Щоранку Путін бачить перед очима останні хвилини Хусейна чи Каддафі

Щоранку Путін бачить перед очима останні хвилини Хусейна чи Каддафі

Як Росія створювала свою пропагандистську систему, скільки мільйонів доларів витрачають на «обдурювання» людей з допомогою телевізора і яке це – бути гвинтиком такої системи, розповідає популярний блогер та радіоведучий.

Дмитро Чекалкін відомий як радіоведучий, автор гумористичних передач на українському радіо: Веселі яйця, Операція проФФесор, Привіт, блондинки і Розіграли!, а також як керівник студії Diva Prodaction, що займається організацією свят та івентів. Однак у минулому у нього була зовсім інша спеціалізація – Чекалкін навчався на факультеті військової спецпропаганди в Московському військовому інституті іноземних мов, 1992-го працював в Міністерстві закордонних справ і був першим українським дипломатом на Близькому Сході, а потім – консулом в Ізраїлі.

Ще кілька років тому він працював і в Росії – вів приватні вечірки та корпоративи. Але після початку відомих подій остаточно переїхав на батьківщину, до Києва, відмовившись від пропозицій в РФ.

В інтерв’ю НВ Чекалкін згадує, як йому пропонували вести свята неподалік від московського СІЗО Лефортово, де тепер сидить заарештований ФСБ український журналіст Роман Сущенко, пояснює, чому Україні не зрівнятися з Росією у сфері телевізійної пропаганди, і пояснює, навіщо Володимиру Путіну створювати плутанину навколо себе.

– Нещодавно у Москві заарештували українського журналіста і звинуватили в шпигунстві. Навіщо це потрібно Росії?

– Одна з причин, чому ще два роки тому я перестав їздити в Росію – у нинішній ситуації від цього режиму можна очікувати будь-яких провокацій. До речі, не зовсім розумів [нардепа Сергія] Лещенка, коли він виправдовував поїздки своєї дівчини [діджея Анастасії Топольська]. Ось так її затримали б у якомусь нічному клубі, підкинули наркотики в сумочку, яку вона залишала в будь-якому місці, і потім стали б починати чергові процеси з порятунку українських громадян. Тому вважаю, що це абсолютно можна було передбачити.

Будь-яку людину, яка так чи інакше пов’язана з військово-промисловим комплексом, можна звинуватити в шпигунстві. Будь-якого правозахисника можна звинуватити, що він підриває устої, порушує «скрєпи».

Більше двох років тому, десь у червні 2014-го, працював недалеко від [СІЗО, в якому перебуває журналіст Сущенко] Лефортово, на одному ювілеї, і раптом подумав, що тут, буквально в кілометрі від мене, потерпають наші співвітчизники. Для мене це був такий останній дзвіночок. Мої замовники (особливо такі, з єврейським корінням) часто мене вмовляли [виступити]. Свого часу я вів для них сімейні заходи в Москві. І ось вони дивувалися, чому я не погоджуюся. Говорили, мовляв, ми тебе привеземо мало не в запломбованому вагоні. Ні, дякую.

– Багато там зараз таких, як Сущенко?

– Від своїх друзів з Москви я регулярно отримую повідомлення. Наприклад, один з моїх однокашників був взагалі змушений виїхати всією сім’єю з Москви, а працював у Генштабі. Не знаю, до якого чину він доріс, може, був генералом.

Ми ж були співробітниками там 9-го управління Генштабу в свій час, всі – військові перекладачі, які працювали за кордоном, всі ті, хто йшов працювати в якісь російські силові структури. І ті, у кого українське коріння, сьогодні почуваються більш ніж комфортно. А якщо вони знають від своїх родичів правду про те, що відбувається в Україні, то це когнітивний дисонанс з тим, що вони чують щодня по російському ТБ.

– Тобто, навіть з такою посадою небезпечно?

– Так. Думаю, якщо б я залишився служити, теж міг би зараз бути генералом. Якщо він служить з 1981 року.

Надто великі ставки сьогодні у цього персонажа (мається на увазі президент РФ Володимир Путін – НВ), якого недавно називали мавпою з ядерною гранатою в руках. Якщо нашому Януковичу було куди втікати, то цьому… Він же в Північній Кореї не буде ховатися. Тому щоранку прокидається і бачить перед очима останні хвилини життя [страчених румунського диктатора Ніколає] Чаушеску або [іракського диктатора] Саддама Хусейна, або [лівійського диктатора Муаммара] Каддафі. Це ж не додає йому оптимізму і адекватності.

– Сущенко тепер – предмет для нових торгів?

– Ні. Просто максимально створити хаос, плутанину. Це ідеологічно-гібридний шум. Так само, як і звинувачення на адресу [українського екс-прем’єр-міністра Арсенія] Яценюка, що він воював у Чечні. Це маячня, яка повинна максимально розмити картину. Тобто, нічому не можна вірити, все абсолютно під питанням, жодних морально-етичних норм, обмежень не існує. Це занурення в повне болото.

– Як взагалі працює вся ця пропагандистська машина в Росії? Сьогодні продовжують навчати цьому якихось спеціальних людей?

– У нас був факультет спецпропаганди в інституті, який займався подібними речами з 1939 року. Якраз в 1939-му були перші прецеденти, коли створювали Фінляндську Демократичну Республіку, Суомі. Коли Радянський Союз стверджував, що він не бере участі в конфлікті, там громадянська війна, повсталі робітники, це фінські пролетарі відвойовують територію. Ось, будь ласка, скільки років цьому всьому вчили.

Був період більш-менш адекватний, десь 8-9 років, коли дійсно намагалися адаптувати до російських реалій якісь цивілізовані західні стандарти і цінності. Але це все було дуже швидкоплинне. Я й сам був гвинтиком у цій страшній машині з обдурювання мільйонів на всіх континентах. Цілі літаки злітали в радянські часи з ідеологічними брошурами у західні країни. Якщо подивитися, які сьогодні вогнища напруженості в арабському світі, і порівняти це з нашою схемою розподілу моїх колег в 1970-1980-ті роки, куди найбільше їхали не як просто військові перекладачі, а як бійці ідеологічного фронту, це: Сирія, Ірак, Ємен, Лівія, Алжир. І ось, що ми маємо сьогодні: той, що посіяв вітер, пожинає бурю.

І сьогодні, коли буваю в арабських країнах, досі відчуваю це, наприклад, у розмовах з місцевими таксистами. Вони досі оперують цими штампами, які ми і впроваджували у свідомість країн третього світу. Про «криваві щупальця імперіалізму, які стискаються на горлі у арабського народу».

– Як же слід на це реагувати?

– По-перше, продовжувати знищувати, видавлювати цей совок. Я так активно займаю таку позицію, ми рухаємося вперед саме в гумористичному плані. Це наші проекти, наприклад, «Веселі яйця», за що мене колись [колишній політтехнолог Кремля] Гліб Павловський назвав блокбастер-фюрером Помаранчевої революції. Гумор – це, як писав Довженко,найбільш мирний ненасильницький спосіб боротися зі злом. Тому треба продовжувати видавлювати з себе совок. За Чеховим же гумор, сатира, іронія – це найкращий спосіб для подолання земного тяжіння.

– Деякі вважають, що під час війни не місце для жартів. Де проходить ця межа між «можна» і «не можна»?

– Всьому свій час і місце, як сказано у Проповідника. Жарт 95 Кварталу, наприклад, був озвучений в Юрмалі перед аудиторією з «руссо-турісто», а в цей час такі ж руссо-турісто вбивають наших співвітчизників на Донбасі. Тому перед ними жартувати і порівнювати Україну з порноактрисою – недоречно. Умовно кажучи, єврейський анекдот, розказаний на Бар-міцва (святкування юдеями досягнення хлопчиком зрілого віку – 13-ти років, – НВ) зовсім інакше може звучати в устах охоронця Освенциму. Добре, коли крім почуття гумору є ще й відчуття міри. І такту.

– Якщо повертатися до теми пропаганди та інформаційної війни – наскільки сильна в цій війні Україна?

– На жаль, тут у нас обмежений арсенал. Ми намагаємося оперувати правдою, а там – відвертою брехнею. Є такий вислів: поки правда тільки взуває черевики, брехня вже пройшла півсвіту. І чим жахливіша брехня, тим легше в неї повірити. З одного боку, це для нас і перевага, що правда на нашому боці, але з іншого – програш, оскільки не можемо скомпонувати все так, як це роблять кисельовські пропагандисти такою кількістю фейків і вигаданих історій. Як сказано в одній з біблійних книг, жорна справедливості обертаються, але повільно. Тут потрібно зберігати спокій і чистити кулемети.

– Є точка зору, що варто було б використовувати перевірені методи для пропаганди на кшталт тих же листівок, викинутих з вертольота, як робили під час Другої світової.

– А чому ні? Але вони їх і розкидають, наскільки я знаю, ці листівки. Розклеюють і розкидають.

Та частина населення, яка сьогодні залишилася в тому ж Донецьку – вони, по-моєму, настільки залежні від цієї російської допомоги, від того, що доставляють гумконвои РФ, від фінансових надходжень, які туди приходять. Все-таки, за різними оцінками, сотні мільйонів, мільярди доларів витрачаються сьогодні на підтримку цих анклавів. І все – для дестабілізації ситуації в Україні.

Колись було розслідування, скільки Путін перед операцією в Грузії витратив на підготовку загонів спецпризначення гірських підрозділів. Були такі підрахунки, що 5 млрд доларів витратили на підготовку російського спецназу для дій на Кавказі. Україна не може оперувати навіть приблизно подібними сумами і цифрами.

У Росії телеканали заробляють на рекламі близько 5 млрд доларів, плюс отримують майже таку ж суму від держави. Тобто 10 млрд. А у нас весь бюджет українського телебачення – 200 млн. Це як самокату наздогнати Роллс-Ройс або Феррарі.

– До речі про телебачення. Нещодавно ходили чутки, що оточення президента Петра Порошенка збирається купити 112 канал і NewsOne для створення власної мережі каналів.

– У мене є старший син, 31 рік, його покоління, його друзі взагалі не дивляться телевізор. Це, значною мірою, сьогодні вид медіа, що вже відмирає, як і радіо. Я, крім CNN і Євроньюз, нічого не дивлюся взагалі на екрані телевізора. Занадто багато шуму, який заважає докопатися до правди. Тому не бачу сенсу: всі ці телеканали – збиткові.

Це раніше [олігархи Рінат] Ахметов і [Ігор] Коломойський з [Віктором] Пінчуком заробляли абсолютно скаженні сотні мільйонів, які можна було в топку вкидати. Сьогодні я не бачу таких варіантів велетенських прибутків, щоб продовжувати покривати цей мінус.

Сьогодні веління часу, коли медіа-контент повинен відповідати трьом вимогам: бути мультимедійним, мобільним та інтерактивним. Нові форми треба шукати десь в цьому руслі. Скільки, наприклад, можна бути прив’язаними до Савіка Шустера. перекуповувати його з каналу на канал? У мене немає простої відповіді, якогось рецепту, але я про те, що потрібно досліджувати найостанніші тренди, орієнтуватися на них і знаходити нові форми.

– Молоде покоління як раз і намагається шукати нові форми і джерела інформації через інтернет.

– Колись, ще будучи дипломатом, я писав доповідну записку про те, як працює аналог Національної Ради Ізраїлю з телебачення і радіомовлення. У них наріжним каменем стояли саме не комерційні, а морально-етичні, моральні орієнтири. Тобто, що потрібно зробити, щоб суспільство було здоровим, консолідованим і сильним. Вони тільки на сороковому році ізраїльського телебачення прийняли рішення, що морально, економічно суспільство дозріло до третього повноцінного, повноформатного ефірного каналу, на якому розміщувалася реклама. Були нішеві телеканали, за які люди платили, щоб дивитися там тільки спорт або мультфільми, наприклад. А повноефірних, сімейних каналів з повною лінійкою було всього три, і на кожному з них боролися за рейтинг і якість кілька продакшн-студій. Це складна система.

Нещодавно, після смерті Шимона Переса, всі постили ролик, присвячений його виходу на пенсію, коли він пішов з посади президента. Ролик знімала його дочка, яка працює одним з продюсерів найпопулярнішого ізраїльського телепроекту Чудова країна. Це гумористичний серіал, з якого був потім частково списаний і проект Олександра Цекало Велика різниця. Тобто, пародії, переодягання. Я на жодному каналі в світі не бачив шоу рівня, подібного до того, що в Ізраїлі. Це при тому, що на ізраїльському телебаченні було 80 каналів разом з кабельними.

Я завжди розповідаю притчу про Сократа, який вів своїх учнів по дорозі до Акрополя. Це довгий звивистий шлях, і назустріч їм йшла грецька богиня Гетера. Вона сказала: «Марні всі твої труди, філософе. Мені досить підняти поли свого одягу, і всі твої учні підуть за мною». «Так, – сказав Сократ, – але ти ведеш їх вниз, а я веду їх вгору». Тут як раз це протиріччя – вести вгору дуже складно.

джерело: Новий час



загрузка...

Читайте також

Коментарі