У виборах у вкраденому Путіним Криму є позитивний момент

У виборах у вкраденому Путіним Криму є позитивний момент

У понеділок, 19 вересня, Верховна Рада прийняла постанову про невизнання Україною легітимності виборів до Держдуми, їхніх результатів, правових наслідків і відповідно складу, повноважень, актів і рішень Держдуми. Україна також звернулася до Радбезу і Генасамблеї ООН, парламентів іноземних держав та міжнародних організацій з проханням не визнавати результати цих виборів. Як це може вплинути на дипломатичні відносини України з РФ, чи не буде це вважатися в цілому розірванням відносин на юридичному рівні і чи може Захід вдатися до радикальних заходів щодо невизнання цих виборів — думка Олександра Сотника для «Апострофу».

Спецоперація щодо подальшого утримування влади путінським угрупованням на «виборах у чекістський Рейхстаг» не закінчилася, бо вона – величина постійна. І триває вона щодня. Саме в цій парадигмі і треба сприймати все, що відбувається в Росії та навколо неї, відзначаючи опорні точки нових конфліктів, «невизнань підсумків голосування» і всього іншого.

Невизнання Верховною Радою результатів «виборів до Держдуми РФ» — правильний з юридичної (і не тільки) точки зору крок, але навряд чи він буде мати далекосяжні наслідки в найближчій перспективі. На превеликий жаль, Захід ослаблений і політично, і морально (можна довго по пунктах розбирати причини цього ослаблення, їх багато, вони – і природні, і цілком рукотворні, але цей факт необхідно визнати, якщо ми хочемо зрозуміти природу його нерішучості) і навряд чи піде на серйозне протистояння з Кремлем. Швидше за все, Європа і США знову на якийсь час обмежаться констатацією «глибокої стурбованості тим, що відбувається». Не виключено, що подібне надлишково дипломатичне топтання на місці продиктоване ще не завершеною президентською кампанією в США, де, на відміну від Росії, інтрига зберігається до кінця, і прораховувати будь-які сценарії розвитку відносин з агресивним Кремлем можна буде, лише відповівши на питання «Клінтон або Трамп?», а доти, доки ця відповідь не пролунала, спектр можливих сценаріїв видається занадто широким.

Господар Кремля, який розтоптав Конституцію Росії та узурпував владу в країні, цілком логічно наплював і на норми міжнародного права. Тому для нього в принципі неважливо: визнає світове співтовариство «вибори до Держдуми» легітимними чи ні. По суті, Путін вважає і ООН давно вже зайвою надбудовою і не орієнтується на розв’язання міжнародних правових інститутів. Та й сама «Держдума» — іграшка в його руках. Жодних законодавців там немає відтоді, як будівлю на Охотному ряду оголосили «не місцем для дискусій». У ній засідають службовці, яким спускають законопроекти, написані на Старій площі. В рамках чекістської спецоперації це більш ніж логічно, і нерозумно вважати, що одного прекрасного дня Путін раптом прокинеться і згадає про існування ПАРЄ, ООН або будь-яких інших інституцій, рішення і декларації яких потрібно виконувати першочергово. Його пріоритет – власна влада з відтягуванням моменту політичного і економічного краху, до якого неухильно рухається Росія.

«Вибори» до Криму, «повернутому на Батьківщину», відбулися. Для Кремля це лише частина загальної формальності, в яку перетворилися федеральні вибори взагалі. І навіть якщо завтра раптом Україна зважиться розірвати дипломатичні відносини з Москвою – ця подія стане життєдайною водою, пролитою на «кремлівський млин». Запрацює механізм істеричної пропаганди, включаться голоси глашатаїв і сирени викривачів, і для середньостатистичного обивателя все буде представлено як «ще один недружній акт з боку київської хунти», на який обов’язково дадуть «симетричну відповідь».

Як би там не було, але «спецоперація», яка відбулася в Росії, чудово висвітлила низку угодовців, які ще вчора іменувалися «несистемною опозицією», але раптом зважилися брати участь у неприкритому вульгарному фарсі – лише б спробувати «присісти на приставний стілець» в путінському Рейхстазі. І це, мабуть, перший позитивний момент, що дозволяє викреслити зі списку рукопожатних політиків тих, хто, знехтувавши інститутом репутації, погодився, затиснувши ніс і зажмуривши очі, взяти участь у розподілі голосів, у тому числі, і від вкраденого Путіним Криму.

Другий полягає в тому, що Росія показала катастрофічно низький рівень явки. Цей факт у прах розвіює міф про горезвісну 86-відсоткову підтримку Путіна населенням. І можна не сумніватися в тому, що одного разу ми виявимо саму виконавчу владу, яка теліпається на мотузці, прив’язаній до законодавчої гілки, яку вона сама і умертвила.



загрузка...

Читайте також

Коментарі