Кейнс та Райнерт. На кого для порятунку економіки України орієнтується голова Ради...

Кейнс та Райнерт. На кого для порятунку економіки України орієнтується голова Ради НБУ

Пора почати більш критично ставитися до порад, які нам дають з-за кордону. Про це у своєму блозі на НВ пише голова Ради НБУ Богдан Данилишин. 

Ми весь час плутаємося в тактиці і стратегії сучасного економічного розвитку. Представляємо другорядне як головне і на цьому робимо велику політику. Одна помилка породжує масу інших, стаючи великою проблемою. Без правильного бачення мети розвитку – проблема рано чи пізно обернеться крахом. Як неправильно поставлений діагноз. І протокол лікування. У зв’язку з цим згадалося недавнє інтерв’ю норвезького економіста Еріка Райнерта одному з українських ЗМІ. Основні ідеї цього інтерв’ю такі: корупція — не причина бідності, а її наслідок; неолібералізм, як економічна доктрина, вмирає; США і Британія це зрозуміли, тому Британія вийшла з ЄС, а США повертають промислове виробництво на батьківщину; монетарні ідеї Мілтона Фрідмана і Фрідріха фон Хайєка більше не працюють; нам необхідний для розвитку новий цикл кейнсіанської політики.

Сказати, що я згоден з Еріком Райнертом — це нічого не сказати. Рівно те ж саме я пишу вже два роки в українських і зарубіжних виданнях. Єдина відмінність — він пропонує в промисловому відродженні спиратися, насамперед, на внутрішній ринок, я ж вважаю, що Україна повинна почати зі створення високотехнологічного сектора, який і витягне економіку з трясовини, в яку вона занурюється. Але ми, безумовно, єдині з ним у визнанні того, що з неолібералізмом, як домінуючою ідеєю української економічної політики, пора закінчувати, поки від української економіки, а, отже, й державності, не залишилися одні руїни.

У 2011 році тодішній директор-розпорядник МВФ Домінік Стросс-Кан заявив, що політика МВФ не тільки не допомагає економічному розвитку бідних країн, а, навпаки, часто шкодить їм. Райнерт говорить зараз про те ж саме. Але віз і нині там. Ми рік за роком впроваджуємо в національній економіці неоліберальні економічні методи управління, але замість оздоровлення економіки становище в ній стає все гірше й гірше. Я далекий від того, щоб бачити в цьому злий умисел нашої влади, спрямований на придушення вітчизняної економіки на якесь замовлення ззовні. Мені здається, що в цьому всьому є якесь когнітивне недоумство, відсутність необхідної економічної підготовки наших керівників (не всіх, але багатьох).

Великий британський економічний мислитель Джон Мейнард Кейнс писав, що практиками економіки і політики насправді правлять ідеї політичних і економічних мислителів. А я від себе додам — і якщо ці ідеї вже не працюють, а політики і економісти продовжують ними керуватися, то це дуже погано може закінчитися для країни. В України зараз дуже погані справи тому, що в головах сучасних українських політиків, за деяким винятком, тяжіє парадигма неолібералізму.

Якщо неолібералізм такий поганий, то чому тоді багатьом його представникам видаються Нобелівські премії з економіки, запитає освічений читач? Відповідаю. Немає теорії істинної або помилкової на всі часи. Теорії дієві залежно від часу та обставин, які є в місці їх застосування. У певні моменти більш дієві методи вільної економіки, тобто неоліберальні, в інші моменти — протекціоністські. І від мудрості керівників держави залежить, коли їх слід застосовувати.

Сучасний капіталізм характеризується крайньою невизначеністю майбутнього розвитку. Тому планово спрогнозувати те чи інше виробництво, той чи інший обсяг виробленої продукції, який обов’язково буде затребуваний споживачами, неможливо. І неоліберальна теорія краще справляється з цим аналізом. Однак після того, як необхідні зміни в економіці відбулися, настає хай і нетривалий, але стабільний період розвитку, де набагато краще і ефективніше діють планові методи в економіці. Тому нашим політикам необхідно оволодіти майстерністю чергування цих методів управління. Як оволоділи ним на корпоративному рівні керівники Apple, і на державно-політичному — керівники Китаю.

Після того, як Стів Джобс у 2007 році представив світовому ринку революційний iPhone, вже майже 10 років, нічого принципово не змінюючи в його будові, Apple планово виробляє його модифікацію за модифікацією. І за цей час Apple стала найдорожчою компанією світу. Китайці ж, починаючи з 1990-х років, побудували у себе найсучаснішу індустріальну економіку і стали другою країною в світі за ВВП. Україну ж просто «заклинило» на неолібералізмі, і ось уже 25 років ми займаємося на словах дерегулюванням економіки та приватизацією на ділі (втім, не особливо досягнувши успіху в цьому), в рамках неоліберальних рецептів, але абсолютно закинули своє промислове виробництво, практично нічого, крім сировини та сільгосппродукції, не виробляючи для світового ринку. Так, і у Apple, і в економіки Китаю зараз є проблеми (втім, у яких корпорацій або країн, навіть найбільш розвинених і успішних, їх немає?), але це проблеми зовсім іншого рівня: це — проблеми розвитку. У нас же проблеми полягають в тому, чи виживе економіка чи ні.

До того ж, у випадку України неоліберальні економічні методи й зовсім мало застосовні, оскільки ми не протестанти з їх напруженою трудовою етикою, і без активної ролі держави у нас, з огляду на нашу економічну історію, мало що виходило в промисловості.

Пора почати більш критично ставитися до порад, які нам дають з-за кордону. Я не вірю в теорію змови, не вважаю, що є західні політики, які дають нам навмисно кредити для того, щоб «посадити на голку зовнішньої заборгованості» українську економіку. Економічна школа неолібералізму дуже впливова у світі, і нічого дивного немає в тому, що, наприклад, Крістін Лагард абсолютно щиро поділяє її постулати. Але, якщо вона помилиться, для неї особисто нічого поганого не станеться: у гіршому випадку вона втратить свій пост. А от для України її помилка стане фатальною — наша країна зникне як незалежна держава чи стане якоюсь псевдосуверенною політичною територією, на якій різні країни світу будуть реалізовувати свої егоїстичні інтереси.

Якщо ми не хочемо такого економічного і політичного рабства для своїх дітей і онуків, пора покінчити з тотальним домінуванням в нашій економічній політиці ідей неолібералізму і звернутися до ідей неокейнсіанства. Зараз настав їх час. Нам сьогодні необхідно застосовувати саме ідеї Дж. М. Кейнса щодо стимулювання нашого промислового зростання, в межах промислової протекціоністської політики. Інакше може так статися, що вже дуже скоро нічим буде керувати через зникнення самого об’єкта управління і керівництва.



загрузка...

Читайте також

Коментарі