Агітки Клименка: куди дивиться СБУ?

Агітки Клименка: куди дивиться СБУ?

У вівторок, 20 вересня, вхід до станції метро перегороджувала жіночка з товстим стосом газет, які вона тицяла всім перехожим. «Що це в вас?» — спитав я. «Бесплатная газета», — різко відповіла вона й всунула примірник мені. Далі мало не на кожній станції до вагону входили люди, тримаючи в руках такі самі газети, — отже, кампанія з їхнього роздавання була масовою.

Газета досить невисокої якості друку, зате з численними кольоровими фотографіями — типова передвиборна продукція. Але в нас же, нібито, не вибори? Іншу цікаву річ містили вихідні дані: «Інформаційний вісник. Цей інформаційний вісник не є друкованим засобом інформації та не потребує реєстрації чи будь-яких попередніх погоджень відповідно до чинного законодавства України». Зазначено й типографію — ТОВ «Український газетний синдикат» у Броварах.

Цікаво, чи не правда? Типова газета, що вийшла, судячи з усього, чималим накладом (його, до речі, не зазначено), її роздають першому-ліпшому зустрічному — всі ознаки масової інформації є наявними. Не приватна ж це інформація для вузького кола! Якщо зазначено типографію, «вісник» цей явно друкували. Але «друкованим засобом масової інформації» він, виявляється, не є. То так же будь-яка газета може у вихідних даних писати: «Ніяка це не газета» — й усе буде о’кей?

Зветься наша зовсім-не-газета «Успішна країна». Над назвою — гасло: «Від хаосу — до порядку, від порядку — до успіху». Політично розбірливий читач усе зрозуміє вже на цій стадії, бо про «порядок» зазвичай ведуть мову прихильники авторитарної (а то й тоталітарної) державної моделі, натомість серед політологічної термінології слова «порядок» ви не знайдете.

Фотографія майже на всю першу шпальту (всього їх вісім) для політично просунутого читача теж правитиме за маркер: чоловік із борідкою віку 30+ тримає на одній руці чорно-білого голуба, в іншій — хлопчика років трьох, такий дітей зазвичай на руках уже не носять. Усі, крім голуба, усміхнені, радісні й щасливі. Знову ж таки, подібні фотографії є типовими для пропаганди авторитарних та тоталітарних режимів.

От тільки обличчя усміхненого бороданя залишає враження баченого не вперше. І справді: під заголовком «Свій шлях для України» є підзаголовок: «Почесний лідер «Успішної країни» Олександр Клименко розповів, як зупинити війну, подолати кризу у владі і врятувати державу». Тож от він хто — черговий рятівник держави, колишній міністр зборів і доходів часів Януковича, представник сумнозвісної «сім’ї».

Внизу першої шпальти — анонси матеріалів. Під рубрикою «Наше майбутнє»: «П’ять головних цінностей: ідеологія для України». Під рубрикою «Правова допомога»: «Нечесні податки можна не сплачувати. Покрокова інструкція». Яка шкода, що пан Клименко не оприлюднив цю інструкцію раніше — тоді, коли був міністром зборів і доходів! Під рубрикою «Справделиві тарифи»: «Як українцям заощадити на комуналці 800 гривень». Й під рубрикою «Закон і порядок»: «Чому екстримісти (от саме в такому написанні. — Б.Б.) заважають українському бізнесу бути». Коротше, «негазета» одразу для всіх — і для бізнесменів, і для тих, кому конче важливим є заощадження 800 гривень.

Узагалі ж, писати про подібні видання досить важко — бо геть усе в них гідне цитування, мало не кожне слово.

Друга шпальта. Тут під рубрикою «Альтернатива идеологии — есть» (тобто альтернатива ідеології — їсти?) розташована шпальтова стаття «Цена ценностей» із підзаголовком: «Почётный лидер партии «Успішна країна» — о том, как остановить войну, кризисе во власти и вариантах спасения страны». Утім, шпальтовим матеріал можна назвати вельми умовно — надто вже велику площу обіймає фотографія Клименка десь за трибуною. Ну, от коли вже політтехнологи зрозуміють абеткову річ: коли на фотографії людина стоїть за трибуною, але дивиться прямо на камеру з застиглим поглядом та застиглою мімікою, це аж ніяк не вражає? Ця ж фотографія, плюс до всього того, вийшла ще й такою, що Клименко на ній виглядає мало не як «обличчя кавказької національності».

Отже, «украинское общество вступило в фазу разочарования. Сегодня три четверти украинцев считают, что страна идёт не в том направлении». Цікаво, звідки такі дані? Жодного посилання. Як і жодного роз’яснення, що українці мають на увазі під «тим» або «не тим» напрямом. «Но я хочу первым сказать то, что скоро станет очевидным: хватит обвинять друг друга и противопоставлять одну часть народа другой». А це, даруйте, про що? «Иначе за духовной смертью нации (от навіть так? — Б.Б.) последует гибель Украины как государства». Просто віщун він якийсь, той Клименко!

«Я иду по своему пути, на котором было много побед, но и много потерь и испытаний. Как и у тех людней, которые объединились в нашу команду. Как и у всех украинцев». Клименко — типовий українець із типовим для всіх українців життєвим шляхом, як вам це? За словами Клименка, «Успішна країна» — «единственная идеологическая партия в Украине; во главу угла своей деятельности мы ставим не власть, не деньги, а идею успеха страны как успеха каждого гражданина». Навіть не знаєш, сміятися чи плакати. Але «речь идёт не о выборе подходящей политической тактики, а о базовом вопросе: быть или не быть независимой Украине?.. В конфликте базовых ценностей и политической тактики приоритет должен отдаваться ценностям». Так і хочеться спитати: базові цінності — це, бува, не ті, що їх збирало ввірене авторові міністерство?

Розділ «О честности»: «В Украине идёт необъявленная война. Почему она не объявлена? Ответа нет. Почему одновременно насаждаются разговоры о том, что мир с Донбассом не нужен? (Ким таким капосним «насаджуються» ті розмови? Та й що таке — «мир із Донбасом»? — Б.Б.) Ответ я вижу в тривиальном, но от этого ещё более циничном расчёте: несколько миллионов человек исключены из избирательного процесса. Только это позволило нынешней власти получить большинство на президентских и парламентских выборах». Тепер вам зрозуміло, хто розв’язав війну — й, головне, навіщо? Зрозуміло?

Розділ «О равенстве»: «Украина должна вспомнить о равенстве своих граждан. Почему миллионы человек сегодня лишены своих базовых прав? (??? — Б.Б.) Ответ всё тот же — политическая целесообразность. Отступление от стержневой ценности, равенства привело к тяжелейшим последствиям» — і далі йдуть посилання на традиції Запорізької Січі.

«О традициях»: «Ещё одна непреходящая ценность — наша история и традиции… Полностью поддерживая восстановление исторических связей Украины с Европой, необходимо помнить о связях Украины с Россией. Уверен, что демонизация исторического сосуществования наших стран является идеологической фальсификацией. Сегодняшним ориентиром в отношениях с Россией должен стать прагматизм». То хіба ж сьогодні не так? Хіба ж українці нині не ставляться до Росії у найпрагматичніший спосіб — у точній відповідності до того, як вона поводиться? «О традициях», до речі — найбільший за обсягом розділ матеріалу.

«О справедливости»: «Путь к диктатуре и тоталитаризму в Украине обречён на провал. Призываю нашу власть осознать это и отказаться от подавления инакомыслия силой». Боже, про кого це, про що? То, мабуть, пана Бойка, пана Ляшка й пані Тимошенко силоміць заштовхують до телестудій, виштовхують на телеекрани й годинами там насильно утримують — задля придушення інакодумства?

«О независимости»: «И ещё одна ценность — независимость, которая подразумевает не свободу произвола, а ответственность перед настоящим и будущим». І знову: про кого це? Про що це?

Третя шпальта. Матеріал «П’ять запитань про «Успішну країну»». Загальні, обтічні слова: «Єдина ідеологічна партія… Наша ідеологія — власний шлях для України… Керівна ланка «Успішної України» — це досвідчені менеджери, професійні економісти, фінансисти, державні діячі (ого! — Б.Б.) та підприємці… Фінансування партії відбувається за системою членських внесків (промовчимо. — Б.Б.)… Головою партії є Марина Дєдушева, економіст, експерт в області (от саме так — в області. — Б.Б.) оподаткування, фінансів». Інтернет уперто мовчить про подробиці біографії цієї «державної діячки»; знайшов лише, що вона була «член набсовета банка Клименко «Юнисон», бывшая первый замначальника центрального офиса Миндоходов». Що й дає підстави припустити: фактична її роль та фактичні обов’язки в партії «Успішна Україна» зводяться до того самого керування офісом, і не більше.

Посеред шпальти — банер: «В рейтинге по уровню счастья Украина заняла 123-е место из 157. За нами следуют Гана и Конго…». Тож хочете щастя — мерщій до пані Дєдушевої! А подібних «рейтингів щастя» зустрічається багато, вони різні, й навіть чимало розвинених країн посідають у них невисокі місця, тоді як менш розвинені — істотно вищі. А хто, до речі, складав згаданий у «негазеті» рейтинг? На авторів, узагалі-то, заведено посилатися.

Ще один матеріал зі шпальти: «Голос улиц. Люди объединяются, чтобы сделать успешным свой город». У тексті розписано буцімто численні ініціативи партії, але більше цікавості викликають фотографії. На них — люди, поодинці й групами, здебільшого молодь, але є й пенсіонери на класичній лавочці біля під’їзду. Молодь — у різних антуражах. Об’єднує ці фотографії одне й те саме: на жодній із-поміж них немає навіть натяку, що зображені на них люди та антуражі якимось чином пов’язані з партією «Успішна країна». З інтернету подібних фотографій можна насмикати мільйони.

Четверта шпальта. Зверху — «Пріоритети. «Успішна країна». Альтернатива є: свій шлях для України». «Для того, щоб подолати хаос, який охопив Україну, нам треба відновити повагу до Права і Закону, навести Порядок… Державою повинні керувати професійні державні менеджери (у якому ПТУ, от цікаво, їх готують? — Б.Б.)… відновити повагу до Конституції і Закону… Системні реформи правоохоронних органів, відмова від бездумної люстрації досвідчених професіоналів…». Лямур-тужур-бонжур-Парі. Але, що більше читаєш «негазету», то більшими стають підозри: писали тексти зовсім не в Україні — принаймні, значну їхню частину.

Більша частина шпальти — про те, як економити на комуналці ті самі 800 гривень, тест російською мовою. Автор — Марина Дєдушева. Є й фотографія — маленька, куди їй до помпезної фотографії Клименка! А Дєдушева на ній — молода, миловидна, інтелектуального вигляду й зі специфічним виразом обличчя — такий зазвичай буває в людей, що професійно ведуть прийом відвідувачів. Що ж, як для офіс-менеджера — саме те, що треба.

П’ята шпальта. Продовження «пріоритетів»: «В основу мирного врегулювання має бути покладено визнання цінності людського життя… Ми підтримуємо мирний процес, але вважаємо,що доля України повинна вирішуватися в нашій країні…Сценарій примирення повинен народитися в Україні — за допомогою інтенсивного стійкого діалогу…». Й жодного слова про російську участь у війні — без якої всі так само правильні, як і загальні слова давно би вже стали реальністю. Далі — про багатовекторність; чесне слово, вже в печінках вона сидить. Маленький розділ, присвячений економічному розвитку, складено зі слів та фраз, які ми вже багаторазово чули від усіх без винятку президентів та геть усіх прем’єр-міністрів.

Більша частина шпальти — «Як оскаржити податок на нерухомість. Покрокова інструкція». Автора не зазначено, посилання в матеріалі — на юриста партії Віктора Овсяникова.

Шоста шпальта. Зверху, як і годиться, лямур-тужур про «пріоритети». А от знизу… «Зачем экстремисты срывают форумы предпринимателей». Ідеться в ній про влаштований у Вінниці партією «Успішна країна», коли «власти приказали провокаторам участников экономического форума в Виннице…Власть фактически призвала экстремистов-провокаторов искать по городу сторонников партии». А ще «перед этим в Ровно сотрудники МВД помогали избивать участников аналогичного форума». А ще були побиття в Миколаєві, «разгон предпринимателей в Сумах, сорванный форум в Харькове, угрозы физической расправы участникам форума в Днепре»… Як же без «кривавих злочинів хунти» — без них, як відомо, нікуди. Ні, слова «хунта», звісно ж, немає, але, за логікою авторів матеріалу, за всіма злочинами в Україні стоїть влада й виключно вона. Без відмашки влади жоден кишеньковий злодій до кишені не залізе — це ж зрозуміло. А «сначала был коррупционный скандал с Порошенко»: знайомий прийом — уже ніхто й не згадає, про що там ішлося, чи було виявлено справді факти корупції, а чи ні. А активістам партії в Миколаєві погрожував «не кто-нибудь, а советник самого Порошенко — Юрий Бирюков». У чому полягали ті погрози (можливо, просто заборонити зібрання?) — не сказано, але з контексту читач може уявити все, що завгодно. Бо навіть пост у «Фейсбуці» мера Вінниці Сергія Моргунова, у якому він висловив сподівання, що жителі міста не надаватимуть клименківцям помешкання, в матеріалі потлумачено як погрозу. Й написано так, ніби лише через цей пост вінничани відмовляли клименківцям у приміщеннях — а так би вони їх радо вітали.

І восьма шпальта: «Православный календарь на вересень-жовтень». А що: двомовність — так уже двомовність. І справді, яка ж це успішна країна може бути без православного календаря? У текстах «негазети», до речі, теж були згадки й про «єдину канонічну церкву» (здогадуєтеся, яку?), й про православні традиції вкупі з християнськими цінностями. Як на мою суб’єктивну думку, православні традиції а-ля патріарх Кирилл не лише не мають із християнськими цінностями нічого спільного, а й прямо суперечать їм. Бо ніде в ученні Христа ви не знайдете ідеї поклоніння «святій Русі», мов фетишу, а тим паче державі та державній владі. А публічні промови очільника РПЦ останніх років дедалі більше навіюють і навіюють запитання: чи вірує патріарх Кирилл у Бога, а чи за переконаннями він — атеїст?

Що ж до нашої «негазети», то, здавалося б, після феєрії, влаштованої свого часу паном Думчевим — де були й казкове викидання шалених грошей, і подібна ж «негазета», й носоріг (у Клименка — якийсь незрозумілий птах у ракурсі зі спини, розмальований у синьо-жовті кольори), і «запозичення» бренду «Рух» — усім уже має бути зрозуміло: подібні агіткампанії приречені. Як уже тільки не висміювали Думчева! А послідовники шляху носорогів усе не переводяться.

джерело: detector.media



загрузка...

Читайте також

Коментарі