image

З кожним роком ГОГОЛЬFEST стає все більш пафосним. Фестивальні події проходять гучно і залучають десятки тисяч відвідувачів, а перевезення символу фесту — голови Гоголя — з однієї локації в іншу подається як подія національного масштабу. Троїцький у нас давно вважається чи не найуспішнішим культурним менеджером, якому варто «віддати міністерство культури» і якщо не він, то вже, напевно, ніхто. Фестиваль поважно роздуває щоки і напускає на себе месіанського вигляду.

Як це часто буває, розвиток фестивалю супроводжується прогресуючою комерціалізацією, яка в місцевих умовах межує зі звичайним українським жлобством. ГОГОЛЬFEST бере досить розумні гроші за вхід, але за це ви отримуєте доступ лише до половини подій. Найцікавіші, на думку організаторів фестивалю, події оплачуються окремо і часто це досить немаленька сума. «За культуру треба платити!», прицмокують язичками наші культурні атланти, і пропонують годинну виставу литовського театру за 300 грн. А я згадую «Фестиваль каналів» в Амстердамі, коли в будь-який момент до тебе на площу може приїхати на велосипедах дитячий оркестр, відіграти фантастичний 40-хвилинний концерт для абсолютно випадкових людей і поїхати далі.

Якщо гарно пофестивалити і не відмовляти собі в насолоді платними подіями ГОГОЛЬFESTу, то у вас може набігти кругленька сума, якої може вистачити, наприклад, на квитки до Стамбулу, і яка не надто відрізнятиметься від розміру середньої місячної зарплати в Україні. Звісно, Троїцький нічим нам не зобов’язаний і атланти скажуть, що людина демонструє яскравий приклад того, якою має бути культура, що не просить подачок від держави, а вміє заробляти сама. Але особисто мені такий підхід видається безвідповідальним у контексті того, яке місце намагається посідати фестиваль у культурному житті країни (і яке він, безумовно, посідає).

«Ми знаходимо спільну мову, створюємо культурний код, здатний об’єднувати протилежні полюси» — йдеться у маніфесті цьогорічного ГОГОЛЬFESTу. Насправді ж є полюс, який не може отримати доступу до зґенерованого фестивалем «культурного коду». Комерціалізація фестивалю позбавляє доступу до його продукту значну частину населення цієї країни, яке просто не може собі дозволити купити два квиточки на постановку литовського театру плюс кілька келихів вина і трохи хіпстерського фастфуду. Таким чином елітарне мистецтво ГОГОЛЬFESTу автоматично створює культурне гетто, у якому опиняється чи не половина наших співвітчизників, серед яких значна частка й тих, кого тут прийнято називати інтелігенцією. Наприклад, вчителі з зарплатою у 3500 грн.

Але Україна — країна гротеску і ситуація виявилась не стільки трагічною, як трагікомічною. Цього року фестиваль знову переїхав на нову локацію — «Арт-завод Платформа». Це місце, де останнім часом модно проводити різні фестивалі вуличної їжі та інші нібито культурні події. Тут же знаходиться барахолка «Кураж базар». Все це створило для відвідувачів цьогорічного ГОГОЛЬFESTу незабутню атмосферу.

Радісні відчуття з’являються ще на підході, коли ви змушені пройти через щільні ряди шашлично-пивних забігайлівок, які лише трохи кращі за ті, що знаходяться безпосередньо на виході метро «Лісова». Далі треба вистояти немаленьку чергу, щоб поміняти свої електронні квитки на паперові браслетики. Кажуть, що безпосередньо перед шоу-відкриттям фестивалю утворилися значні затори і чимало відвідувачів не змогли потрапити на територію вчасно. Ну нічого, треба раніше приходити.

Проходимо охорону, заходимо на територію фестивалю, і — о чудо! — знову опиняємося серед таких же забігайлівок. Але тепер це називається food court і їжа коштує дорожче. Ви потрапляєте на той же фестиваль вуличної їжі і отримуєте чудову нагоду насолодитися солоним морозивом, зеленими бургерами і каліфорнійськими ролами. Численні ряди столів з радістю приймають спраглих до культури киян і гостей міста. Ви потрапляєте у смугу гастрономічно-алкогольних перешкод, з якої практично немає шансів вибратися, не наповнивши шлунки та спорожнивши кишені.

Випите пиво проситься назовні і в пошуках туалету завдяки класичній маркетинговій схемі ви потрапляєте на базар. Якщо у вас залишились гроші, тут можна придбати безліч необхідних культурній людині речей від дешевої біжутерії до одягу у стилі casual. Моя подруга скористалась унікальною пропозицією від культурного фестивалю і купила кросівки за 800 грн. Погодьтесь, таку опцію вам навряд чи запропонують найкращі європейські фестивалі.

Насправді, запропоноване ГОГОЛЬFESTом свято споживання справляє настільки огидне враження, що прекрасне шоу-відкриття Влада Троїцького за участі Dakh Daughters виглядає тут дещо чужорідним. Особисто мене не полишало відчуття, що мене обманули і під виглядом фестивалю культури впарили фестиваль вуличної їжі і базар з райцентру.

ГОГОЛЬFEST-2016, який сприймає себе дуже серйозно, не впорався з узятою на себе роллю і виявився пихатим, зарозумілим, міщанським фестивальчиком, організатори якого начебто презентують актуальні зразки східноєвропейської культури, а насправді зганяють своїх гостей у чергу за шаурмою і поміж лотків з мотлохом. Особливо прикро, що вони виявились неспроможними до виконання функції, яка, здавалося б, має бути притаманною їм за визначенням: розуміння принаймні європейських суспільно-культурних тенденцій і трендів. Розвинуті країни уже давно пройшли угар культури споживання і її атрибутів. Поруч з нами, наприклад, з’являються цілі міста без зовнішньої реклами або цілі країни, що забороняють ресторанам викидати ще придатну до споживання їжу. Якщо одним з трендів культурного простору, до якого ми нібито прагнемо належати, є усвідомлена відповідальність за власний суспільний спосіб життя, то ГОГОЛЬFEST до цього не має жодного відношення. Троїцький тим часом усвідомив, що нарешті прийшов час заробляти на культурі і він це робить, прикриваючись вже згаданим гаслом культурних атлантів «За мистецтво треба платити!»

Цьогорічний ГОГОЛЬFEST виявився зовсім не прогресивним культурним майданчиком, який дійсно формував би «Платформу для створення нового сюжету, який від безодні повертає до мрії» (маніфест фестивалю). ГОГОЛЬFEST-2016 пропонує нам традиційні консервативні радощі липкого від пива стола і базарних лотків. З Dakh Daughters на бекґраунді.

Ярослав Остафійчук, Соцпортал



загрузка...

Читайте також

Коментарі