Що відчувають діти, коли батьки викладають їх фото

Що відчувають діти, коли батьки викладають їх фото

Дитячий сімейний психолог Світлана Ройз на своїй сторінці в Facebook написала про особисті кордони дитини, батьківські маніпуляції, публікації про дітей у соцмережах і залежність від «лайків». І провела для цього невелике особисте дослідження.

Щоб написати цей текст, я провела дослідження серед батьків. За тиждень, поки я обробляла результати опитування, мені приходили дуже різні листи. Батьки писали «я навіть не думала, що ця тема може виникнути і дитина так відреагує», «спасибі, ми з чоловіком задумалися, як це важливо. Наш семирічний син, виявляється, набагато старше», «у нас вийшла дуже важлива розмова з дітьми».

Все почалося з того, що півроку назад я прочитала дослідження зарубіжних вчених про реакції дітей на те, що батьки публікують про них в соціальних мережах. Провела маленьку фокус-групу серед дітей знайомих. 15 дітей від 8-15 років відповідали на запитання: «Як ви ставитеся до того, що ваші батьки викладають в соцмережах інформацію про вас і ваші фотографії». Тільки діти 8-9 років (двоє дітей) відповіли, що їм це подобається і вони з цим згодні. 13-15 річні були категорично проти. Говорили навіть, що перестали довіряти батькам і проводити з ними час, щоб не потрапляти в приціл їх телефону. «У мене є мій instagram, мій профіль Вконтакте і мій канал Youtube, туди я викладаю те, що хочу», – приблизно так реагували підлітки.

Потім я дізналася, що австралійська дівчина подала на батьків в суд за те, що ті публікували компрометуючі її фотографії. У листопаді відбудеться суд, подивимося, чим закінчиться.

Сучасне покоління дітей буде нас дивувати і розвивати. Разом з ними ми змушені вчитися відчувати межі своєї території і вчитися поважати право на особисті кордони дітей. Я багато про це пишу, говорю і буду говорити.

Отже, я провела власне дослідження. Батьки – мої друзі і послідовники в Фейсбук – ставили своїм дітям віком від 7-17 років питання: «Як ти ставишся до того, що я без твого відома публікую твої фотографії і інформацію про тебе в ФБ. Варіанти відповіді: 1. Мені все одно. 2. Погано. 3. Добре»

При цьому потрібно розуміти, що відповідь «все одно» калібрувальна. У віці до 9 років вона означає: «Як мамі зручніше і правильніше — так і добре, я їй довіряю. Мені добре те, що вибирають мама або тато».

У віці від 12-16 – це скоріше «ні». «Я не готовий говорити правду, я боюсь тебе образити, я не готовий думати про це, відчепіться від мене». Дорослий варіант такої відповіді – «нормально».

Після 16 років: «мені все одно» вже може означати «для мене це не так важливо, у мене є вже інші пріоритети».

В опитуванні брало участь 217 дітей від 5-17 років (кілька батьків надіслали відповіді п’ятирічок, і я вирішила їх включити до опитування).

Я розділила відповіді дітей на групи:

1. Старші дошкільнята і молодші школярі

2. Середні і старші школярі – передпідлітковий, підлітковий і пост-підлітковий вік.

Завдання і реакції цих груп різні.

Ви можете подивитися на графіки.

61% дітей 9-17 років публікації про себе в соцмережах у батьків вважають вторгненням на особисту територію і неповагою. З урахуванням відповіді «мені все одно» негативно налаштованих дітей може бути набагато більше.

39% дітей 5-8 років – відповіли «погано».

Серед 12-14 річних найбільший відсоток відповідей «погано» – практично 80%. Саме цей вік є групою ризику в «уникненні залежності».

Коментарі дітей 5-8 років при відповіді «добре» або «мені все одно» були такі: я не проти, але ти все ж питай; ти ж моя мама – я частина тебе, ти про мене погано не напишеш; мені все одно, але ти все ж думай, що публікуєш; ти ж кращі фото виставляєш; я хочу бути знаменитим і популярним.

Коментарі дітей 9-11 років при відповіді «добре»: я тобі довіряю; дивлячись, які фото ти публікуєш; я стаю популярним; добре, більше людей зможуть про мене дізнатися; це значить, що я для тебе важлива, і ти мене любиш; мені подобається, коли про мене знає велику кількість людей.

Коментарі дітей 12-14 років при відповіді «добре»: ну ти ж про мене погано не скажеш; дивлячись які фото і яку інформацію ти публікуєш; для мене це означає, що ти хочеш, щоб інші люди мною пишалися; можна, якщо не компромат.

Коментарі 15-17-річних: якщо не компромат, можна. Мене і «моїх» все одно немає в фб; не проти, але краще питай, чому немає — мені є чим пишатися.

Деякі батьки (і їх багато) писали: а якщо моя дитина просить, щоб я про нього писала і потім перевіряє, що про нього сказали, скільки «лайків» поставили?

У мене є і паперові результати опитування. 215 школярів з 1-9 клас передали свої відповіді. Розклад відповідей дуже схожий.

Отже, про що нам важливо пам’ятати:

— Сучасне покоління дітей більш чутливе до кордонів своєї особистої території. І готове її захищати. Досить агресивно.

— До особистої території належить тіло, те, що торкається до тіла, світ почуттів і намірів. Все, про що можна сказати «моє».

— Всі живі організми «мітять» свою територію – продуктивно чи ні – включаючи голосно музику, розкидаючи іграшки і шкарпетки, надягаючи навушники, огризаючись, матюкаючись. Або рятуючись втечею в будь-які віртуальні світи.

— З того моменту, коли дитина сказала про себе «я» (2-4 роки) — межі її особистої території виявлені. Це слово супроводжують такі знайомі всім батькам «моє» і «ні». І в її кімнату, в її простір важливо вже вчитися входити зі стуком. І її речі важливо брати або передавати третім особам з її дозволу.

— Ключові потреби дітей 7-9 років: близькість, визнання, безпека. Підлітків: повага, свобода, визнання і безпека. Підліток міркує так – якщо поруч з батьками мені небезпечно, я не зможу розслабитися поруч з ними і буду шукати інше місце. Далі питання: де і в чому.

— Іноді, не усвідомлюючи цього, ми підсаджуємо дітей на «лайки». Якщо я не можу покластись на внутрішню територію, на власні якості, якщо я не відчуваю своєї значущості, свого місця — я заповнюю цю внутрішню порожнечу думкою оточуючих. І залежу від цих думок.

За кожною нашою дією стоїть потреба. Я своїх студентів весь час прошу задавати собі питання «навіщо». Навіщо я роблю ту чи іншу дію. Яку потребу я задовольняю. Іноді ми задовольняємо свою потребу в увазі і значущості, використовуючи дітей.

Коли батьки наповнюють простір соцмереж тільки інформацією про своїх дітей, вони намагаються презентувати себе у світі через дітей. Вони, як правило, і в мовленні використовують щодо дітей займенник ми. І їх сенс життя в дітях, а це завжди додаткове навантаження на самих дітей. Це допустимо для дітей 3 років. Але, ми ж пам’ятаємо, як тільки дитина про себе сказала «я» – межі її особистої території почали вибудовуватись.

Чому ми до цього нечутливі? Наше покоління – покоління з не вибудовуваними особистими межами. У нас, як правило, не було того, про що можна сказати моє — своєї кімнати, своїх особистих речей, і на думку нашу не дуже зважали. Зараз у дітей є персональні телефони, свої кімнати, і нам все ж важливі їх почуття. Коли батьки запитують у дітей, чи можна розповісти про них, чи можна опублікувати інформацію, як мінімум це прояв поваги. І діти його цінують.

Іноді, публікуючи щось, ми не замислюємося, як це може нашкодити дітям. А раптом вони стануть президентами, або цю інформацію можуть прочитати їх хлопці-дівчата або їх батьки, викладачі, роботодавці. Те, що для нас може здаватися проявом ніжності і мі-мі-мішності, для них може бути відчуттям вторгнення і зрадою.

Я не знаю, і навряд чи хтось скаже, що саме правильно для вашої конкретної сім’ї, але спробуйте запитати у своєї дитини, як вона ставиться до того, що ви без її відома поширюєте інформацію про неї. Їй все одно? Вона проти? Або сама цього хоче?



загрузка...

Читайте також

Коментарі