Солдат ЗСУ описав свою «битву за дембель»

Солдат ЗСУ описав свою «битву за дембель»

Відомий юрист Алі Сафаров, який пішо служити до Збройних сил України, описав своє повернення з зони АТО на сторінці у Facebook.

01 листопада 2016 року, 16-00. Я все ще на точці в АТО. Ні, насправді якійсь рух відбувається, мобілізованих нашого батальйону, розкиданих по різних місцях, збирають до купи, і до нас вже їде з частини автобус. Просто частина далеко, автобус старенький, ну, ти розумієш, ну, ще трохи почекайте.

Я зачекаю, врешті, один-два дні вже якось ролі не відіграють після майже 16 місяців в армії. Але мене, як юриста, цікавить, якою датою мене звільнять? Яка дата буде стояти у військовому квітку і в приписі для військкомату? Адже я маю зареєструватись у своєму військкоматі протягом трьох днів. Якщо в мене у воєннику датою звільнення буде стояти 31 число, а фактично до Києва я потраплю, наприклад, 5-го, то я вже порушив закон і десь шлявся два зайвих дні.

Оце почав фантазувати на тему звільнення «заднім числом» – і калейдоскоп можливостей відкрився! Бо якщо хтось вирішив вписати в наказ, що я звільнений 31-го – то я ж стану «іхтамнет»! Якщо мене вже звільнили – то я ж вже здав і оцю каску, і бронік, і автомат з набоями – нічого цього насправді тут немає, воно тільки здається, що воно тут, а насправді та ж зброя вже здана в кімнату зберігання зброї, і начальник складу РАО вже її прийняв, і набої перерахував, і підпис про це в журналі поставив. Якщо я ось зараз вийду на дорогу і когось розстріляю зі штатної зброї штатними патронами – то це лише моя уява, бо мій автомат вже знаходиться, по всіх документах, за декілька сотень кілометрів від місця, де він нібито стріляв!

Або ось, наприклад, сьогодні ввечері ловить ВСП якогось аватара, який каже, що він Сафаров Алі Фархатович. А ВСП його відразу в кутузку, шпигуна сепарського, і СБУ викликає, бо вони ж знають, що демобілізований 31 жовтня Сафаров якщо зараз десь і п’є, то в Києві, і якщо навіть він при цьому там нап’ється, то це геть не справа Військової служби правопорядку, а максимум – звичайної поліції, бо він же ж цивільна людина вже!

Загалом, багато чого можна нафантазувати собі. Як же ж добре, що у нас серед командування нікому і в голову не прийде звільняти військовослужбовців заднім числом, еге ж?

2 листопада. Спеціально дочекався півночі, щоб відмітити – настало 2 листопада. Я все ще в АТО. Це маленький факт для України, але величезний крок для фінансових служб Збройних Сил України щодо виплати грошового забезпечення мобілізованим шостої хвилі, яких мали звільнити до кінця жовтня.

«Ну, спасибо тебе, Али, меня теперь уволят!» Що мені на це сказати? Шкода, якщо звільнять саме цього офіцера, з усіх він, мабуть, найменше винен, бо взагалі не в його парафії займатись демобілізацію особового складу. Але система вирішила призначити саме його винним. І фактично він з цим погодився. Навіть не зараз погодився, значно раніше, коли ще ми з ним говорили про можливі правові наслідки несвоєчасної демобілізації. А зараз він ображається на мене. Не на командування, яке зробило саме його «крайнім», не на себе, що просто не підготувався до цього і дав привід – на мене! Бо я підняв галас. А може, найбільше він ображається через те, що я підняв галас проти системи, яка порушила моє право, а він не став цього робити, коли система його підставила? Може, він би також хотів, але чомусь не наважився, і саме тому йому неприємно згадувати про мене, хоча протягом служби ми були майже друзями?

Мені шкода, якщо його звільнять, але ще більше шкода, якщо він не буде чинити спротив цьому. І реально винні залишаться безкарними, а я втрачу людину, яку волів би називати другом.

Все, їдемо в пункт постійної дислокації, із зони АТО вже виїхали. Тож я не знаю щодо інших мобілізованих шостої хвилі, а мобілізованих нашого батальйону в АТО вже дійсно немає. В пункті постійної дислокації будемо десь вночі. Це ще не дємбель, але дуже великий крок до нього!

3 листопада. Вже майже чотири години, як я не молодший сержант, а молодший сержант запасу! І так, мене не звільнили заднім числом, саме третім листопада! І всі документи виписано під особистим контролем командира батальйону. І не дай Боже там було виявити якусь помилку, наприклад, десь помилково послатися на якійсь незрозумілий наказ від 31 жовтня, як дуже голосно і твердо заявив командир батальйону: «Це ж просто фізично неможливо звільнити людину з армії 31 жовтня, якщо він тільки о п’ятій ранку 3 листопада прибув у пункт постійної дислокації!» І якщо ви щось не те подумали, наприклад, що особистий контроль комбата викликаний бажанням здихатись мене якомога скоріше, наприклад, щоб я випадково не зустрівся з начальством з Києва, що має приїхати після обіду – то це все неправда.

Виявляється, за часів моєї строкової служби ми служили в одному полку (дійсно дивний збіг обставин), тож він мені просто допоміг, як однополчанину.

15:00. Рівно доба пройшла з моменту, як вчора я готував плов в АТО. Рівно 24 години пройшло з того моменту – а ми їдемо додому моєю машиною, і зупинилися поїсти в ресторані.
Мабуть, це перемога?



загрузка...

Читайте також

Коментарі