Відчай Путіна: важливий момент, на який не всі поки звернули увагу

Відчай Путіна: важливий момент, на який не всі поки звернули увагу

Російський політолог Андрій Піонтковський вважає, що рішення президента РФ Володимира Путіна про припинення співпраці із США з утилізації плутонія не зможе змусити Захід скасувати санкції проти Росії або повернути її в G8. На його думку, «ядерний ультиматум» Путіна, він же «лист кремлівських козаків американському султану», — це жест відчаю глави Кремля. Політолог упевнений, що хоча Путін і використав останній і найголовніший з своїх козирів – ядерний, Захід вже кардинально змінив риторику щодо Москви, продемонструвавши, що ультиматумів не боїться.

Я вважаю, що рішення Путіна щодо плутонію — це знак відчаю. Відповідний законопроект написаний у стилістиці листа запорозьких козаків турецькому султанові, явно з образливою метою, а не для того, щоб вести якісь змістовні переговори. Чого вартий один лише комічний пункт про компенсацію втрат, які Росія завдала сама себе своїми ж контрсанкціями. Виникає питання: а може його взагалі писав якийсь недоброзичливець в Адміністрації президента, щоб зробити текст ще більш ідіотичними? Втім, американці вже відповіли, що ніяких переговорів про модифікацію угоди про знищення плутонію вони вести не будуть. І я не думаю, що Вашингтон прийме якусь частину російських вимог, скасує санкції або поверне Росію в «Велику вісімку».

Саме по собі питання з плутонієм не дуже важливе як для американців, так і для росіян. Всі ці розмови про знищення плутонію, котрі ні до чого не зобов’язують, ведуться давно. Перший варіант угоди був підписаний у 2000 році, потім в 2010 році Медведєв і Обама його відновили. Але це, скоріше, декларація про наміри – кожна зі сторін заявляє про свою готовність знищити значну частину колосальних запасів збройового плутонію, який є і у тих, і у інших, і перевершує всі необхідні потреби навіть у випадку глобальної ядерної війни. І ще один нюанс — до недавнього часу, протягом десяти років, як мінімум, США та інші країни G8 виплачували великі суми Росії на утилізацію ядерних матеріалів, в тому числі – і на утилізацію збройового плутонію. Коротше, чисто військового, стратегічного значення, ані угода, ані відмова від неї не мають.

Але демонстративна відмова від угоди має велике психологічне значення. Це частина ядерного шантажу з боку Росії не стільки американського керівництва та фахівців з ядерної зброї, які прекрасно розуміють, у чому тут справа, скільки західного суспільства в цілому. Тому що широка публіка при слові плутоній відразу згадує, що це якось пов’язано з ядерною зброєю.

Ядерний шантаж – це те, до чого Путін дуже посилено вдається останні два роки. Починаючи з його фільму про анексію Криму, де він гордо поділився, що на всякий випадок привів ядерні сили в стан бойової готовності.

Шантаж весь час проводиться Росією і щодо Прибалтики, і щодо України. Тому правильно кажуть – це єдина зброя, що залишилася, якою він може загрожувати Заходу. Це позиція злочинця – «тримайте мене за руки – я за себе не відповідаю».

Саме цю політику щодо України в неядерній сфері він проводив у серпні цього року. Ми пам’ятаємо Гляйвіц з українськими «диверсантами» в Криму, величезні маневри, що перевершують 1968 рік, і трохи чи не найбільші з 1945 року. Тобто, «тримайте мене, а то я почну військову операцію проти України». Але на цю операцію у Путіна немає ніяких ресурсів, і він прекрасно знає, чим вона закінчиться.

А ще він заявив, що виходить з Мінських угод. Все це було психологічним тиском на Захід, і цей хід в якійсь мірі спрацював у відношенні Меркель з Олландом – «якщо не хочете, щоб був великий конфлікт в Україні – тисніть на Київ, щоб він прийняв путінську інтерпретацію Мінських угод». Після цього французький міністр виступив з брутальною заявою, що розмежування збройних сил і припинення вогню повинне відбуватись паралельно з політичним врегулюванням, фактично особисто взявши участь в путінському шантажі — мовляв, «не будете поступатися за Мінськими угодами, по інтеграції Лугандонії у політичне поле України – будемо продовжувати стріляти на лінії розмежування сторін».

І вершина кремлівського шантажу – це ядерний шантаж. Адже На Заході є величезне путінське лобі. Це куплені люди, починаючи з колишніх канцлерів Німеччини, про яких ми знаємо, але також наївні «корисні буржуазні ідіоти». Вся ця компанія, яка називається «путін-ферштейн» – розуміє Путіна. До останнього часу ці «путін-ферштейн» говорили: «Путін нам потрібен для боротьби з ісламськими терористами, найголовнішою загрозою Заходу, тому давайте відкинемо наші дрібні розбіжності з Росією, Україну, Прибалтику і об’єднаємося у спільній боротьбі з фундаментальною загрозою».

Зараз, після того, що він витворяє у Сирії, цей аргумент дезавуйований. І тепер ці «путін-ферштейны» будуть говорити, що «Путін — божевільний, у нього ядерна зброя, давайте не будемо його ображати, заганяти його в кут. Давайте йому поступимося, давайте, може, Україна йому в чому-небудь назустріч піде. А то чорт його знає, може, він і ядерною зброєю шарахне!».

Ось на це і розрахунок цього «листа кремлівських козаків американському султану» – натиснути на західну громадську думку.

Я думаю, що цей шантаж не спрацює зараз, тому що він вже не спрацював. Зокрема, щодо Прибалтики. Саміт НАТО, який пройшов у Варшаві 8 липня, прийняв рішення про дислокацію поки по одному батальйону в східноєвропейських країнах. А це означає, що ядерний шантаж не пройшов. На знамените питання «Чи готові ви померти за Нарву?» главі Кремля відповіли: «Ми будемо захищати і Нарву і будь-яку іншу частину території країн-членів НАТО. А чи готові ви, пане Путін, померти за Нарву?» Я особисто думаю, що ані він, ані інші члени кооперативу «Озеро» не готові.

І ще один важливий момент, на який не всі поки що звернули увагу. Захід різко змінив тональність у розмові з Путіним. І його божевільний документ – реакція, в тому числі, на цю нову тональність. Вона була продемонстрована на засіданні Ради безпеки ООН 25 вересня, де один за іншим посли США, Англії і Франції використовували немислиму ще кілька тижнів тому термінологію: «військові злочини Росії», «абсолютний тероризм Сирії і Росії», «Росія робить себе державою-вигнанцем», «це не боротьба з тероризмом, це варварство». І та ж тональність з тих пір підтримується.

Підсумок нового погляду в душу Путіна був підведений у редакційній статті New York Times – «Putin’s Outlaw State» – «Путінська держава поза законом». Це відношення вже твердо склалося на Заході і своїми спробами шантажу він його тільки посилить.



загрузка...

Читайте також

Коментарі