Україна і МВФ: системні реформи чи імітація для отримання траншу

Україна і МВФ: системні реформи чи імітація для отримання траншу

Перспективи офіційного розгляду Міжнародним валютним фондом можливості видати Україні третій транш, який призначено на 14 вересня цього року, викликали бурхливе оптимізм громадськості та експертної спільноти. До цієї важливої новини курс гривні до долара США досяг позначки 27 грн/$ на «чорному» ринку.

Згущення хмар чи просто «українські реалії»

Протягом кількох тижнів ключові експерти і фінансисти країни боролися в дебатах про майбутнє української нацвалюти. При цьому офіційні золотовалютні резерви України досягли рівня в $14,103 млрд, що гарантує покриття як мінімум тримісячного середнього імпорту. Індекс споживчої інфляції за період січень-липень 2016 року порівняно з аналогічним періодом 2015-го впав до 16,5%. Одночасно продемонстрував ознаки життя й індекс виробництва базових галузей зі зростанням в 1,7% в липні 2016 року порівняно з липнем 2015-го.

Украина и МВФ: системные реформы или имитации для получения транша

Як показує офіційна статистика, ключові економічні індикатори знаходяться в позитивній динаміці. Економіка України починає потроху оживати ─ і вагомих аргументів, що підтримують високий рівень волатильності на валютному ринку, начебто немає. Те, що промислове/сільгоспвиробництво і роздрібний товарообіг показують зростання ─ дуже важливо, тому що формування економічного зростання залежить як від експортної складової (яка багато в чому формується промисловим і аграрним виробництвом) і від внутрішнього споживання (роздрібний товарообіг). Єдиними вагомими аргументами для курсових коливань були:

  1. Останнє погашення Євробондів на $0,5 млрд.
  2. «Повінь» гривневої ліквідності в банківській системі, обумовлена погашенням гривневих ОВДП.
  3. Серія напіввійськових провокацій з боку РФ в Криму влітку.

Але якщо фундаментальні фактори в нормі ─ це не означає, що державна довгострокова стратегія розвитку також у нормі. Як показує практика, Україна залишається залежною від зовнішніх джерел фінансування, оскільки не встигає модернізувати і диверсифікувати своє виробництво й експортну номенклатуру, що істотно знижує потенційний потік валютного виторгу в країну.

Це і робить тему траншу МВФ гучною: утримати фінансову стабільність і стимулювати економічне зростання без зовнішнього ресурсу в українських реаліях практично неможливо ─ тому що ключові реформи пробуксовують і грузнуть у високому рівні корупції.

Імовірність того, що Україна отримає третій транш до кінця року, можна оцінювати в 70-80%. Це суто авторська оцінка ─ оскільки МФО і ключові західні партнери розуміють, що питання допомоги Україні важливе не стільки в економічному, скільки в геополітичному контексті. Це не означає, що позитивне рішення буде прийнято МВФ саме 14-го вересня, але воно повинно бути прийнято незабаром ─ іде опалювальний сезон і прив’язані до нього питання стратегічних закупівель газу. Але якщо нація і далі буде сподіватися тільки на фінансовий ресурс МВФ і подібних організацій ─ майбутнього, на жаль, у неї немає.

Згадуючи всесвітню історію

У далекому 1970 році Сальватор Альєнде виграв президентські вибори в Чилі, набравши 36,6% голосів і обігнавши свого конкурента всього на 1,5%. Здобувши перемогу, нова правляча коаліція на чолі з президентом Альєнде зайнялася активною націоналізацією найбільших підприємств країни, експропріацією землі і підприємств малих і середніх розмірів у «місцевих капіталістів».

За даними відомого письменника і дипломата Лісандро Отеро Гонсалеса, лівий уряд Чилі в свої перші два роки перебування при владі відібрав 3500 маєтків з першокласною аграрною землею у приватних осіб (загальна площа близько ─ 500 000 гектарів). Одночасно, з метою «витиснути» американських інвесторів, були підвищені «податки на власників» великого бізнесу на 50%. Завдяки інструментам центрального планування та адміністративного контролю інфляція в 1971-му році становила 22,1%.

Але, як не раз доводила світова історія ─ адміністративний контроль цін не міг приносити плоди вічно. В результаті тотальної безграмотності правлячої партії і популізму лівих сил вже в 1972 році інфляція досягла 150% (за даними міністра фінансів Чилі Ернана Бучі), а в першій половині 1973 року злетіла до катастрофічної позначки в 353%. У Чилі почався товарний дефіцит і зародився процвітаючий чорний ринок, а разом з ним ─ системна корупція. У 1972-1973 роках світові ціни на мідь різко впали ─ і обвалилася національна валюта Чилі. Дуже швидко почалися масові заворушення, повстання і теракти.

Перші хвилювання національного масштабу підштовхнули радикально налаштовані ліві сили Альєнде до націоналізації банківських установ. Це занурило всю економіку в хаос. Пішла серія гучних терактів, і кінця літа 1973 року було знищено значну частину стратегічної інфраструктури Чилі (нафтопроводи, мости, електростанції), що дорівнює за вартістю одній третині річного бюджету країни. Економічна криза і глибоке соціальне протистояння досягли піку у вересні 1973-го. В ніч з 10 на 11 вересня в Чилі стався повноцінний військовий переворот, у результаті якого до влади прийшла військова хунта, очолювана генералом Августо Піночетом.

Прихід Піночета до влади супроводжувався масштабними репресіями (точної кількості репресованих ніхто назвати не може, але часто називають цифру в 30 000 чоловік) і заморожуванням конституції країни. Однак саме прихід до влади військової хунти, яка представляла певну категорію правої інтелігенції з широким кругозором, дав дорогу «Чилійському Диву», ─ так відгукнувся Мілтон Фрідаман про неймовірний успіх економічних, фінансових і правових реформ у країні.

Чилійські економісти, які прийшли реформувати систему в той період, були вихідцями із Чиказького Університету. Саме та знаменита група «чиказьких хлопчиків» вивела класичну триєдину суть реформ:

  1. Економічна лібералізація.
  2. Приватизація.
  3. Стабілізація інфляції.

Ці ключові реформи, які відбуваються в три етапи, вивели боротьбу з бідністю на новий рівень ефективності та дозволили створити залізобетонний фундамент для соціально-орієнтованої економічної політики кінця 1990-х. До 2000-го року всього 20% місцевого населення жило за межею бідності, а Чилі стала лідируючою економікою Південної Америки за ВВП на душу населення поряд з Уругваєм.

Чому історія економічного успіху Чилі така важлива для України? Як і Україна, Чилі в 1973-му році була продуктом протистояння двох економічних ідеологій, а також прямим результатом системного популізму та безвідповідальності місцевих політиків. Але команда молодих реформаторів змогла провести реформи ─ ламаючи систему через коліно, і при цьому не занурюючи країну в боргові навантаження.

Більше того, всі уряди Чилі вибирали «розумну» політику вибудовування взаємин з МВФ і Світовим Банком, а саме ─ прийняття всієї відповідальності за свої рішення і застосування інструментів фінансування міжнародних фінансових організацій (МФО) тільки у випадках крайньої необхідності. Чилі залучала в першу чергу експертизу і консультації МФО, а не їх фінансовий ресурс. В Україні ж питання фінансової допомоги МВФ звели в ранг «релігійного психозу».

З чого почати Україні

Можна вивчати безліч історичних прикладів ─ нас повинні цікавити чудеса таких економік як Чилі, Південна Корея, Ізраїль та Ірландія. Нам також є чому повчитися у Малайзії, Перу і Польщі. Але український народ і влада повинні зрозуміти одну аксіому ─ в першу чергу ми повинні сподіватися тільки самі на себе. І доля нашого економічного дива знаходиться в наших руках.

Сьогодні необхідно розділяти процес реформ на два етапи:

  1. Етап болісних системних реформ, що включає в себе будівництво нового економічного фундаменту і тотальну боротьбу з корупцією ─ в якому проходить податкова лібералізація, очищення судової системи і силової вертикалі, фінансова стабілізація з акцентом на «де-доларизацію», приватизація ─ залучення іноземних інвесторів серйозними стратегічними намірами, і пенсійна реформа.
  2. Етап підвищення рівня життя і розвитку соціальної політики, в якому держава відіграє роль активного, але незалежного і неупередженого арбітра. На цьому етапі завершується пенсійна реформа, проводиться медична реформа і виробляється політика високотехнологічного розвитку економіки ─ перехід до виробництва товарів і послуг з високим ступенем переробки та доданою вартістю.

На жаль, необхідно констатувати той факт, що українська влада досі дає суттєві збої на першому етапі. Особливо це яскраво виражено в імітації податкової реформи, в провальній приватизації та у відсутності будь-якого прогресу в пенсійній реформі.

При цьому певного «успіху» у фінансовій стабілізації було досягнуто, але він дуже і дуже обмежений ─ триразова девальвація призвела до істотного збідніння населення і стрімкого падіння купівельної спроможності. Більше того, досі відсутнє виразне розуміння того, як НБУ та Міністерство фінансів збираються боротися за цінову стабільність та підвищення довіри до національної валюти без чіткої стратегії і політики де-доларизації економіки. Одним інфляційним таргетуванням тут обійтися неможливо.

Сьогодні Україні дуже не вистачає своїх власних Ернана Бучі, Хосе Піньєри, Серджіо де Кастро і Хуана Аріцтіа Матте. І поки ми не знайдемо своїх «Чиказьких Хлопчиків», для яких українська економіка буде не інструментом збагачення, а справою всього життя ─ ми будемо залежати від МВФ та інших зовнішніх джерел фінансування.

джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі