Ярмарок марнославства в депутатських деклараціях

Масив інформації в е-деклараціях чиновників приголомшує, докладні описи і реальні деталі перевершують можливості уяви. Про це у своєму блозі на НВ пише народна депутатка Альона Шкрум.

Не думала, що мене це так зачепить. Адже я знала про масштаби корупції. Про весілля в Інтерконтиненталі в ніч розгону студентів на Майдані, про фото дочок в хутрі в ресторанах Москви і на Мальдівах. І все ж масив інформації приголомшує, докладні описи і реальні деталі перевершують можливості уяви. На секунду вони позбавляють мови.

Друзі, я сподіваюся, дуже сподіваюся, що багато цих декларацій, які перетворилися на багатотомники марнославства, показали нам нарешті справжнє спотворене обличчя державної корупції.

Корупції, яка є лише верхівкою айсберга, який тягне нашу країну на дно 25 років. Корупція рівня латиноамериканських держав – кілька кланів поділили країну і не знають, куди подіти накрадені гроші.

Раніше українці тільки чули про мільярдну корупцію в політиці і бачили "успішних бізнесменів-депутатів у списках Форбс, сміялися разом з "95 Кварталом" над Пшонкою і його позбавленими смаку портретами в образі Наполеона. Тепер ми побачили через замкову щілину на сайті НАЗК маленьку частину цього світу. Ту частину, яку нам вирішили показати, як найнеобхідніше для достатнього рівня життя на наступний рік.

У людей – ні, не партнерів юрфірм чи успішних бізнесменів, а у тих, які все життя працюють на держслужбі з мізерною зарплатою – мільйони доларів в сейфах. У "молодих облич", що ні дня не працювали ніде до депутатства – сотні тисяч доларів кешем, 70 унікальних ікон і мощі – страшно сказати – святих ХІІІ століття. Боже мій.

Ви думали, у корупції є вік або стать? Немає.

Це наша реальність, панове. Гірка реальність, яку треба прийняти, проковтнути, як огидні ліки, які викликає блювоту і температуру. Пити їх знову і знову, борючись з огидою. Перехворіти цим раз і назавжди і протверезіти. Якщо захочемо, звичайно. Це не жарти і не комедійний серіал з гіперболами. Реальність.

Коли орендують і купують квартири тільки для того, щоб складати там кеш. Так, і таке було. Ви думали, традиції корупції поїхали в Ростов разом з Януковичем? Коли гроші не рахують пачками і не сантиметрами, а на вагу.

Україна посідає 130 місце за рівнем корупції у світі за рейтингом Transparency International. Це просто цифри, які вже нас не вражають. Але ось що змогло вразити – так це реальні нескінченні потоки списків речей у деклараціях.

Квиток у космос у Філатова на 1,4 мільйона гривень, а 80% громадян країни жодного разу не виїжджали за межі свого району.

У кар'єрних держслужбовців та суддів скуплені цілі села упереміш з колекційними винами, іконами на стінах і прекрасними, чудовими старовинними картинами – і це в країні, де немає жодного музею європейського рівня, де за 25 років не створили навіть реєстру культурних цінностей, а Національний музей під час Майдану не мав грошей оплатити охорону свого входу, коли поруч літали димові шашки!

За десять пухнастих шуб в гардеробних кімнатах, кеш і годинники, що нескінченно обертаються в коробках, ключки для гольфу. Коли на всю країну є тільки одне гарне поле під Києвом, де вони взагалі грають у гольф? Якісь ритуальні маски народів Азії та Африки (у Фельдмана), колекційна зброя в кількості, яка може позмагатися з музеєм Лондонського Тауера.

І поруч у деклараціях жарти про дорогі "вила" пана Ляшка і невдалий тролінг про трильйон у Мельничука. Вони всі жартують.

Але чомусь більше не смішно.

Вільногірськ. Дніпропетровська область. 5 років тому, може більше. Літо.

Приїжджаю до своєї бабусі. У неї під розбитим будинком один магазин – типовий магазин маленького радянського робітничого міста, яке живе досі у 80-х. Я пам'ятаю з дитинства бабусь на лавочках, бур'яни і розбиті майданчики. Я провела в цьому місті перші 6 років свого життя.

В магазині маленька згорблена бабуся з паличкою, в хустині з поліестеру, яка, здається, не змінювалася всі ці роки, купує хліб і молоко. Якось невпевнено дивиться на печиво у вітрині. У неї сумні очі. Вона відводить їх, зустрівши мій погляд, ніби боїться прочитати в ньому кепкування. "Зважте мені, будь ласка, 5 печивок. Скільки це буде коштувати?"

Вона старечими пальцями рахує копійки в маленькому пошарпаному гаманці. Переживає. Притискає до себе гаманець, як безцінний скарб. Тремтить, спираючись на палицю. "Ми по 5 печивок не продаємо", – пояснює продавщиця і повертається до неї спиною.

Я пам'ятаю цей магазин і цю бабусю, як вчора. І пам'ятаю пекучий сором за себе, за всю цю чортову країну. Сором і злість. Країну, де одинокі люди похилого віку змушені недоїдати і принизливо рахувати копійки, щоб купити картоплю і хліб. Як українці докотилися до цього? Як ми це дозволили?

Кожен п'ятий українець за останній рік зізнається, що економить гроші, щоб дозволити собі їжу. У країні з десятою частиною світових запасів чорноземів, з найсмачнішими у світі яблуками і величезним ресурсним потенціалом.

Хлопці на фронті отримують по 230 доларів на місяць, корупція в армії відбирає у них і це, а пенсіонери, як і раніше віддають заощадження в кілька тисяч гривень на бронежилети.

Всі ці мільйони у чиновників і суддів з їх картинами, коштовностями і церквами у власності – це портрет Доріана Грея української корупції. Красиві будинки в діамантах зовні і прогнилі зсередини на портреті клептократії у владі. Невже ми й далі будемо це дозволяти?

Не зрозумійте мене неправильно: я страшенно далека від ідей соціалізму, і зазвичай вірю в людей. Мені навіть все одно, якщо хтось знаходить задоволення у володінні святими мощами під дегустацію кальвадосу. Просто зараз я щиро не розумію однієї речі.

У Кембриджі найнижча оцінка у мене була з філософії права – дуже важкий предмет. Є така товста книга відомого юриста Рональда Дворкіна – "Справедливість для їжачків" (так і називається) – моральна філософія і роздуми про цінності у житті.

Примітивний висновок, який тоді мене полоснув, як ножем – неможливо бути щасливою людиною і вести повноцінне, ціннісне життя, коли тебе оточують нещасні люди. Коли навколо страждання і дика бідність.

Не можна бути щасливим в нашому сучасному світі у своїй власній капсулі, у віллах за парканами і з картинами на стінах, якщо, проходячи через центральну площу свого міста, ти бачиш у переході бабусю, яка співає пісні і просить милостиню, тремтячи від холоду. От просто не можна бачити це і жити щасливим життям, не відчувши укол у грудях і не захотівши змінивши реальність навколо себе.

Вся моральна філософія, вся еволюція європейської демократичної культури, і все моє нутро кричить про це.

В країні зараз дві України – європейська і азіатська. Одна – це незліченні гроші і коштовності, не зароблені, тобто ті, які не мають цінності, оскільки дісталися в психологічному плані дарма. Друга – молодий і наївний новий середній клас, малий, середній і іноді великий бізнес, які звикли працювати, не покладаючи рук, які знають ціну кожної гривні, яким болить страждання і бідність навколо, які хочуть змін і готові за них боротися. Я вірю, що з кожним днем таких людей все більше навколо. Вони є і в парламенті, і на держслужбі. Не вірте, якщо вас переконують у зворотному.

І саме ці люди повинні стати більшістю і перемогти. Перемогти повинні інші цінності, перемогти повинна інша – європейська, моральна і людяна Україна.

Рекомендуємо прочитати

Изобретена "умная" перчатка для байкеров

Байкер из США представил «умные» перчатки, на тыльной стороне которых расположена навигационная система....

Це може бути цікавим

Ученые объяснили, откуда мы знаем о внешнем виде Млечного Пути

Как мы узнали, на что похожа наша галактика Млечный Путь, если мы никогда не были за ее пределами?....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

95 квартал сделал пародию на Push-Up Челлендж от Ляшка

В видео "Ляшко" якобы принимает брошенный боксером и политиком Виталием Кличко вызов по отжиманиям и придумывает, как выполнить эту задачу....