністю

  1. Главная
  2. Архив
  3. Социалка
  4. Досвід українських та міжнародних компаній, що працевлаштовують людей з інвалідністю
15:09, 23.08.17
Олена Ткаліч

Матеріал підготовлено в рамках соціального проекту від групи компаній "Be-it"

Громадська думка щодо допомоги особам з інвалідністю не перше десятиліття схиляється до того, що таким людям потрібне не тільки і не стільки повне утримання, а натомість максимальне включення в суспільне життя. Адже всі ми є соціальними та творчими істотами, для повноцінного життя яких необхідні спілкування, самореалізація, почуття своєї потрібності. І однією з головних можливостей для цього є працевлаштування. Однак ця тема залишається болючою майже скрізь, а особливо в країнах з перехідною економікою. Адже часто ресурсів держава не вистачає, скажімо, на облаштування доступного простору, що вливається у неможливість дістатися до робочого місця. І тоді державна допомога обмежується мінімальними дотаціями таким людям на ряду зі встановленням вкрай вузьких критеріїв інвалідності.

Окрім суто економічних причин на шляху до працевлаштування людей з інвалідністю часто виникають психологічні моменти. Іноді це їх власна зневіреність. Або ж часта дискримінація зі сторони роботодавців, страх та упереджене ставлення колег та суспільства загалом. Аж до крайнощів, особливо у дуже релігійних країнах, де інвалідність можуть ірраціонально сприймати, як карму чи Божу кару.

Втім, ряд країн мають приклади ефективного залучення осіб з особливими потребами до роботи, що йде на благо всім. До того ж такі люди можуть демонструвати особливу самовідданість роботі. Або ж, як показує опитування та судова практика, боротися за свої права. І таким чином робити навколишній світ з усіма його можливостями доступним та безпечним не тільки для себе, але й для інших вразливих груп та всього суспільства загалом.

Позиція міжнародних організацій щодо працевлаштування людей з обмеженими можливостями

Міжнародна організації праці, як найбільш авторитетний орган світу з питань зайнятості, дає досить чіткі настанови щодо працевлаштування людей з інвалідністю.

Так, головні аспекти викладені у Конвенції №159 “Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів” від1985 року. У її тексті зазначено, що необхідні „ефективні заходи на міжнародному і національному рівнях щодо здійснення цілей "повної участі" інвалідів у соціальному житті та розвитку, а також (…) необхідність забезпечити рівність можливостей та ставлення для всіх категорій інвалідів як у міських, так і в сільських районах, в зайнятості і соціальній інтеграції”.

Стаття 3 Конвенції передбачає поширення заходів з професійної реабілітації на всі категорії інвалідів, а також на сприяння можливостям зайнятості інвалідів на вільному ринку праці. Стаття 4 вказує на необхідну рівність можливостей для працівників чоловіків і жінок, які є інвалідами. Стаття 5 передбачає консультації з представницькими організаціями роботодавців, працівників, інвалідів і організацій у справах інвалідів з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією. Стаття 7 вказує на необхідність організації служб професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов'язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі. Стаття 8 наголошує на важливості створення та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості інвалідів в сільських районах і у віддалених місцевостях.

МОП має й ряд інших конвенцій, у яких також йдеться про права осіб з інвалідністю. Це, зокрема конвенція №111 про дискримінацію в галузі праці та занять, конвенція №142 про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів і т.д.

Іншим ключовим міжнародним документом є Конвенція Організації об`єднаних націй про права осіб з інвалідністю. Стаття 27 повністю присвячена темі праці та зайнятості.

„Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю. Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, в законодавчому порядку”, - йдеться у тексті.

Відповідно до конвенції, заборона дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці. Передбачено захист прав на рівні можливості й рівну винагороду, безпечні та здорові умови праці, захист від домагань, забезпечення реалізації профспілкових прав, надання доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання. Вказано також на розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи; працевлаштування осіб з інвалідністю у державному секторі; стимулювання наймання осіб з інвалідністю у приватному секторі.

Головні особливості українського законодавства

Україна ратифікувала Конвенцію МОТ №159 2003 року, Конвенція ООН набрала чинність 2010 року. Окрім цих основних міжнародних актів, право на працю осіб із обмеженими можливостями на рівні з усіма громадянами гарантує Конституція України.

Існує й спеціальний закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відповідно до нього таким особам забезпечується право працювати на підприємствах і в установах, а також займатися підприємницькою діяльністю.

Щодо роботодавців, то закон зобов’язує підприємства, де працюють від 8 до 25 осіб, мати в штаті хоча б одну особу з особливими потребами. Якщо підприємство є більшим, то таких працівників має бути 4%. За невиконання передбачено штраф – для підприємств зі штатом менше 15 осіб половина середньої річної зарплати за кожне робоче місце для особи з інвалідністю, для більше 15 осіб - у розмірі середньої річної зарплати за кожне робоче місце. Працевлаштовувати осіб із інвалідністю роботодавці мають самостійно, нагляд за цим здійснює головним чином Фонд соціального захисту інвалідів. Варто відзначити, що повністю утримувані за рахунок бюджету підприємства мають також виконувати ці норми, але для них не передбачено штрафів.

Особливі режими праці людей з інвалідністю, тривалість та умови регулює Кодекс законів про працю. Роботодавець повинен створювати для таких робітників умови праці, переквалфікації та навчання відповідно до їх програми реабілітації та медичних рекомендацій. Людей з інвалідністю, направлених відповідно до рекомендацій Медико-соціальної експертної комісії, мають приймати без випробувального терміну. На прохання особи з інвалідністю встановлюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, без згоди їх не можна залучати до надурочних та нічних робіт. Працівники з I та II групою інвалідності мають право на 30-денну оплачувану та 60-денну неоплачувану відпустку. Однак звільнення таких працівників відбувається на загальних підставах. Працівники-інваліди мають переважне право залишитися на роботі при скороченнях лише тоді, коли їх інвалідність настала в ході трудової діяльності на цьому підприємстві.

Закон «Про зайнятість населення» декларує захист кожного від проявів дискримінації у сфері зайнятості. Зокрема, забороняє у вакансії зазначати обмеження щодо віку чи статі, а також вимагати від кандидатів інформацію про особисте життя. Стаття 26 згаданого Закону передбачає компенсацію державою ЄСВ для роботодавців, якщо вони працевлаштують на 2 роки на нове робоче місце працівників, указаних у ст.14 Закону, зокрема інвалідів. Один із розроблених Урядом законопроектів пропонує замінити компенсацію ЄСВ на компенсацію частини зарплати. Компенсація виплачується протягом року, якщо роботодавець влаштував особу не менш як на 2 роки. Окрім цього, українське законодавства стимулює самозайнятість осіб з інвалідністю. Створені ними підприємства мають право на пільги зі сплати податків і зборів. Такі підприємства мають знижені ставки страхових внесків до соціальних фондів та звільняються від оподаткування прибутку від продажу товарів чи послуг (крім підакцизних) і податку на додану вартість. Також підприємства, де працюють 50% осіб з інвалідністю, звільнені від плати за землю.Також діють міжнародні фонди та неурядові організації, що надають мікрогранти та іншу підтримку для людей з інвалідністю для створення власного бізнесу.

Варіації законодавства різних країни

Українська система щодо квотування робочих місць для людей з інвалідністю не є унікальною. Цей принцип почали запроваджувати після Першої світової війни, коли Австрія, Німеччина, Італія, Польща та Франція забов’язували роботодавців приймати на роботу інвалідів-ветеранів війни. Зараз квота у Франції та Польщі сягає 6%, у Німеччині та Угорщині – 5%, в Австрії, Чехії, Румунії – 4%. Такою ж вона є й для України.

Втім, окрім квот більшість цих країн також й має й інші програми по працевлаштуванню.

Це відповідає директиві Ради №2000/78/ЄС[1] від 27.11.2000 р. «Про встановлення загальної системи рівного відношення у сфері зайнятості та професійної діяльності», відповідно до якої вимагається вживати належні заходи для пристосування робочого місця до потреб особи з обмеженими фізичними можливостями (спеціальне приміщення та обладнання, графік робочого часу, розподіл обов’язків).

Так, Франція сприяє особам із інвалідністю у самозайнятості, дає можливість брати участь в програмах для людей, що довгий час лишалися без роботи. Є спеціально орієнтовані підприємства з полегшеним режимом. У свою чергу роботодавці отримують одноразову виплату за контракт на навчання на робочому місці.

У Німеччині діють установи професійної інтеграції, які можуть надавати особам із інвалідністю не тільки робочі місця, але й можливість проживання. Працюючим виплачують компенсацію транспортних витрат на дорогу до роботи. Люди з важкими формами інвалідності мають й інші пільги – зниження податків, захист від звільнень тощо. Передбачено низку субсидій і пільг для підприємців, які працевлаштовують осіб із інвалідністю. Однак багато хто погоджується заплатити компенсаційне відрахування, аніж створювати робочі місця для людей із інвалідністю, оскільки останні користуються особливим захистом від звільнення і мають право на додаткову відпустку.

Польща ж зобов’язує кожного працедавця спочатку сплатити грошовий внесок до Фонду реабілітації інвалідів. Тут діє зворотній принцип, коли при заповнені квоти суб’єкт господарювання отримує різні види грошової компенсації. Також у Польщі є закони, що забороняють пряму або опосередковану дискримінацію інвалідів, починаючи зі стадії добору і закінчуючи звільненням.

В інших наших найближчих сусідів - Словаччини - Трудовий кодекс містить підрозділ „Employee with health disability”, відповідно до статей якого роботодавець повинен забезпечувати працівників, які мають інвалідність, умовами праці, які дозволяють їм застосувати та покращувати здібності до праці, з огляду на їх стан здоров'я. Звільнити інваліда можна лише за попередньою згодою відповідної служби праці, соціальних питань та родини, інакше повідомлення недійсне. Особі з інвалідністю на візку можна не виходити на роботу з причини поганих природних умов (один день відсутності може бути оплачуваним). Для працівника з інвалідністю, якого неможливо залучити на звичайних умовах, роботодавець може зарезервувати або створити захищений цех або захищене робоче місце.

Аналогічний розділ має Трудовий кодекс Чехії, відповідно до якого роботодавець приймає необхідні технічні та організаційні заходи за свій кошт, щоб забезпечити роботу працівників з інвалідністю, зокрема, шляхом необхідної адаптації умов праці та робочих місць, початкового або подальшого навчання. Роботодавець має консультуватись з профспілкою щодо заходів по створенню таких робочих місць. Після закінчення терміну непрацездатності або визнання повної чи часткової непрацездатності працівник має право на компенсацію за втрату заробітку у розмірі різниці між його середньою заробітною платою до настання шкоди та заробітку, отриманим після виробничої травми або після встановлення професійного захворювання. Роботодавець повинен перевести людину на іншу роботу, якщо цього вимагає її стан здоров’я . Така робота має відповідати кваліфікації та навичкам. Звільнення за невідповідність стану здоров’я можливе, коли відповідний дозвіл надав компетентний медичний орган і коли непрацездатність довготермінова.

У Румунії забороняється встановлювати випробування строком понад 30 днів для інвалідів (в Україні ж вони звільняються від випробування, але лише коли направлені МСЕК). У випадку тимчасової непрацездатності дія трудового договору призупиняється. Забороняється звільняти з мотивів інвалідності. Працівники, які працюють у важких, небезпечних або шкідливих умовах, незрячі, інші інваліди та молоді люди віком до 18 років, мають право на додаткову відпустку щонайменше на 3 робочих дні.

У Латвії заборонено звільняти інвалідів з підстав скорочення штату, невідповідності кваліфікації чи стану здоров’я виконуваній роботі.

У Словенії дозволяється не повідомляти компетентний орган влади про найм, якщо він здійснюється згідно законодавства про захист інвалідів. Старший працівник, інвалід, працівник, що втратив на 60% працездатність мають право як мінімум на три додаткові дні відпустки. Також роботодавець забезпечує захист працівників-інвалідів у сфері працевлаштування, підготовки або перепідготовки відповідно до положень про навчання та працевлаштування інвалідів, а також положення про страхування пенсії та інвалідності. Роботодавець повинен забезпечити неповний робочий день у відповідності до стану здоров’я працівника. Забороняється відрядження нваліда в іншу країну.

Невдалим прикладом системи квот та загалом неприйнятного ставлення до осіб з інвалідністю через великий вплив релігійних вірування щодо карми багато дослідників називають Індію. Тут резервується лише 3% робочих місць у державному секторі, а з облаштуванням доступного простору є значні проблеми.

А ось Китай навпаки є світовим рекордсменом по працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Відповідно до офіційної статистики, роботою забезпечені 80%. Тут також діє пропорційне працевлаштування, яке однак настільки ефективно спрацьовує, скоріше, через командно-адміністративний підхід держави. Також до 2020 року в кожному окрузі Китаю з’являться установи для працевлаштування людей із психічними розладами і важким ступенем інвалідності.

В той же час система квот не є єдиним підходом. Так, США, Британія, Канада та країни Скандинавії мають інші програми. Американські роботодавці, які відмовили у працевлаштуванні інвалідів, виплачують значний штраф. А компанії, які беруть таких працівників, мають пільги з оподаткування. У Швеції виплачують індивідуальні дотації на кожну працевлаштовану особу з інвалідністю. Сам працівник отримує допомогу з інвалідності й заробітну плату. Великобританія є лідером у Європі з працевлаштування людей із інвалідністю. Рівень зайнятості сягає 40%. Вона має підприємства з полегшеним режимом праці, на яких робітники освоюють нові професії й переходять потім на звичайні підприємства. Для осіб на візках мають створюватись умови навчання та працевлаштування вдома. Оцінкою стану особи з інвалідністю та пошуку підходящої роботи займається організація JobCentrePlus та соціальні служби. Зареєстровані для пошуку роботи особи отримують субсидію. Втім, британську систему через забюрократизованість було госто розкритиковано у фільмі-переможці Канського фестивалю 2016 року “Я, Деніел Блейк”.

Працевлаштування людей з інвалідністю на практиці. Досвід українських компаній

На даний час у світі проживає більш ніж мільярд людей з інвалідністю. При цьому в розвинутих країнах завдяки ширшим критеріям їх відсоток як правило більший - 19% в США, 13% в Німеччині,10% у Франції. У Росії – 7%, в Україні та Індії - 6%, в Китаї - 5%. В той же час у Китаї, як вказувалось вище, працюють 80% інвалідів, у США – 29%, в РФ – 10%, в Україні офіційно 30%, однак за даними правозахисників, реальна кількість складає 13%.

Найбільш подібними до українського законодавства та практики залишаються країни колишнього СРСР. Зокрема, в Росії, де діють квоти в 4%, особи з інвалідністю мають преференції щодо скороченого робочого дня та подовженої відпустки, а роботодавці мають за свій рахунок обладнати робоче місце. В той же час, за даними місцевих дослідників, у Росії дискримінації в сфері зайнятості найбільше зазнають жінки-інваліди.

За словами мешканки Московської області (РФ) Олени Надьожкіної, яка через хворобу вимушена пересуватись на візку, право на трудову діяльність передбачено як законодавством РФ, так і ратифікованими міжнародними нормами. В той же час це нівелюється неможливістю дістатись до робочого місця або місця навчання. При цьому і на федеральному, і на місцевому рівні діють закони, що гарантують людям з інвалідністю доступність інфраструктури, інформації, освіти та охорони здоров'я. Проте держава не забезпечує їх послідовне виконання, а в законах не прописано конкретних механізмів. Тож за кожний пандус чи пристосований транспорт треба “воювати” з місцевою адміністрацією.

“В РФ було витрачено багато бюджетних коштів на програму "Доступне середовище", але майже що нічого не змінилося”, - каже вона.
“До роботи неможливо доїхати не маючи свого транспорту. Автобусів мало, добиратися на них у величезному мегаполісі нереально, це 3-4 або більше пересадок, в метро немає майже ніде ліфтів. Є бригади допомоги по метро, це коли тебе 6 або 7 осіб носять в метро по сходах на спеціальному пристрої, але замовляти потрібно за кілька днів. Також по Москві є соціальне таксі. Воно коштує приблизно в 2 рази менше, ніж звичайне, але дуже мало машин з пандусами для візків і замовляти за 2-4 тижні вперед”, - розповідає Олена.

В Україні є ідентичні проблеми із доступом до робочих місць. Яскравий приклад наведено у брошурі “Працевлаштування та зайнятість людей з інвалідністю. Довідник для роботодавців” авторства Семигіної Т.В., Іванової О.Л., де цитують екс-HR-директора, члена правління Platinum Bank Дениса Бродського:

“На жаль, навіть маючи бажання взяти на роботу фахівця з інвалідністю, який користується візком, ми стикаємось з певними обмеженнями: не всі приміщення, які ми орендуємо, мають спеціальні пандуси, а обладнання спеціального робочого місця потребує перепланування приміщення, на яке не погоджується орендодавець. Часто людині з інвалідністю важко працевлаштуватися внаслідок того, що вона не може самостійно дістатися до робочого місця. Як вихід із цієї ситуації ми наразі розглядаємо можливість створення для таких фахівців віддалених робочих місць — вдома. Багатьом це допоможе у професійній самореалізації”.

Прикладом подібної віддаленої роботи є досвід Світлани Патри. Жінка, яка попри важку генетичну хворобу, через яку вона змушена пересуватись на візку, працює журналісткою імідж-центру університету «Україна». («Кришталева Світлана» у не кришталевому світі. Громадське телебачення).

В той же час з достатньою кількістю вакансій з можливістю працювати віддалено є проблеми. Так, один з популярних сайтів з пошуку роботи rabota.ua має фільтр саме вакансій для осіб з інвалідністю. І якщо за останній місяць загалом по Україні їх було 777, то віддалену зайнятість передбачали всього 118, причому більшість у Києві.

Втім, організація робочого місця для маломобільних осіб з інвалідністю все ж є можливою. За даними дослідниць Семигіної та Іванової, на ЗАТ «Чернігівська взуттєва фабрика «Берегиня» створили спеціальне робоче місце для жінки з інвалідністю зі спеціальним кріслом та лампою, завдяки чому жінка виконує норму нарівні з усіма.

Крім того, наведено приклад жінки, яка з шести років користується інвалідним візком, однак зареєструвалась як приватний підприємець, почала продавати запчастини до автомобілів та побутову техніку.

Інвалідність через неможливість чути часто взагалі не потребує переоснащення робочого місця. Наприклад, вади слуху не стали на заваді Олексієві Нашивочнікову стати архітектором та у співавторстві спроектувати київські станції метро «Сирецька», «Вирилиця», «Бориспільська», «Деміївська», «Голосіївська», «Васильківська». А викладачу технічного університету, який також став інвалідом унаслідок зниження слуху, змінили умови роботи й доручили керівництво курсовими та дипломними роботами, а також перевірку контрольних робіт студентів-заочників. У компанії «Лізоформ» працюють одразу кілька фахівців із логістики з порушеннями слуху. Так, Олексій Соцький дійшов до посади старшого логістика, досконало володіє комп’ютерними програмами, а В’ячеслав Полтарак прцює на нарівні з усіма завдяки електронній пошті та іншим комп’ютерним програмам. (Семигіна Т.В., Іванова О.Л.)

Сучасні технології взагалі значно розширюють можливості для працевлаштування людей з інвалідністю. Компанія «Київенерго» організовує стажування слухачів курсів операторів ПК та бухгалтерів із Центру професійно-технічного навчання інвалідів і працевлаштовує найкращих (Семигіна Т.В., Іванова О.Л). Герой сюжету Громадського телебачення 13-річний Рустам вже отримував свою першу зарплату за створення сайтів та планує здобувати освіту у сфері ІТ.

Для людей з загальними захворюваннями також створюють спеціальні умови на робочому місці. Вітчизняний гігант - компанія «Оболонь», значна частина працівників якої мають інвалідність через цукровий діабет, обладнала для них медично-профілактичну кімната, де можна поїсти, зробити собі ін’єкцію інсуліну, прийняти ліки, поміряти артеріальний тиск та рівень цукру у крові (Семигіна Т.В., Іванова О.Л).

Великі компанії взагалі як правило мають більше можливостей по працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Столичний монополіст «Київенерго» станом на 2010 рік мав 551 такого працівника та активно співпрацював з держорганами та громадськими організаціями щодо подальшого працевлаштування осіб. Цікаво, що компанія проводила роботу у своїх філіях щодо виявлення людей, які мають інвалідність і з якихось причин не повідомили про це у відділи кадрів. Працівникам пояснювали, що вони у разі інвалідності матимуть додаткові пільги (Семигіна Т.В., Іванова О.Л). Ця діяльність характерезує компанію як соціально-відповідальну, однак, на жаль, вказує на загальний рівень дискримінації осіб з інвалідністю в суспільстві.

Варто зазначити, що в Україні, як і в ряді інших пострадянських країн, на шляху до працевлаштування осіб з інвалідністю окрім малої кількості вакансій та необлаштованого простору стоїть ще й МСЕК - медико-соціальна експертна комісія. Якщо в рекомендації останньої вказано, що людина з інвалідністю непрацездатна, то центр зайнятості не може взяти її на облік. Також висновках МСЕК часто вказується, що роботу необхідно підбирати без навантаження, зі скороченим робочим днем або вдома. У 90% випадків це стосується І та ІІ груп інвалідності і значно зменшує шанси таких людей на успіх у пошуку роботи.

Так, Руслан Курилко, який має ІІ групу інвалідності через порушення координації руху правої руки, був змушений через економічну кризу закрити власне приватне підприємство і звернувся до центру зайнятості. У МСЕК Руслану видали довідку з текстом: «рекомендується праця лише сторожа чи охоронця». Чоловік пройшов низку невдалих співбесід. Однак попри рекомендацію комісії влаштувався на набагато привабливішу для себе вакансію менеджера СТО з продажу автозапчастин. При цьому Русла настільки добре проявив себе на посаді, що власник відмітив загальне покращення в роботі станції:

«Тепер я знаю: дуже ймовірно, що людина з інвалідністю, яка заявила про своє прагнення працювати, буде ефективнішим працівником. (…) Решта працівників відчутно змінилися на краще, почали згуртованіше виконувати роботу, беруть з Руслана приклад надзвичайної сумлінності». (Семигіна Т.В., Іванова О.Л.)

Про особливу відданість праці людей з інвалідністю також каже екс-HR-директор, член правління Platinum Bank Денис Бродський: «Зазвичай керівники неохоче беруть на роботу людей, які мають проблеми зі здоров’ям; така дискримінація базується на застарілому упередженні: «вони не можуть працювати повноцінно». Проте це не відповідає дійсності! Багато людей з інвалідністю мають вищу освіту, а інколи й не одну, крім того, вони мають бажання працювати та реалізовувати свій потенціал». (Семигіна Т.В., Іванова О.Л.)

Дуже показовим є висвітлення відповідних питань на сайті НАЕК “Енергоатом”. Відокремленими підрозділами ДП «НАЕК «Енергоатом» постійно проводиться робота направлена на соціальну захищеність інвалідів, говориться у тексті.

Однак, в межах розташування відокремлених підрозділів ДП «НАЕК «Енергоатом» кількість інвалідів, які потребують працевлаштування або зареєстровані як особи, які шукають роботу та за станом здоров’я могли виконувати роботу у промисловому виробництві нашого підприємства значно менша, ніж норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів”, - повідомляють у компанії. Інваліди, які перебувають у місцевих центрах зайнятості, де розташовані відокремлені підрозділи ДП «НАЕК «Енергоатом» постійно запрошуються у кадрові служби ВП для співбесід по їх працевлаштуванню або представники кадрових служб ВП приймають участь у співбесідах з інвалідами у місцевих центрах зайнятості. “Також зазначаємо, що в умовах складної економічної ситуації немає можливості для створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, та, при наявності інвалідів, вони працевлаштовуються на вільні робочі місця”, - резюмується у повідомленні.

На сайті КБ “ПриватБанк” сказано, що установа є соціально-відповідальною, оскільки виконує 4% квоту для інвалідів.

Окрім того, за словами представника ”Союзу організацій інвалідів України” Анатолія Савчука, осіб з інвалідністю часто працевлаштовують у такому значному сегменті української економіки, як рітейл.

“Не рекламуючи ту, чи іншу торгову марку, зазначу таке – торгівельні мережі (гіпермаркети) залюбки приймають на низькооплачувану (некваліфіковану) роботу працівників з інвалідністю. Звісно що у цьому є і випадки моральності керівників компаній, і намагання уникнути штрафів за нестворені робочі місця особам з інвалідністю. Якщо загальна кількість працівників компанії значна, то і кількість спеціалізованих робочих місць для осіб з інвалідністю має бути достатньо високою, або сума штрафних санкцій буде вимірюватися і шести-, і семизначними цифрами гривень, а їх втрачати ніхто не воліє”, - зазначає Анатолій Савчук.

Така ситуація з масовим працевлаштувнням на некваліфіковані посади,за його словами, пов'язана в тому числі з недостатньою роботою Фонду соціального захисту інвалідів.

“На цю позицію роботодавців впливає і неефективна робота фонду соціального захисту інвалідів, де кошти витрачаються не тільки на створення робочих місць, а й на навчання, протезування, забезпечення осіб з інвалідністю технічними засобами реабілітації, тощо. Іншими словами, немає цілісної концепції працевлаштування осіб з інвалідністю. Фрагментованість цього процесу, поелементність та відсутність кінцевого результату – створення самого робочого місця для особи з інвалідністю, теж не сприяють надходженню коштів до фонду через нестворені робочі місця. Не один десяток років фонду надаються пропозиції щодо необхідності внесення змін у нормативно-правові документи, що регламентують діяльність фонду, для цільового використання коштів фонду тільки на створення робочих місць, а не розпорошення і на навчання, і на спортивні заходи, тощо. Крім того, раніше було передбачено фінансування громадських організацій осіб з інвалідністю для створення ними робочих місць, заснування спеціалізованих підприємств, інше. Але вже більше десятка років, як така норма не існує. Це і дивно, і незрозуміло, адже сьогодні Закон України «Про громадські об’єднання» передбачає можливість для громадських організацій наповнювати свій бюджет за рахунок підприємницької діяльності, а особи з інвалідністю зможуть мати робочі місця у цих же організаціях. Але, повторюсь, це не передбачено нормативно-правовою базою фонду. Реальних можливостей для створення і розвитку робочих місць осіб з інвалідністю на сьогодні вкрай мало. Без змін законодавчої, нормативно-правової бази кількість спеціалізованих робочих місць для осіб з інвалідністю буде тільки зменшуватися”, - зазначає експерт.

Стосовно труднощі,які виникають у компаній щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, Анатолій Савчук наводить декілька основних аспектів:

“Що стосується компаній, то, насамперед побоювання щодо психофізичного стану працівників з інвалідністю, частота їх відсутності на робочих місцях, внаслідок захворювання, відсутність коштів на оснащення спеціалізованих робочих місць не мотивують роботодавців до працевлаштування осіб з інвалідністю”.

За його словами, 10 років назад ”Союз організацій інвалідів України” впровадив інноваційний соціальний проект «Сприяння працевлаштуванню та соціальний супровід осіб з інвалідністю на робочих місця «Партнер».

“Але, як виявилося, крім нас, він нікому не був потрібен. Місто повинно було, по умовам моморандуму з Українським фондом соціальних інвестицій, і надалі фінансувати цю соціальну послугу у вигляді комунального закладу соціального захисту. Не перебільшуючи значення цього проекту зазначу таке – проект впроваджений не з посібників, а на підставі власного практичного досвід зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, яких без жодної державної копійки було створено три десятки, за що ми і стали кращими роботодавцями для осіб з інвалідністю. У буклеті, що додається, я висвітлив практичний досвід, що, на мою думку, повинно бути у процесі створення робочих місць – це і вивчення особи з інвалідністю (а хто, як не громадська організація, де перебуває людина, краще вивчає людину за певний період), це і робота з трудовим колективом, що слідує за результатами багатьох перемовин та тренінгів з керівниками підприємств, іншими потенційними роботодавцями, це і соціальний супровід впродовж певного часу особи з інвалідністю, яку вже працевлаштовано, це і потужна інформаційна компонента,тощо,” - зазначає Анатолій Савчук.

Щодо найпоширеніших професій, які обіймають особи з інвалідністю, експерт зазначає, що це в основному неквіаліфіковані професії. Однак ситуацію можна виправити практичними діями.

“Тут теж є широка можливість працевлаштовувати і категорії громадян з більш важкими нозологіями та групою інвалідності. Для цього теж не потрібно чогось космічного – фонд соціальногозахисту осіб з інвалідністю повинен забезпечити випускника центру професійної реабілітації осіб з інвалідністю засобами виробництва (чи то комп’ютер, чи то швейна машинка, чи перукарське приладдя, тощо). Крім того, особам з першою групою інвалідності, на мою думку, комп’ютер повинен надаватися як технічний засіб реабілітації, з допомогою якого людина зможе працювати віддалено. Є у мене плани і реальне бачення по створенню умов для самозайнятості людям з інвалідністю, так звана інституція надомної праці”, - каже Анатолій Савчук.

За його словами, таких мілких, здавалося б, незначних можливостей для працевлаштування, безліч.

“Але, як кажуть, потрібна добра воля і думка про конкретну людину. Я сказав би що процес працевлаштування повинен відповідати принципу РАДА: Раціоналіність, Адресність, Доступність, Альтернативність. Роль громадських організацій у процесах створення робочих місць та працевлаштуванні осіб з інвалідністю не можна недооцінювати. Саме громадські організації можуть стати стрижнем (адміністратором), навколо якого мають відбуватися процеси: - вивчення особи з інвалідністю, - підготовки до працевлаштування через навчання, - працевлаштування, - соціальний супрвід на робочих місцях. А залучати до цих процесів громадські організації можуть будь-яких партнерів”,- зазначає він.

Як видно, мотивацією для українських роботодавців є переважно законодавсто та серйозні штрафи за його невиконання. В той же час є приклади зацікавленості власників у наймі осіб з інвалідністю після того, як останні проявили себе у якості сумлінних та вдячних працівників. Але для цього роботодавцям спершу треба отримати такий досвід, а не уникати його, обходячи законодавство або виконуючи його тільки на папері.

Працевлаштування осіб з інвалідністю в іноземних та транснаціональних корпораціях

На території України діють ряд транснаціональних корпорацій, які мають виконувати місцеве законодавство та у тому числі мати квоту на 4% для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Так, ПІІ «МакДональдз Юкрейн Лтд» наголошує, що як відповідальний роботодавець у своїй діяльності керується статтями КЗпП, а умови праці задовольняють людей з особливими потребами. Більш того, як стверждують в компанії, часто їх працівники з інвалідністю приводять своїх знайомих та друзів для працевлаштування.

ЗАТ «Крафт Фудз Україна», (в 2014 році ТНК назва змінилась на Монделіс Україна ) у 2010 році мав у штаті 53 працівника з інвалідністю, які працювали бухгалтерами, технологами, операторами виробництв, мийниками, слюсарам, пакувальниками-укладальниками, транспортувальниками, експедиторами тощо. У разі показань для працівника з інвалідністю встановлювали неповний робочий тиждень, або ставили лише на першій зміні. Також було створено надомне робоче місце для обліковця (Семигіна Т.В., Іванова О.Л.).

Приклад щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на посади, пов’язані з обліком та діловодством також наводить Анатолій Савчук. Так, у місті Акрон (США) працевлаштовано понад 100 осіб з інвалідністю. Це комунальне підприємство - бюро по веденню усього діловодства міської влади: робота за комп'ютерами, обробка документації, скерування листів для виконання, контроль виконання, ведення статистичного обліку і т.і. Візочників і інших маломобільних людей довозять на спецавтобусах.

В той же час для багатьох країн, де навколишнє середовище мало пристосоване для людей з особливими потребами, виходом стає віддалена праця. Вона не перший рік є поширеною світовою практикою. Ще на початку 2000-их компанія «CJ Telenics» у Кореї, де впроваджено 2-відсоткову квоту на працевлаштування осіб з інвалідністю, налагодила партнерство з урядовою структурою, відповідальною за професійну реабілітацію інвалідів KEPAD, та створила віддалені робочі місця для роботи у колл-центрі. Відсоток людей з інвалідністю у корпорації завдяки такому нововведенню зріс до 5%.

Інша корейська компанія «Kyobo Life Insurance», яка займається страхуванням, за допомогою KEPAD найняла людей з інвалідністю для роботи у телефонному центрі компанії. Згодом найуспішнішим було запропоновано роботу у відділі ІТ, їх забезпечили житлом неподалік від офісом та транспортом.

Австралійська корпорація «Westpac Banking» запроваджує для людей з інвалідністю гнучкий графік роботи, а також проводить інвестиції в технології, які допомагають працевлаштовувати таких осіб. Співробітники беруть участь у тренінгах з підвищення обізнаності щодо інвалідності та уникнення дискримінації (Семигіна Т.В., Іванова О.Л.).

Така продумана практика приносить компаніям окрім репутаційної ще й пряму економічну вигоду. “В місті Естерзунд, Швеція, на енергокомпанію працевлаштували 8-ро молодих людей з інвалідністю. В результаті клімат в колективі значно потеплішав, і неочікувано рентабльність по компанії зросла на 8%. Здорові люди, спостерігаючи за роботою людей з інвалідністю, вмотивовуються на більш продуктивну роботу”, - зазначає Анатолій Савчук.

У країнах, що розвиваються, особи з інвалідністю часто працюють у легкій промисловості. Так, субпідрядник «Nike» в’єтнамська компанія «Chang Shin» з 2001 року почала наймати людей з інвалідністю на річну програму стажування. Спочатку нові працівники не мали упевненості у власних силах, а решта колективу не знала, як з ними взаємодіяти. Однак згодом особи з інвалідністю почали працювати на рівні з іншими і проблема вирішилась.

Компанія з Шрі-Ланки «CEI Plastics», що випускає пластикову упаковку, з 1989 року почала наймати працівників з інвалідністю, у тому числі тих, хто повністю втратив зір. Як вказано, деякі незрячі працівники перевиконують норми, а фахівці, які пересуваються на візках, виконують унікальні ремонті роботи у майстернях (Семигіна Т.В., Іванова О.Л.).

В той же час в Росії, де для працевлаштування осіб з інвалідністю як і в Україні необхідна довідка від МСЕК, існує “традиція” залучення саме до низькокваліфікованої праці.

“Подруга з Челябінська - інвалід, у неї шизофренія. Вона працює прибиральницею в психдіспансерері за 6 тис. на місяць (близько 2800 грн). Там же працюють двірниками або робочими і інші хворі”, - розповіла Олена Надьожкіна.

Подібна практика, нажаль, є і в Україні. Так, Українська правда опублікувала звіт Моніторів Національного превентивного механізму, де зокрема описана Левоньківська психіатрична лікарня на Чернігівщині. Пацієнти там по 7-11 годин працювали на господарстві, що персонал закладу називав "працетерапією". Свої пенсії вони віддавали медичним працівникам. Деякі пацієнти жили в цій лікарні по 20-30 років.

Наведені приклади вказують на те, що працевлаштування осіб з інвалідністю у світі стає ефективнішим завдяки новітнім технологіям. До того ж мотивацією в цьому окрім виконання законодавчих норм є створення позитивного іміджу та отримання статусу соціально відповідального бізнесу. Втім, це головним чином стосується

компаній в розвинутих країнах та ТНК. Країни з переферійною економікою часто працевлаштовують осіб з інвалідністю на низькокваліфіковані, малооплачувані посади. В Україні та пострадянських країнах це в тому числі пов'язано з практикою довідок від МСЕК, яке часто рекомендує осіб з інвалідністю саме на такі посади. В той же час найбільш вразливими до експлуатації та загалом порушення прав є особи з інвалідністю, які перебувають в закритих лікувальних закладах.

Якщо право на працевлаштування осіб з інвалідністю порушують. Судова практика України

В Україні, за даними доповіді Міністерства соціальної політики, чимало роботодавців ігнорують норму про працевлаштування людей із інвалідністю. У 2013 році на 9 тис. перевірених роботодавців 3,3 тис. не виконали нормативу. Як заявляють в Мінсоцполітики, від працевлаштування осіб з інвалідністю ухиляється і більшість бюджетних установ. Як відомо, штрафні санкції для них за це не передбачені, а адмінштраф щодо керівника складає 136 грн.

В той же час і державні органи, які здійснюють нагляд за виконанням норм щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, часто використовують надто формалістський підхід. Згідно чинного законодавства, на підприємство не може бути покладена відповідальність за відсутність необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, однак вимагається чітка звітність про наявні для них вакансії.

Так, у липні 2016 року Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Сервіс", в якому через невиконання нормативу просило стягнути 18000,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та 738,00 грн. пені. Як виявилось, компанія не подала звітність про наявність одного робочого місця для особи з інвалідністю до місцевого центрі зайнятості, однак з березня по вересень 2015 року розмістила рекламу, яка транслювалась по каналах кабельного телебачення наступного тексту: „ТОВ „Сервім запрошує на роботу співробітників, в тому числі інвалідів", що підтверджується довідкою ТОВ „Телерадіокомпанія „Тім". Таким чином ТОВ „Сервіс" знайшов та працевлаштував робітницю з ІІІ групою інвалідності. Суд у стягненні штрафу відмовив, оскільки „не вбачається бездіяльності щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у звітному періоді”.

А от комунальне підприємство «Міжлікарняна аптека» на Рівнинщині за рішенням суду має заплатити штраф у розмірі 16058,34 грн, оскільки у звіті про вакантне місце для особи з інвалідністю було поставлено прочерк. Це суд трактує, як „неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів у звітах за формою № 10 - ПІ за 2015 рік та № 3-ПН від 14 липня 2015 року„. ПП «Західна аграрна компанія» на Волині також отримала штраф у 45960,95 грн., оскільки у 2012 році подала відомості до центру зайнятості про вакансію для особи з інвалідністю лише за один місяць, а за законом це необхідно робити щомісячно. А Закарпатський академічний обласний театр ляльок має заплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 65560,72 грн, оскільки не подавав звітність цілий 2014 рік. Подібну помилку у звітності допустила підпорядкована Міністерством оборони України «Мукачівська госпрозрахункова дільниця». Відсутність належної звітності коштувала їй штрафу в сумі 36 460,64 грн. Цікаво, що для іншої бюджетної організації - Комунального підприємства Сумської міської ради «Муніципальний спортивний клуб з хокею на траві «Сумчанка», з якої фонд за нестворення одного робочого місця для особи з інвалідністю, хотів стягнути 9186 гривень, судом було встановлено, що „підприємство фінансувалося виключно за рахунок бюджетних коштів і отримання ним у цей період прибутку не підтверджено письмовими доказами у справі”.

ПАТ „Запоріжсталь” заплатив штраф аж у 5,5 млн грн. Для працевлаштування осіб з інвалідністю передбачалось 654 робочих місць, по факту працювало 577 осіб, невиконанням нормативу склало 77 робочих місць у 2013 році. Товариство розміщувало у власній газеті «Дніпровський металург» об'яви про можливість працевлаштування інвалідів, однак обов'язок щодо повідомлення центру зайнятості про створені робочі місця до жовтня 2013 року не виконувало. Суд визнав, що розміщення даних у ЗМі не підміняє собою обов’язку інформувати ЦЗ. Понад 13 млн грн було стягнено з ПАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім.Дзержинського”. Маючи обов’язок створити робочі місця, щонайменше, для 334 осіб, компанія відзвітувались лише про одне вакантне місце.

Українські реалії з окупованими територіями, як виявилось, теж стали підставою для ряду судових справ з ініціативи Фонду соціального захисту інвалідів. Так, за невиконання по звітності 4% норми з працевлаштування осіб з інвалідністю з ПАТ „Донбасенерго" просили стягнути 2536614,05 грн. та пені в сумі 183904,95 грн, а з ПАТ «Авдієвський коксохімічний завод» - 7312956,54 грн. та 179898,73 грн. пені. Відповідачі зазначали, що звітували про наявні місця для осіб з інвалідністю, однак „окремі центри зайнятості на окупованій території не працювали впродовж 2015 року”. Враховуючи це та наступне виправлення звітності і докази працевлаштування осіб з інвалідністю суд у стягненні штрафу відмовив.

З`являтись до суду за позовом Фонду доводиться і транснаціональним компаніям. Так, за незаповнення квоти по працівникам з інвалідністю з компаній-виробників брендового одягу «Зара України» та „Пул енд Беа” хотіли стягнути мільйонні штрафи, однак останні довели, що вчасно надавали інформацію про вакансії до центрів зайнятості та не відмовили жодному з представлених ними кандидатів.

А от на ТОВ "Електролюкс Україна” протягом 2013 року було направлено 19 осіб з інвалідністю, з яких працевлаштованим на основі цивільно-правового договору про надання послуг прибирання був лише один. Одинадцять осіб інвалідів відмовилися від працевлаштування за власним бажанням. Однак двом людям, які мали відповідну кваліфікацію і ІІІ групу інвалідності, було відмовлено в прийнятті на роботу з причин зайнятості вакансій (при цьому сам факт проведення співбесіди не доведено). „ТОВ "Електролюкс Україна” безпідставно відмовило у працевлаштуванні інвалідів (...), не надаючи при цьому доказів того, ким зайнята дана посада і чи працює на даній посаді інший інвалід. Щодо решти шести направлених інвалідів, то останнім відмовлено у прийнятті на роботу (оператор виробничої дільниці, інспектор з контролю якості продукції, прибиральник службових приміщень) у зв'язку із невідповідністю кандидатури відповідним вимогам. Однак, відповідач так і не зміг обґрунтувати та довести яким саме вимогам не відповідали вказані інваліди”, - йдеться у рішенні. Було стягнуто 237 441, 9 грн штрафу.Як випливало з позиції суду, відмовляти у працевлаштуванні за направленням можна лише тоді, коли вакансія зайнята іншим інвалідом.

Ще один приклад визнання судом непрямої дискримінації за ознакою інвалідності наводиться у справі проти комунального закладу «Семенівська дитяча музична школа» на Чернігівщині. Замість того, щоб пристосувати робоче місце до потреб людини з обмеженими можливостями, роботодавець просто звільнив його на підставі невідповідності стану здоров’я виконуваній роботі (п.2 ст.40 КЗпП). Було доведено, що встановлення групи інвалідності не перешкоджає виконання роботи. Як підкреслив суд, відповідачем не надано доказів, чому він як роботодавець належним чином не забезпечив розумного пристосування робочого місця. При цьому позивач продемонстрував суду спроможність виконання своїх посадових обов'язків без істотних обмежень. На користь чоловіка стягнуто середній заробіток за час відсторонення від роботи з 01 лютого 2016 року по 22 червня 2016 року в сумі 18050 грн. 95 коп. У цьому виявилась законодавча колізія: роботодавець має обов’язок пристосувати робоче місце, однак у той же час може і скористатись п.2 ст.40 КЗпП.

Варто виділити і рішення за позовом до КП “Львівського Комунального АТП №1”: посилання на шкідливий характер роботи не звільняє від працевлаштування інвалідів. Власник повинен не посилатись на норми Закону “Про охорону праці”, а створити безпечні робочі місця і виконати, таким чином, норматив.

Рекордсменом за розміром штрафу через невиконання квот по працівникам з інвалідністю наразі є НАЕК „Енергоатом” з 38 млн грн. Процес тягнеться 5 років. Звітність про наявність 812 вакансій за 2007 рік підприємство подало лише 2012 року.

Є й інші випадки, коли підприємства виплачують значно знецінені суми штрафів: лише у 2017 році ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» (м.Нікополь) сплатить санкцію за 2008 рік у розмірі 1,6 млн грн.

У деяких випадках роботодавці посилаються на відсутність бажаючих працевлаштуватись інвалідів саме у конкретному населеному пункті.

Практика Європейського суду справедливості

Головною особливістю захисту трудових прав осіб з інвалідністю в Європейському суді справедливості та судах країн ЄС загалом є те, що Директива ЄС про рівність в галузі зайнятості забороняє дискримінацію в залежності від інвалідності, проте не розкриває змісту інвалідності.

У дослідженні From Navas to Kaltoft: The European Court of Justice’s evolving definition of disability and the implications for HIV positive individuals (автор - Peter McTigue) констатується, що єдине визначення інвалідності у ЄС відсутнє, хоча близько 80 млн чоловік мають інвалідність. Підкреслюється, що таке визначення необхідне для того, щоб належним чином захистити від дискримінації всіх людей з обмеженими можливостями на всій території ЄС, та в тому числі людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом.

У дослідженні наводиться рішення Суду у справі Chacon Navas v Eurest Colectividades SA (2006). У ньому інвалідність розуміється як обмеження, що призводить, зокрема до фізичних, розумових або психологічних порушень і перешкоджає участі зацікавленої особи в професійному житті на тривалий термін. Важливо, що Суд вказав на різницю між хворобою (sickness) та інвалідністю (disability): тимчасово непрацездатні працівники не підпадають під захист Директиви про рівність в галузі зайнятості.

Також пов’язані питання розглядались у справі HK Danmark (Ring і Skouboe Werge) (2013). Законодавство Данії дозволяло звільнити тих, хто був хворий певну кількість днів з повідомленням тільки за один місяць, що коротше, ніж звичайне повідомлення. Заявники отримали ушкодження внаслідок автокатастрофи, тому визначальним було питання, чи кваліфікує Суд їх неможливість виконувати обов’язки як інвалідність. На думку роботодавця, інвалідність має включати повну неможливість працювати (хоча заявники могли працювати на умовах часткової зайнятості). Суд став на бік заявників, підкресливши, що інвалідність є станом, який перешкоджає повноцінно брати участь у професійному житті. Вважається, що у цьому рішенні Суд відійшов від медичного трактування інвалідності на користь соціального. Роботодавець не має права звільняти осіб з інвалідністю до тих пір, поки він не вжив заходів по розумному пристосуванню (під цим може розумітись зменшення робочого часу). Профспілки та профільні ГО підкреслюють цінність даного прецеденту.

Також немає чіткого консенсусу серед держав-членів щодо питання про те, люди, що живуть з ВІЛ/СНІДом («ЛЖВС») повинні бути визначені як „інваліди” і, таким чином, набувати різні правові засоби захисту, пов'язані з таким позначенням. У дослідженні сказано, що ця категорія людей знаходиться на передньому фронті боротьби за те, що вважати інвалідністю й непрацездатністю. При цьому в законодавстві України відсутні положення щодо ЛЖВС, незважаючи на гостру проблему поширеності СНІДу в Східній Європі.

Країни ЄС виробили різне законодавство із цього питання. Приміром, в Нідерландах і Латвії, ЛЖВС користуються захистом від загальної конституційної заборони дискримінації. В інших країнах все ще, ЛЖВС охороняються відповідно до законодавства про інвалідність, яке або прямо включає ВІЛ у визначенні інвалідності або інтерпретується з цією метою (Велика Британія).Держави самі обирають, чи поширювати на ЛЖВС антидискримінаційний захист чи ні.

Пропозиції по вдосконаленню законодавства щодо працевлаштування людей з інвалідністю

Законодавство України щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, включаючи ряд міжнародних актів, є в цілому достатньо прогресивним. Однак іншою є практика, і головні зусилля по його вдосконаленню мають бути саме в цьому напрямку.

Як було зазначено вище, незважаючи на велику кількість ВІЛ-інфікованих осіб в Україна, немає окремих норм щодо їх працевлаштування. При цьому зважаючи на особливість цього захворювання, така диференціація від загальних положень про інвалідність могла бути ефективною.

На певні висновки наводить правозастосовча практика. Загалом стає очевидною формальність та забюрократизованість системи, де відповідальність головним чином наступає за неналежне оформлення звітності, аніж за реальну дискримінацію. Повноваження розпорошені між різними органами (Держпраці, ФСЗІ та ЦЗ). Часто центри зайнятості не виконують своїх зобов’язань по працевлаштуванню, що дозволяє підприємствам уникати штрафів. Є випадки, коли підприємства не звітуються роками, а Фонд не звертається із позовами про стягнення санкцій (термін позовної давності складає лише півроку). При цьому звітуватись потрібно щомісяця, нема винятків для шкідливих та малих підприємств. Можливість оскарження у судах чотирьох інстанцій призводить до того, що бюджет отримує з’їдені інфляцією суми штрафів (виправити це може обмеження права на оскарження).

У цьому випадку цікавим є приклад Польщі, де роботодавці спочатку вносять виплати у фонд підтримки осіб з інвалідністю, а потім при виконанні норм по працевлаштуванню отримують дотації.

Новації щодо праці осіб з інвалідністю мають зареєстровані у Верховній Раді законопроекти №4578, де пропонується диференційований підхід до квотування робочих місць, а також створення єдиного Реєстру осіб із інвалідністю, які шукають роботу, та №0931, який пропонує залишити для працюючих осіб із інвалідністю ІІ групи пенсію. Пропозиція щодо реєстру загалом є прогресивною та допоможе зменшити забюрократизованість, а можливість отримати виплати навіть після працевлаштування також стимулюватиме осіб з інвалідністю до пошуку роботи.

Ситуацію з працевлаштуванням неконкурентоздатних на ринку праці осіб може змінити розроблений Мінсоцполітики проект Закону України “Про активізацію пошуку роботи безробітних та шукачів роботи”. У ньому механізм компенсації ЄСВ за найм інвалідів на нові робочі місця замінено на компенсацію 50% зарплати протягом першого року та 25% зарплати протягом другого року. Разом з тим, турбота держави про інші соціальні групи (колишніх військових, сімейних працівників, осіб похилого віку) буде зменшена: обов’язок влаштовувати їх на роботу матимуть лише підприємства, де зайняті понад 50 осіб. Додаткові гарантії по працевлаштуванню матимуть особи, яким до пенсії лишилось 5 років, а не 10 як зараз.

Втім, багато питань залишається щодо роботи МСЕК, пропозицій реформуваня якої наразі немає. Окрім того, від ”Союзу організацій інвалідів України” також є пропозиція про оптимізацію роботи Фонду соціального захисту інваліді,аби він головним чином працював над створенням робочих місць.

Також важливими є програми на рівні центрів зайнятості по використанню нових технологій, у тому числі для віддаленої роботи, та створення більш доступного середовища для маломобільних груп. Більш того, пропонується надання особам з інвалідністю засобів виробництва, зокрема комп'ютерів для віддаленої роботи. Такі програми безсумнівно потребують додаткові державні витрати, однак, по-перше, відповідають цивілізованій практиці, а по-друге, завдяки залученню до економічної активності та повноцінному життю максимальної кількості громадян у перспективі сприятиме розвитку держави.

Маючи доволі прогресивне законодавство, Україна разом з тим має зосередити зусилля на зміні менталітету роботодавців. Сьогодні для них на першому місці стоїть ефективність виробництва, а не репутація в очах суспільства.

Новости по теме

Популярные новости

Новости о войне

Последние новости