Перед показом більшості фільмів на «Молодості» запускають цілий рекламний блок з 10-12 роликів. Ця практика стає все поширенішою в українських кінотеатрах, і «Молодість» вирішила, що і їй не соромно. До фільму глядач змушений подивитися на задоволене обличчя відомого столичного ресторатора, який рекламує сам себе і сам себе ж «хаває от і до».  Ну ок. Але у квитках було б доречніше писати «фільм такий-то + 12 рекламних роликів». Та повернімось до кіно.

1476736788_171Непохований мрець, реж. Марта Месарош, Угорщина, 2004. В угорській програмі гучно презентували картину Марти Месарош про лідера угорської революції 1956 року і тодішнього Прем’єр-міністра Імре Надя. У фільмі зображені останні два роки життя Надя – з часу окупації Угорщини радянськими військами. Як відомо, лідера революції радянські військовослужбовці вивезли в Румунію, а потім засудили в угорському суді до смертної кари за державну зраду. 16 червня 1958 року його повісили. На презентації були присутні режисерка фільму та посол Угорщини, що свідчить про неабияку увагу до стрічки зі сторони організаторів.

Втім сам фільм виявився досить посереднім байопіком з неясним меседжем. У ньому дивовижним чином не виявилося жодної зачіпки, яка б допомогла нам зрозуміти масштаб особистості Надя. А особистість була дійсно непересічна. Під час Першої світової війни Надь служив у австро-угорській армії, звідки й попав у полон до росіян. Після перемоги Жовтневої революції колишній військовополонений вступив до Червоної армії та ВКП(б). Співпрацював з КДБ, і, схоже, саме це стало основною причиною його шаленого кар’єрного росту після повернення на соціалістичну батьківщину.

Але у фільмі персонаж виявився пласким, нецікавим, втомленим старим дідусем, який практично позбавлений будь-яких рефлексій на те, що відбувається навколо нього. Навіть сцени з зали суду і оголошення вироку, які мали б стати кульмінацією драми, не вражають. Це міг би бути фільм про жорстокість тоталітарного режиму, який перемелює людські долі, але цього там теж немає. Увесь тоталітаризм залишається за кадром, а ми бачимо намагання протагоніста пристосуватись до побуту життя у засланні або тюремній камері. Дуже невиразний фільм. 6/10

Welcome to Iceland, реж. Фелікс Тіссі, Швейцарія, 2016. Значно цікавішим виявився фільм швейцарця Фелікса Тіссі. Автор фільму зводить в ісландській пустелі німецьку сім’ю з двома дітьми, парочку рокерів і загадкового чоловіка з пістолетом у валізі, який вважає, що все зло у світі відбувається через нього.

Як розповів сам режисер після показу фільму, він придумав спочатку перший кадр фільму, а потім допасовував до нього подальші події, даючи історії змогу розвиватися самій по собі. Як результат, ми отримали цілком пристойну екзистенційну трагікомедію, яку досить приємно дивитися, але яка, все-таки, змусить вирішувати деякі етичні задачі. Особисто мені фільм за атмосферою дещо нагадав «Чекаючи на Годо» Бекета, хоча за рівнем абсурду він, звісно ж, поступається великій п’єсі. Фанатам Ісландії must-see. 7/10.

Молодість продовжується.



загрузка...

Читайте також

Коментарі