Ярмарок марнославства в депутатських деклараціях

Ярмарок марнославства в депутатських деклараціях

Масив інформації в е-деклараціях чиновників приголомшує, докладні описи і реальні деталі перевершують можливості уяви. Про це у своєму блозі на НВ пише народна депутатка Альона Шкрум.

Не думала, що мене це так зачепить. Адже я знала про масштаби корупції. Про весілля в Інтерконтиненталі в ніч розгону студентів на Майдані, про фото дочок в хутрі в ресторанах Москви і на Мальдівах. І все ж масив інформації приголомшує, докладні описи і реальні деталі перевершують можливості уяви. На секунду вони позбавляють мови.

Друзі, я сподіваюся, дуже сподіваюся, що багато цих декларацій, які перетворилися на багатотомники марнославства, показали нам нарешті справжнє спотворене обличчя державної корупції.

Корупції, яка є лише верхівкою айсберга, який тягне нашу країну на дно 25 років. Корупція рівня латиноамериканських держав – кілька кланів поділили країну і не знають, куди подіти накрадені гроші.

Раніше українці тільки чули про мільярдну корупцію в політиці і бачили «успішних бізнесменів-депутатів у списках Форбс, сміялися разом з «95 Кварталом» над Пшонкою і його позбавленими смаку портретами в образі Наполеона. Тепер ми побачили через замкову щілину на сайті НАЗК маленьку частину цього світу. Ту частину, яку нам вирішили показати, як найнеобхідніше для достатнього рівня життя на наступний рік.

У людей – ні, не партнерів юрфірм чи успішних бізнесменів, а у тих, які все життя працюють на держслужбі з мізерною зарплатою – мільйони доларів в сейфах. У «молодих облич», що ні дня не працювали ніде до депутатства – сотні тисяч доларів кешем, 70 унікальних ікон і мощі – страшно сказати – святих ХІІІ століття. Боже мій.

Ви думали, у корупції є вік або стать? Немає.

Це наша реальність, панове. Гірка реальність, яку треба прийняти, проковтнути, як огидні ліки, які викликає блювоту і температуру. Пити їх знову і знову, борючись з огидою. Перехворіти цим раз і назавжди і протверезіти. Якщо захочемо, звичайно. Це не жарти і не комедійний серіал з гіперболами. Реальність.

Коли орендують і купують квартири тільки для того, щоб складати там кеш. Так, і таке було. Ви думали, традиції корупції поїхали в Ростов разом з Януковичем? Коли гроші не рахують пачками і не сантиметрами, а на вагу.

Україна посідає 130 місце за рівнем корупції у світі за рейтингом Transparency International. Це просто цифри, які вже нас не вражають. Але ось що змогло вразити – так це реальні нескінченні потоки списків речей у деклараціях.

Квиток у космос у Філатова на 1,4 мільйона гривень, а 80% громадян країни жодного разу не виїжджали за межі свого району.

У кар’єрних держслужбовців та суддів скуплені цілі села упереміш з колекційними винами, іконами на стінах і прекрасними, чудовими старовинними картинами – і це в країні, де немає жодного музею європейського рівня, де за 25 років не створили навіть реєстру культурних цінностей, а Національний музей під час Майдану не мав грошей оплатити охорону свого входу, коли поруч літали димові шашки!

За десять пухнастих шуб в гардеробних кімнатах, кеш і годинники, що нескінченно обертаються в коробках, ключки для гольфу. Коли на всю країну є тільки одне гарне поле під Києвом, де вони взагалі грають у гольф? Якісь ритуальні маски народів Азії та Африки (у Фельдмана), колекційна зброя в кількості, яка може позмагатися з музеєм Лондонського Тауера.

І поруч у деклараціях жарти про дорогі «вила» пана Ляшка і невдалий тролінг про трильйон у Мельничука. Вони всі жартують.

Але чомусь більше не смішно.

Вільногірськ. Дніпропетровська область. 5 років тому, може більше. Літо.

Приїжджаю до своєї бабусі. У неї під розбитим будинком один магазин – типовий магазин маленького радянського робітничого міста, яке живе досі у 80-х. Я пам’ятаю з дитинства бабусь на лавочках, бур’яни і розбиті майданчики. Я провела в цьому місті перші 6 років свого життя.

В магазині маленька згорблена бабуся з паличкою, в хустині з поліестеру, яка, здається, не змінювалася всі ці роки, купує хліб і молоко. Якось невпевнено дивиться на печиво у вітрині. У неї сумні очі. Вона відводить їх, зустрівши мій погляд, ніби боїться прочитати в ньому кепкування. «Зважте мені, будь ласка, 5 печивок. Скільки це буде коштувати?»

Вона старечими пальцями рахує копійки в маленькому пошарпаному гаманці. Переживає. Притискає до себе гаманець, як безцінний скарб. Тремтить, спираючись на палицю. «Ми по 5 печивок не продаємо», – пояснює продавщиця і повертається до неї спиною.

Я пам’ятаю цей магазин і цю бабусю, як вчора. І пам’ятаю пекучий сором за себе, за всю цю чортову країну. Сором і злість. Країну, де одинокі люди похилого віку змушені недоїдати і принизливо рахувати копійки, щоб купити картоплю і хліб. Як українці докотилися до цього? Як ми це дозволили?

Кожен п’ятий українець за останній рік зізнається, що економить гроші, щоб дозволити собі їжу. У країні з десятою частиною світових запасів чорноземів, з найсмачнішими у світі яблуками і величезним ресурсним потенціалом.

Хлопці на фронті отримують по 230 доларів на місяць, корупція в армії відбирає у них і це, а пенсіонери, як і раніше віддають заощадження в кілька тисяч гривень на бронежилети.

Всі ці мільйони у чиновників і суддів з їх картинами, коштовностями і церквами у власності – це портрет Доріана Грея української корупції. Красиві будинки в діамантах зовні і прогнилі зсередини на портреті клептократії у владі. Невже ми й далі будемо це дозволяти?

Не зрозумійте мене неправильно: я страшенно далека від ідей соціалізму, і зазвичай вірю в людей. Мені навіть все одно, якщо хтось знаходить задоволення у володінні святими мощами під дегустацію кальвадосу. Просто зараз я щиро не розумію однієї речі.

У Кембриджі найнижча оцінка у мене була з філософії права – дуже важкий предмет. Є така товста книга відомого юриста Рональда Дворкіна – «Справедливість для їжачків» (так і називається) – моральна філософія і роздуми про цінності у житті.

Примітивний висновок, який тоді мене полоснув, як ножем – неможливо бути щасливою людиною і вести повноцінне, ціннісне життя, коли тебе оточують нещасні люди. Коли навколо страждання і дика бідність.

Не можна бути щасливим в нашому сучасному світі у своїй власній капсулі, у віллах за парканами і з картинами на стінах, якщо, проходячи через центральну площу свого міста, ти бачиш у переході бабусю, яка співає пісні і просить милостиню, тремтячи від холоду. От просто не можна бачити це і жити щасливим життям, не відчувши укол у грудях і не захотівши змінивши реальність навколо себе.

Вся моральна філософія, вся еволюція європейської демократичної культури, і все моє нутро кричить про це.

В країні зараз дві України – європейська і азіатська. Одна – це незліченні гроші і коштовності, не зароблені, тобто ті, які не мають цінності, оскільки дісталися в психологічному плані дарма. Друга – молодий і наївний новий середній клас, малий, середній і іноді великий бізнес, які звикли працювати, не покладаючи рук, які знають ціну кожної гривні, яким болить страждання і бідність навколо, які хочуть змін і готові за них боротися. Я вірю, що з кожним днем таких людей все більше навколо. Вони є і в парламенті, і на держслужбі. Не вірте, якщо вас переконують у зворотному.

І саме ці люди повинні стати більшістю і перемогти. Перемогти повинні інші цінності, перемогти повинна інша – європейська, моральна і людяна Україна.



загрузка...

Читайте також

Коментарі