Не чекаючи занепаду Росії: чи зможе Україна повернути Крим?

​16 березня 2017 р. виповнилося три роки з часу проведення незаконного референдуму в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі щодо приєднання до Росії. Процес анексії українського півострова завершився 21 березня 2014 р., коли Державна дума схвалила порушення Росією основоположних принципів міжнародного права. Події трирічної давнини мали значний вплив на Україну та світову політику.

Річниця анексії Криму дає привід проаналізувати кроки, зроблені Україною та міжнародною спільнотою для повернення півострова.

Із самого початку Україна обрала невійськові методи повернення Криму, на початку 2014 р. Збройні Сили України були об’єктивно нездатні протидіяти другій армії світу за рівнем боєздатності. У свою чергу, військова слабкість Україна стала наслідком корозії силових структур під дією корупції, неналежного державного фінансування та російських агентів впливу.

Ще в лютому та березні 2014 р. Україна виносила кримську кризу на розгляд Ради Безпеки ООН на підставі того, що агресія Росія створює загрози міжнародному миру і безпеці. Однак Росія як постійний член Ради Безпеки ООН заблокувала резолюцію, яка засуджує незаконний референдум в Криму.

Водночас за ініціативи України Генеральна Асамблея ООН ухвалила дві резолюції щодо Криму. Так, у березні 2014 р. була прийнята резолюція про територіальну цілісність України, яка визнала референдум в Криму незаконним, а в грудні 2016 р. – про ситуацію з правами людини на анексованому півострові, де Росія вперше на рівні ООН була названа державою-окупантом і відповідальною стороною за права людини.

Іншим інструментом деокупації Криму стали міжнародні арбітражі. Зокрема, після початку російської агресії Україна оголосила про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) щодо злочинів, скоєних на території нашої держави з 27 лютого 2014 р. У листопаді 2016 р. була опублікована доповідь Прокурора МКС, яка прирівнює встановлення військового контролю Росії над Кримом до міжнародного збройного конфлікту. За міжнародним гуманітарним правом, під міжнародним збройним конфліктом розглядається така ситуація, коли держава-окупант навіть не зустрічає збройного спротиву.

Крім того, у січні 2017 р. Україна подала позов до Міжнародного Суду ООН проти Росії щодо порушення нею Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Апелювання України до другої конвенції пов'язано з політикою російської окупаційної влади щодо кримськотатарських та українських громад в Криму.

Хоча Україна має високі шанси виграти в обох інстанціях, наразі немає ефективних механізмів, які б примусили Росію виконати рішення міжнародних арбітражів. Так, після оприлюднення вищезазначеного звіту Прокурора МКС Росія оголосила про вихід з Римського статут МКС. Крім того, реалізація рішення Міжнародного Суду ООН ускладнюється тим, що держава-агресор володіє правом вето у Раді Безпеки ООН і може заблокувати резолюцію про відповідні примусові заходи.

Спроби України покластися на США та Велику Британію як підписантів Будапештського меморандуму були заздалегідь безперспективними. По-перше, Будапештський меморандум за своєю юридичною природою не є міжнародним договором і не тягне за собою жодних зобов’язань. По-друге, у Будапештському меморандумі зазначено, що США та Велика Британія "будуть проводити консультації у випадку ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань".

Санкції проти Росії були єдиним інструментом, яким скористалися чотири десятки країн світу для підтримки України. Водночас "болючі" санкції проти Росії були пов’язані не з анексією Криму, а збройним конфліктом на Донбасі.

Хоча анексію Криму визнали лише 11 держав світу, абсолютна більшість не готова надавати Україні навіть політичну підтримку. Так, санкції проти Росії були запроваджені лише країнами ЄС, США, та Канадою, Японією, Австралією та деякими іншими державами, які асоціюються із Заходом. Крім того, голосування в Генеральній Асамблеї ООН показали, що більшість країн абсолютно байдужі до грубого порушення Статуту ООН: за першу "кримську" резолюцію проголосували 100 держав, за другу – 70. Це свідчить, що більшість країн світу або бажають зберегти вигідне партнерство з Росією, або не хочуть втягуватися у конфлікт, який не становить для них безпосередньої загрози.

У свою чергу, Росія відкидає будь-які міжнародні переговори щодо Криму, оскільки вважає питання півострова "вирішеним".

Таким чином, усі кроки, вжиті Україною та міжнародним співтовариством у відповідь на анексію Криму, виявилися безрезультатними. Україна не має жодних можливостей повернути Крим у найближчому майбутньому. Шанси України на повернення втрачених територій зростуть лише за кардинальної зміни міжнародного становища Росії. Приміром, Франція змогла повернути Ельзас і Лотарингію через 47 років після військової поразки від Німеччини. Не чекаючи занепаду Росії чи інших міжнародних обставин, Україні слід зосередити основні зусилля на побудові сильної і конкурентоспроможної економіки, боєздатної армії та ефективного державного менеджменту. Якщо Україна здійснить низку успішних перетворень всередині держави, її "м’яка сила" може з часом серйозно похитнути лояльність кримчан до Росії.

Рекомендуємо прочитати

Серебряные иконы как важный и ценный подарок

Серебряные иконы, как предметы, имеющие особый сакральный смысл, не первый год являются востребованным и популярным подарком....

Це може бути цікавим

Задержанным чиновникам "Укрзализныци" выбрали меры пресечений

Суд избрал меры пресечений для экс-заместителя главы "Укрзализныци", действующего директора одного из департаментов и заместителя директора одного из филиалов ОА....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

У кого Кабмін відбере субсидії та чи можна інакше

Те, за яким механізмом скорочують субсидії, хто має шанси їх зберегти та яким чином можна зменшити тарифи для всіх проаналізував "Соціальний рух"....