Три міфи про курс гривні: хто і навіщо щоосені передрікає девальвацію

Чотири роки тому наша країна глибше за будь­яку іншу на континенті впала в прірву світової економічної кризи. А оскільки це був уже третій за ліком повномасштабний спад нашої економіки і банківської системи за всього лише два десятиліття нашої новітньої історії, то “передчуття” і “пророкування” нових криз — вічно благодатна тема. Тема, якою підживлюються всі наші шамани і провісники від економіки, експлуатуючи економічні страхи і невігластво більшості нашого населення. Втім, як показала останнякриза на Кіпрі, яка з легкістю повалила п’яту за величиною банківську систему Європи з допомогою публікації лише одного (!) повідомлення в агентстві “Рейтер” про те, що, можливо(!), буде запроваджено податок на вклади, — панічна рефлексія в страху втратити свої кровні властива не тільки нам. А й іншим, не менш освіченим націям.

А сьогодні сидять кіпріоти біля розбитого корита своєї банківської системи: половина втратила взагалі все, ще половина — до 40% від своїх колишніх банківських заощаджень. І думають: краще б уже ми тоді погодилися втратити (але всі і порівну) 5% від усіх своїх вкладів… Не те, що тепер: ні грошей, ні банків у нас більше немає.

У нас експропріюючими податками на вклади ніхто не лякає. Нас лякають курсом. Ви боїтеся, що курс гривні знизиться? Ні, не так: завалиться? Ну звісно! Природна людська реакція. І я теж боюся. Але ми не просто так боїмося, ми думаємо, що знаємо, чому. Адже ми з вами найбільш думаюча частина країни і вміємо аналізувати — читачі DT.UA все ж таки!

Тому з нами працюють професійні казкарі. Їм доводиться придумувати спражні, дієві міфи, в яких ми упізнали б свої власні фантомні страхи з фінансових криз 1998­го, 2004­го, 2008­го. Наприклад, ми стоїмо у черзі в обмінний кіоск, а нам перед носом ставлять табличку “доларів немає”. Ми в банк, а там “тимчасова адміністрація”, і нам не повертають депозиту. Три повномасштабні фінансові кризи за останні 15 років, а з 1991­го по 1996­й узагалі неминаюча криза з гіперінфляцією — погодьтеся, це занадто багато, щоб ми перестали про це думати. Тому ми не віримо ніяким словам уряду “про покращення” і легко віримо словам опозиції, що все от­от зруйнується. Та нам хоч кілок на голові теши, ми не повіримо, що в нашій країні може бути нульова інфляція, а тим більше зниження цін! Будь­де — тільки не в нас: адже ми ще не до кінця забули, як 1993­го щодня змінювалися цінники в хлібному магазині на Хрещатику.

Я цілком усвідомлюю, що ця стаття не переконає тих, у кому особистий досвід зміцнив звичку завжди вірити у найгірше. Її мета — лише продемонструвати три основні міфи, з допомогою яких у вас підтримують цей страх і невпевненість. А щороку напередодні осені ще й намагаються їх сколихнути. Тому що ті, хто замовляє страшні історії про курсові коливання восени, точно знають, ЯК вони на цьому зароблять. А на стабільності ніхто не заробляє — всі просто залишаються при своїх. Щоправда, зазвичай на ній (якщо вдається забезпечити) все ж таки заробляють політичні дивіденди діючі прем’єр і президент. Але в нинішніх навіть це, як ми бачимо, не виходить.

Та зараз не про них — це тема окремої статті. Зараз — про міфи, якими вас лякатимуть цієї осені.

Їх, як я вже казав, три. Наведу їх у порядку зниження значущості. І спробую на цифрах довести, що жоден із них саме цієї осені не актуальний.

Загалом кажучи, в історії гривні ви знайдете дуже мало періодів з такою спокійною статистикою, як цього літа. І ще менше періодів, у які в інтересах стількох суб’єктів було б розгойдати курс нашої валюти цієї ж осені, незважаючи ні на що.

Міф перший: резерви Нацбанку тануть

Мається на увазі те, що за чотири післякризові роки (з 2009­го по 2013­й) резерви НБУ знизилися з 26 до 22,7 млрд дол. І це не було б лихом, але вони досягли свого верхнього значення у 34,6 млрд дол. за підсумками 2010­го. І відтоді опустилися майже на 12 млрд дол. — до 22,7 млрд (див. табл. “Резерви НБУ”). 69062 В Україні не бракує економістів, які готові на кожному телешоу повторити фразу з підручника з макроекономіки (розділ “Курсова політика”): якщо в центрального банку зменшуються резерви, треба девальвувати курс національної валюти, поки знову не вирівняється баланс попиту та пропозиції.

Закон цей широко відомий всім, навіть не економістам. То чому ж Нацбанк цього не робить, попри настійні поради з усіх боків? І лише усміхається, взагалі не бажаючи дискутувати з цього приводу. Мій варіант відповіді: тому що центральний банк бачить не лише свій баланс, а й картину ринку загалом.

Якщо допитливий читач перегорне ще кілька сторінок підручника з монетарної політики, то він з’ясує, що центральний банк у жодній країні не є ЄДИНОЮ організацією, що володіє іноземною валютою.

От і в Україні золотовалютні резерви НБУ — не єдиний “склад” валюти в країні. Є ще населення (і тіньовий бізнес. — Ред.), які скуповували від 8 до 13 млрд готівкових доларів в обмінних пунктах (загалом близько 40 млрд дол.) за останні чотири роки (див. таб. “Купівля валюти населенням”). І є ще підприємства і банки, які теж мають “свою” іноземну валюту (ностро­рахунки українських банків за кордоном) і які “приросли” у доларі майже на 20 млрд за цей же період.

Тож беріть тепер олівець і рахуйте: “мінус” 12 млрд резервів “плюс” 40 млрд купівлі населенням і ще 20 млрд приросту у банків (останні, щоправда, значаться на зарубіжних кореспондентських рахунках. —Ред.) — скільки в підсумку мільярдів доларів у нас у “плюсі”?

То де ж підстави для девальвації?

Ті, хто, посилаючись на резерви, закликають до девальвації гривні, не враховують лише однієї обставини: зазвичай Нацбанк своїми інтервенціями з резервів задовольняє попит на валюту з боку імпортерів, які гроші з країни вивозять. Проте у нас практично весь описуваний період (при від’ємному торговельному балансі) зберігається додатний платіжний баланс. Тобто валюта в країну прибуває. І ви побачите це майже на кожній із таблиць, наведених у цій статті.

Зверніть увагу, приміром, на таблицю “Чистий попит на валюту і купівля населенням”. У ній, як у жодній інший, чітко видно, що практично вся валюта, яка продається НБУ з резервів, нікуди з країни не виходить, а просто скуповується населенням як засіб заощадження. Адже після кризового обвалу цін на нерухомість і на землю за практичної відсутності ринку цінних паперів у наших людей ніяких інших альтернатив для зберігання своїх заощаджень, окрім готівкових стодоларових папірців і банківських депозитів, не існує.

Однак це — вже інша тема, яка стабільності гривні прямо не стосується. Швидше, навпаки! Зверніть увагу: це тільки за останні чотири роки наше населення скупило 40 млрд готівкових доларів і тримає їх “на руках”. А скільки у нього було цих самих доларів до цього, боюся, не знає навіть НБУ.

Я іноді думаю: от якби Нацбанку набридли всі ці розмови про девальвацію, і він зміцнив би гривню на 5%, то як би він упорався з викупом цієї лавини готівкових мільярдів доларів, які населення побігло б міняти в кіоски на дорожчу національну валюту (яку, до того ж, можна ще й вигідно розмістити на депозит)?

Міф другий: ми тонемо під тягарем виплат за зовнішнім і внутрішнім боргом

Не впевнений, що всі читачі легко згадають, яким був наш державний зовнішній борг у докризовому 2008­ му. Але ж це був майже предмет національної гордості фінансової влади. Ми мали одну з найкращих пропорцій зовнішнього держборгу до ВВП навіть не в Європі, а у світі — він дорівнював близько 10% ВВП. При тому, що так звані маастрихтські критерії для країн єврозони, як відомо, допускають тягар боргів для країн­учасниць до 60% ВВП.

Що сталося з нашою нещасною економікою і всіма нами у четвертому кварталі 2008 р., коли нас накрила хвиля світової фінансової кризи, докладно згадувати не буду. Нагадаю лише, що після того, як “країна втратила третину свого промислового виробництва і чверть доходів бюджету”, як коротко і точно зазначив у своєму знаменитому листі до Тимошенко Віктор Пинзеник, за один тільки 2009 р., коли жодну бюджетну програму напередодні виборів не було скорочено, а Мінфін продовжував затикати 25­відсотковий дефіцит надходжень зовнішніми кредитами, зовнішній держборг України потроївся за один рік. Продовжував він зростати за інерцією і в “азаровські” 2010–2012 рр. з 30 до 43% ВВП, поки не впав до 41,5%.

Не сильно він, звичайно, упав, проте ж і не зростає він напередодні осені, примножуючи тривожні симптоми. Навпаки.

“Добре, це зовнішній борг, а внутрішній?” — запитають скептики.

При найгіршому розвитку ситуації відсоткові платежі уряду до кінця року не перевищать 18 млрд грн, тобто в середньому за місяць протягом п’яти місяців, що залишилися до кінця року, — 3,6 млрд грн. Що при обсязі середньомісячних надходжень до загального фонду держбюджету в розмірі 23,8 млрд грн, як ви самі розумієте, не є критичною величиною.

Ну подумайте самі, чи почувалися б ви банкрутом, якби при вашій зарплаті в 23 тис. 800 грн на місяць вам 3 тис. 600 грн доводилося б платити за кредитом за телевізор?

Міф третій: населення не довіряє гривні і навіть депозити тримає у валюті

Про це зовсім коротко. Населення з початку 2013 р. збільшило вклади в комерційних банках на загальну суму 44,7 млрд грн. З них безпосередньо в гривнях приріст вкладів становив 44,3 млрд грн, а в іноземних валютах — менш як 0,5 млрд грн. Розумію, що це звучить нескромно, але 98,4% наших співгромадян до початку газетної істерії продовжують нарощувати свої вклади у гривні і лише 1,6% — у валюті (див. табл. “Депозити фізосіб”). 69066

То що ж буде восени?

Відповідь на це запитання дасть лише час. Будь­яка економіка несе в собі ризики турбулентності. А наша, післякризова, недореформована у безлічі сфер, — то й поготів.

Я лише хотів показати вам, що ризики ці істотно нижчі, ніж торік, і вже тим більше, ніж два чи три роки тому, коли, як ви пам’ятаєте, ніяких обвалів курсу не траплялося і близько! 69063 69064

Чи означає це, що її, незміцнілу, все­таки може збити з ніг цілеспрямована зовнішня атака? Так, це правда. Нерозумно було б заперечувати.

І готових атакувати, а тим більше підливати олії у вогонь, коли, не дай Боже, розгориться полум’я, цього року навіть більше, ніж зазвичай!

Крім класичних банків­спекулянтів, експортерів­панікерів, які притримають виручку у вересні­жовтні в дрібній надії нажитися на курсі, що, можливо, хоч трохи підросте за осінь. Це ще й наш дружелюбний північний сусід. Чиї методи тиску, як показала спроба негласної блокади експорту минулого тижня, можуть набувати химерно­недружелюбних форм. І не слід забувати, що вже дві з п’яти найбільших фінустанов країни — це стовідсоткові “дочки” великих російських банків.

Та й опозиція у нас хороша. І нинішня в цьому плані нічим не відрізняється від опозиції попередньої, що нині стала владою. Навіть нестарожили у фінансовій журналістиці пам’ятають, як вони не соромлячись роздмухували полум’я навколо Нацбанку при перших симптомах кризи 2008­го, сподіваючись, що це “потопить” Юлю­прем’єра.

Тепер нинішня опозиція може з тим самим цинізмом обернути цю зброю проти них же у кволій надії, що це Юлю “врятує”.

Проте жодна зі сторін не досягне успіху у своїй брудній справі розхитування п’єдесталу нашої національної валюти, якщо їх через недоумкуватість чи з користі не підтримає хоча б частина впливових ЗМІ.

Навіть Сорос ніколи не завалив би британський фунт, якби не мимовільна і свідома допомога йому в цій справі британської преси. Та це, схоже, урок, який ми ще навіть не почали вчити. Адже ми молода країна — у нас ще є така розкіш, як право на помилку. І навіть право влаштувати самим собі восени на одну кризу більше, ніж передбачено загальною теорією економічних циклів. Чи ні?

69065 69067

Рекомендуємо прочитати

14 судових справ про дискримінацію. Кращі цитати

Рівність завжди вважалась основною правовою категорією....

Це може бути цікавим

У Києві "тітушки" та поліція влаштували рейдерське захоплення відомого фітнес-центру

У Києві група молодиків, а також поліція здійснили рейдерське захоплення фітнес-центру "Софіївський"....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть