Місцеві на Донбасі — це гарматне м’ясо: що собою являють бойовики ДНР...

Місцеві на Донбасі — це гарматне м’ясо: що собою являють бойовики ДНР і ЛНР

Російські “військові радники» говорять про труднощі з поповненням бандформувань так званих ДНР і ЛНР, а також низький рівень підготовки бойовиків. При цьому багато місцевих дуже часто мають низький рівень освіти, схильні до дезертирства, зловживання алкоголем, наркотиками, а в деяких випадках є особами без постійного місця проживання. Про це повідомив координатор групи «Інформаційний опір», народний депутат Дмитро Тимчук. Він також розповів «Апострофу», хто ж сьогодні воює проти Збройних сил Україниу складі так званих Першого і Другого «армійських корпусів» (АК) ДНР і ЛНР.

Сьогодні формат набору живої сили для особового складу підрозділів 1-го і 2-го АК так званих ЛНР і ДНР нічим не відрізняється від того, який був півроку чи рік тому. Ще в минулому році бойовики налагодили систему вербування місцевих жителів і працюють у форматі військкоматів. Як відомо, всі їх спроби проводити «мобілізаційні заходи» і набирати всіх підряд провалилися. Для місцевих жителів, які не хотіли служити, залишилася для втечі прозора лінія розмежування. При цьому місцеві знали, що українські Збройні сили не набирали на військову службу жителів Донецької і Луганської областей, крім тих, хто самі висловлювали таке бажання. Відповідно, «мобілізаційні заходи» на території так званих ЛНР і ДНР зривалися.

Тому російські куратори незаконних «республік» пішли по шляху організації так званої контрактної служби: за російські гроші наймали бойовиків, якими укомплектовували підрозділи так званих Першого і Другого АК. Однак і тут у них відразу почалися великі проблеми. По-перше, незважаючи на високий рівень грошового забезпечення, виплат «бойових», раптом виявилося, що та система бандформувань, яка сформувалася з весни 2014 року, не дозволяє, навіть при всьому втручанні росіян, говорити про якийсь прообраз регулярних армій. Бандформування – воно і в Африці бандформування. Особливо це стосується тих підрозділів, де командирами поставлені бойовики з числа місцевого населення. Той же «Гіві», «Моторола». Відразу починалося розкрадання грошових коштів, внаслідок чого виникали затримки з виплатами. З цієї причини представники місцевого населення, які йшли, щоб заробити гроші, просто дезертирували. Звідси високий відсоток плинності в місцевих бандформування. Є ще один «мінус», про який говорять уже російські «фахівці». За їхніми словами, на «службу в 1-ий і 2-ий «армійські корпуси» ЛНР і ДНР йдуть люди, які є наркоманами, схильні до зловживання спиртними напоями, не затребувані у цивільному житті, не мають постійної роботи, а то і проживання. З них виходять «військовослужбовці» вельми сумнівної якості.

Комплектування з’єднань бойовиків сьогодні вибудовується по штатній структурі мотострілкових бригад російської армії. Однак реальна укомплектованість підрозділів у цих «бригадах» ДНР і ЛНР — від 40 до 60%, причому 60% — це найвищий показник, в одиничних випадках. І цей показник плаваючий. За прогнозами, у тому батальйоні «Сомалі», який перекинули зараз на передову, в найближчу добу буде збільшуватися кількість дезертирів. Тому процес доукомплектування перманентний у зв’язку з високим рівнем дезертирства. При цьому «контрактники» часто тікають на території, підконтрольні Україні.

Найбільш стійке джерело поповнення сил бойовиків — це військовослужбовці регулярних збройних сил Російської Федерації. Але і тут є проблеми. Багато військовослужбовців рядового і сержантського складу достроково розривають свої контракти. Друге по чисельності джерело – це російські найманці. Але і росіяни теж потроху «включають мізки». Якщо у 2014 році вербувалися люди, що проходили раніше службу в спецназі, що мали бойовий досвід в різних «гарячих точках», то вже на початку 2015 року найманці вже не мали статусу спецназівців і в бойових діях участі не брали. Потім почалася ще більша «лібералізація». Найманців почали гребти з числа тих, хто взагалі ніколи в армії не служив – їм просто пропонували за гроші їхати на Донбас воювати, і багато хто з якихось причин погоджувалися. При цьому у них часто виникали проблеми з поверненням на батьківщину. Якщо місцеві можуть сховатися або втекти через лінію розмежування, то російським найманцям потрібно перетнути кордон з РФ, щоб повернутися додому, де вони опиняться поза законом. І це, звичайно, для них обмежуючий фактор.

Але оскільки Росія намагається представити ці корпуси як «регулярні війська» ДНР і ЛНР, то для неї принципово, щоб у них все ж була якась кількість місцевих бойовиків. Деякі підрозділи хоча б на 80% намагаються наситити місцевими жителями. Зараз, до речі, ці місцеві бойовики висунуті, в основному, на першу лінію, щоб громадяни Росії елементарно не потрапляли в полон.

Втім, оперативно-тактичні завдання все одно повинні виконувати регулярні збройні сили РФ. Так було під Іловайськом та Дебальцевим, коли успіхи бойовиків були обумовлені виключно участю регулярних збройних сил РФ. Бойовики, навіть наполовину укомплектовані російськими найманцями, все одно не змогли б, приміром, взяти під контроль дебальцевський плацдарм. Такі завдання могли бути виконані тільки за умови безпосередній участі батальйонних і ротних тактичних груп ЗС РФ. Про це ж заявляють зараз і всі російські «радники»: без участі регулярних частин ЗС РФ всі наступальні та оборонні операції приречені на провал.

Російські військові присутні і там, де є потреба використовувати якісь сучасні зразки техніки. Ми знаємо, наприклад, що в деяких районах розгорнута ешелонована система ППО – російський Генштаб все чекає, коли Україна знову почне застосовувати авіацію. Тому підрозділи радіотехнічних військ, радіотехнічної розвідки, радіоелектронної боротьби практично повністю складаються з військовослужбовців ЗС РФ. Місцеві туди не допускаються. Справа в тому, що починаючи з червня 2014 року, коли почали використовувати «дорослі» системи озброєння, виявилося, що серед місцевих бойовиків ними нікому користуватися. Після цього була створена система підготовки фахівців, яких все одно вийшло дуже небагато. Це стосується, в тому числі, і танкових підрозділів. Якщо в екіпажах бойових броньованих машин досить багато механіків-водіїв з числа місцевого населення, то командири танків і іншої бронетехніки – це вже або російські найманці, або кадрові військовослужбовці.

Так що місцеві на Донбасі – це, фактично, гарматне м’ясо. Часто-густо командування «батальйонами» – за рідкісним винятком – це російські офіцери. А ті деякі «батальйони», які в основному укомплектовані з місцевих бойовиків і управляються місцевими жителями, наприклад, «Сомалі», або «Кальміус», виконують роль якогось «вимпела», мовляв ось, це наші, донецькі хлопці громлять «хунту». Вони несуть, швидше, якийсь ідеологічний зміст, ніж представляють реальну військову силу.



загрузка...

Читайте також

Коментарі