Декларації депутатів. Чому ми самі винні

Декларації депутатів. Чому ми самі винні

Ми знаємо, що скупий платить двічі. Але при цьому відчайдушно не хочемо платити тим людям, яких самі вибираємо для того, щоб вони регулювали правила гри в країні.

Електронні декларації українських нардепів – найкраща ілюстрація того, що «чиновника танцює» саме той, хто йому платить. Українське суспільство активно обговорює квартири-машини-кеш своїх власних народних обранців. «Камін-аут» топ-чиновників став можливий завдяки прийнятому під тиском ЄС  закону про електронні декларації. У підсумку, вся країна припала до моніторів і рахує нулі. З одного боку, нічого несподіваного: і раніше було зрозуміло, що VIP – це не тільки статус, але і спосіб життя. З іншого – складно відмовити собі в задоволенні поспостерігати за процесом майнового стриптизу, — пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.

Але у всій цій системі важливі не тільки первинні емоції. Важливі і висновки, які суспільство здатне зробити з побаченого. Або не зробити.

Тому що, незадовго до публікації декларацій, ідея підвищити депутатам зарплату викликала бурю емоцій. Шквал обурення охопив соцмережі: мовляв, як можна платити депутатам і чиновникам багато, поки лікар і вчитель отримують так мало. І в цьому риторичному словоблудді зосереджено відповідь на питання, чому в Україні справи йдуть саме так, як зараз.

«Не хочете годувати свою армію – готуйтеся годувати чужу». За останні роки українське суспільство встигло переконатися в правоті цієї формули. Двадцять три роки українську армію тримали на голодному пайку – і в результаті в 2014 році її довелося створювати з нуля. І тепер ні в кого не викликає сумнівів, що солдати й офіцери повинні отримувати нормальну зарплату, а в саму армію повинна закуповуватися нова техніка.

Це добре, що ми позбавилися від однієї своєї омани. Але чому ми думаємо, що чиновники та депутати повинні отримувати мало?

Давайте начистоту. Будь-який депутат або чиновник приймає рішення вартістю сотні мільйонів гривень. Це прийняття бюджету, антикорупційні закони, поправки до чинних законів. У його руках знаходиться доля всіх тих грошей, які ми з вами заплатили державі у вигляді податків. Депутат – це найнятий нами адміністратор, людина, яку ми беремо на роботу, щоб вона добре виконувала обов’язки.

Ми звикаємо не економити на самих собі: шукаємо хороших лікарів, кваліфікованих автомеханіків, досвідчених сантехніків. Ми знаємо, що скупий платить двічі. Але при цьому відчайдушно не хочемо платити тим людям, яких самі вибираємо для того, щоб вони регулювали правила гри в країні.

Хороший спеціаліст на ринку коштує дорого. Хороший юрист або економіст без проблем знайде себе в приватному бізнесі. Якщо ми хочемо найняти таку людину для роботи в парламенті – то повинні бути готові, що вона стане отримувати адекватну зарплату. Просто тому, що ні один нормальний фахівець не стане працювати за п’ять тисяч гривень.

Хтось скаже, що вчителі й лікарі працюють сьогодні саме за таку зарплату. Але саме від чиновника і депутата залежить те, скільки післязавтра буде отримувати той самий лікар або вчитель. Вважайте їхню зарплату інвестицією у власне майбутнє. Якщо не хочете платити їм багато, то жодних дивідендів чекати не варто. Сьогодні ж склалася ситуація, коли в парламент немає сенсу йти людині, яка не хоче брати хабарі.

Якщо зарплата депутата становить сорок тисяч гривень, то в парламенті будуть ті, хто беруть хабарі, і ті, хто працює чесно.

Хтось скаже, що високі зарплати самі собою – не панацея від корупції. Це правда. Але тут є проста закономірність. Якщо зарплата депутата становить сорок тисяч гривень, то в парламенті будуть ті, хто беруть хабарі, і ті, хто працює чесно. Але якщо депутат отримує п’ять тисяч, то чесні підуть. А залишаться лише корупціонери.

Збільшення зарплат – це всього лише створення стартового вікна можливостей, не більше. Наприклад, можливостей того, що в парламент або на держслужбу погодиться піти людина, кваліфікація якої буде зіставна з його небайдужістю. Але без цього в товариства немає морального права обурюватися корупцією. Просто тому, що саме воно – суспільство – цю корупцію старанно зберігає.

Напевно, рецепт «розстріляти старих і набрати нових» звучить значно привабливіше. Одна проблема – він не працює. Якщо ви хочете економити на людях, яких наймаєте, – будьте готові, що вас не влаштує результат їхньої роботи. І боротьба з корупцією буде безсила. Тому що сама система виключає будь-кого, хто сьогодні готовий працювати, але не готовий брати хабарі. І цю систему створив кожен, хто кричить про те, що чиновник повинен отримувати двісті доларів на місяць.

Подивіться в дзеркало. Там відображається ідіот.

Павло Казарін, Новий час



загрузка...

Читайте також

Коментарі