Ятаган у спину. Про зустріч Путіна з Ердоганом

Ятаган у спину. Про зустріч Путіна з Ердоганом

Російський президент дуже нервово переніс саму необхідність вести переговори з людиною, яку ще півроку тому називав «турецькою клікою»

24 листопада 2015 року після кількох попереджень турецьких політиків припинити бомбардування російською військовою авіацією таборів біженців-туркоманів винищувач F-16C ВПС Туреччини в районі сирійсько-турецького кордону на висоті близько 6000 метрів ракетою повітря-повітря збив фронтовий бомбардувальник Су-24М ВКЗ Російської Федерації. Російський літак впав на території сирійської провінції Латакія в районі Байирбуджак. Відтоді почалася нова історія відносин двох країн, які і без того мають багату історію дванадцяти воєн і численних конфліктів. Минулого понеділка сталося чергове диво – пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Володимир Путін прилетів до Стамбула для участі у Всесвітньому енергетичному конгресі, але це був лише привід для особистої зустрічі і проведення переговорів, про які було урочисто оголошено в серпні під час першої після конфлікту зустрічі. Тоді, у Санкт-Петербурзі, зустріч була напруженою, хоча Ердоган намагався згладити її зверненнями «любий друже», наполегливо вимовленими кілька разів. За російською традицією, Путін у відповідь лише посміхався й одного разу видавив – «шановний».

У Санкт-Петербурзі відбулася зустріч не просто двох лідерів, а представників двох світів, двох світоглядів, двох культур. Східні традиції допускають люб’язність, яку можна розцінити як запобігливість. Але тільки в одному випадку, коли східна ввічливість підкріплена конкретними пропозиціями. Само собою, Туреччина потребує величезного російського ринку, Росія потребує фруктів і овочів, які сама не здатна вирощувати в обсязі, необхідному для населення. Більше чверті століття тому росіяни скуштували принади турецьких курортів і спеціально створеної для магнітогорських металургів і кемеровських шахтарів програми all inclusive. Пийте скільки завгодно. Їжте досхочу.

Зазвичай країни прагнуть розвивати відносини, створювати нові проекти, підписувати контракти. Простіше кажучи – взаємно збагачуватися. Так відбувається тільки в одному випадку – коли країни розуміють перспективи. Насправді, важко визначити, хто кого більше потребує. Путіну необхідно продати газ, який уже погано продається , а також отримати гроші за можливість побудувати АЕС «Аккую». Росія гостро потребує продуктів харчування, а обіцянки міністра Ткачова не мають на увазі наповнення ринку в найближче десятиліття. Нарешті, важлива частина, особливо не афішована російською стороною, – курдська проблема. Без відмови від підтримки курдів у Путіна немає шансів на розуміння Ердоганом добрих російських намірів.

автор: Олег Панфілов, джерело: НВ



загрузка...

Читайте також

Коментарі