Indytronics: Про фестивалі, квоти на радіо та про цінність музики в Україні

Indytronics: Про фестивалі, квоти на радіо та про цінність музики в Україні

Нещодавно в столичного гурту Indytronics закінчився  їх перший тур по Україні. Перед самим від’їздом хлопців нам пощастило поспілкуватися з ними. Ми розпитали їх про фестивалі, квоти на радіо та про цінність музики в Україні.

Після нещодавнього введення квот на радіо, через які 20-35% ефіру повинні складатися з саме україномовних пісень. В багатьох з цього приводу виникли сумніви стосовно того, чи має українська естрада ту кількість виконавців якісної музики, яка могла б заповнити цей ефірний час. Просто через фактичну відсутність виконавців якихось жанрів.

Наскільки мені відомо ви є представниками музики indy. Але на вашому останньому альбомі представлені пісні різних жанрів, як так вийшло?

Данило: В нас взагалі суміш різної музики. Там є і «індіпанк» і інді». Останнім часом ми намагаємося грати щось із психоделіки. Не знаю як хлопці, але я ділю музику на жанри. Просто для більшості музикантів жанрового розподілу не існує. Для них є лише музика. Я так не можу, мені потрібно знати в якому напрямку ми рухаємося. Тобто, якщо ми граємо Інді-психоделік, то зрозуміло, що ми маємо орієнтуватися на якісь групи. Так завжди робиться.

Віталій: Тобто як зажаті в рамках якогось жанру.

Данило: Типу того, але звісно не зажаті, проте в рамках чогось.

Микита: Витримані.

Данило: Все має бути витриманим в якихось рамках. Абсолютно усе, любий шедевр, навіть живопис чи архітектура. Так само і музика. Так на нашому лонг-плеї “Scintilla wave”, ми зробили помилку напхавши в деякі пісні різні ритми і мелодії. На концертах, коли ми граємо щось доволі ритмічне, люди це підхоплюють і починають качатися. А потім бац, і ми вже граємо в два рази повільніше. Це збиває слухача.

Результат пошуку зображень за запитом "Indytronics"

Як в молодої команди, в вас поки що є можливість експериментувати зі стилями.

Данило: Так, ми взагалі зараз змінюємо жанри. Ми зараз в такому чудовому стані. Ми молоді, ми можемо турити шість днів поспіль, і таке інше.

(Прийшов барабанщик Руслан)

Тому почуваємо себе комфортно, відкрито і мені це дуже подобається.

Щодо жанрових експериментів, ми все ж таки намагаємося не відходити від нашого основного жанру. Я не можу сказати, що це «інді-рок» В наших піснях є і багато іншого. Є багато важкіших ритмів, але коли слухаєш усе разом створюється один саунд …Ми не вважаємо себе андеграундом, я гадаю, що ми вийшли з андеграунду, коли почали грати на фестивалях, де люди тебе бачать та взнають. Андеграунд це грати по барам. Зараз ми так не робимо, ми зараз гонимося або за гонораром, або за хорошим місцем. Або ми самі можемо щось організувати, так само як деякі наші сольні концерти, або цей тур, в який ми скоро поїдемо. (Скоро значить через три години) Ми влаштували його не за для гонорарів, а для того аби набити свою фан-базу. Фактично популяризуватися, а також показати себе українським фестивалям, які видивляються нові групи.

А ваш жанр впливає на те, чи беруть вас на ротацію до різних радіостанцій, або показують ваші кліпи на ТБ? І взагалі чи є із цим проблеми?

Данило: Так, але проблема скоріше не в нас, а в самих радіостанціях. Наприклад, на наші листи по електорнці, майже ніхто з них не відповідає, і я не розумію чому. Це певно є основною проблемою у спілкуванні між, ну наприклад, такими молодими гуртами як наш та радіостанціями. Просто якщо ми пишемо закордон, нам завжди відповідають, неважливо чи зацікавили ми їх своєю музикою чи ні. Вони хоча б напишуть «Народ вибачайте, але ви не наш формат», чи типу того. Така відповідь нам теж підходить, адже ми знаємо, що вони хоча б послухали нас, і дізналися, що є такі хлопці. В нас ж просто не зацікавлені. Єдині радіостанції, які добре до нас відносяться, це «Radio Rocks» та «Аристократ». В нас є ротації на них. Щодо ТБ, нас показують на «Music Box», там крутять два наших кліпа, а на «A-one», аж три здається. На «М1» ми не підійшли за стилем. Тобто, вони хоча б відреагували на нас.

Ну а взагалі, за 4 роки існування чи можете ви помітити якусь тенденцію того, як ставляться до молодих команд?

Данило:  Насправді, як група, така якою ми є зараз, ми існуємо трохи більше року. Чотири роки тому, я Денис та ще один хлопець зібралися і думали, хто на чому буде грати.

Денис: Я довго вирішував на чому грати, на барабанах чи на гітарі, бо нормально не міг грати ні на тому, ні на тому.

Данило: А щодо інших молодих груп, як мені здається в кожної команди власний шлях і прослідкувати за усіма не можливо. В кожного доля складається по-різному, в когось вистрілює кліп, як наприклад у «Broonets shoot blonds», в когось пісня, в когось альбом, а в когось один виступ, як в «Fontaliza» наприклад. Вони виступили на «Олімпійському», і все вони прославились. Все у всіх по-різному і я сподіваюся, що скоро нам теж випаде, якійсь шанс показати себе. Зараз ми робимо в принципі усе можливе для того, аби максимально розповсюджувати свою музику. Пишемо нові пісні, зрідка даємо концерти. В нас вже був сольний концерт. Тому для такої молодої групи як ми, вже є досягнення, які є не в багатьох команд нашого віку, але якими, як на мене, вже можна похвалитися. Тобто враховуючи фактор того, що ми граємо «Інді», на англійській мові в Україні.

Стосовно мови, ви граєте англійською мовою і не плануєте якось звучати по-іншому. Взагалі?                                                                                                                   

Данило: Ні, ми не можемо «почути» себе на іншій мові. А англійська є способом, який дає можливість бути почутими у майже всьому світі. Ми хочемо після українського турне поїхати у світове. Просто якось так склалося, що ми слухаємо загалом англомовних виконавців. І взагалі, «рок-н-ролл» краще звучить англійською.

Але, якщо вже говорити про мову, нас трохи засмутили квоти на радіо. Звичайно подивимось як ситуація складеться далі. Коли ці квоти були введені, всі музиканти розділилися, хтось вважає що так і треба зробити, інші вважають що це якась маячня. Ми про це дізналися у прямому ефірі радіо «Голос Столиці», і це нас доволі засмутило, адже ми теж українська група. Але через квоти, нас у ефір ставитимуть менше.

Ці квоти були введені людьми, які взагалі не розуміють того різноманіття музики та артистів, які зараз є на естраді.  Вони не розуміють, що є виконавці, які може і не співають українською мовою, але гіршими їхні пісні від цього не стають. Наприклад ті самі, «Sinoptik», ці квоти теж їх стосуються.

А як відбувся розподіл у групі? Тобто, одразу було зрозуміло що, наприклад, Данило буде писати тексти і співати?

Данило: Нехай тобі на це відповість хтось із хлопців, бо я вже щось заговорився. Хто тобі подобається найбільше?

Ну давай я спитаю Микиту, бо я його найменше знаю.

Денис: Чому ти не пишеш текстів Микито?

Микита: Тому що тексти має писати та людина, яка співає. Як на мене дуже важко заспівати чужий текст.

Данило: Тим паче я вигравав олімпіади в школі з англійської.

Микита: Ну просто для мене це важко. Музику виходить, а тексти, то якось не моє. Стосовно інструментів, я в групі нещодавно, лише рік, але хлопців знаю з першого класу, усіх. І якось я просто прийшов до них на репетицію,  і вони спитали мене чи не хочу я пограти на клавішах. Мені все одно тоді не було чим зайнятися, чом би і ні. І власне вже через два тижні, я грав у групі. Тобто клавіші я освоїв швидко, не можу сказати, що я освоїв їх добре, оскільки я досі граю доволі прості партії. Але граю.

Данило: Ну власне для нашого жанру нам цього достатньо. Нам не потрібні віртуози. Вони зараз мало кому потрібні.

Микита: Люба топова група у нашому жанрі, вона зараз засновується на звуці. Тому, якщо подивитися на якісь групи, які знаходяться на перших місцях у чартах, або ж за останні пару років вистрілили, вони усі вигадали щось своє. Як наприклад звук, їх власний звук. Тому в принципі не так важливо які в вас партії і скільки акордів ви використовуєте, головне грати їх красиво, грати їх там, де це потрібно і грати їх з правильним звуком, тоді це буде круто, і тоді це буде класним матеріалом.

До речі про ваш матеріал, в багатьох груп впродовж кар’єри з’являються  пісні, які вони вважають марними, або які вони просто розлюбили з часом. В вас вже з’явилися такі?

Данило: Власне, є окремі пісні, які чесно кажучи не варто було записувати. Але ми їх записали, тому в майбутньому ми просто не будемо використовувати їх на наших концертах. Просто тепер ми розуміємо, що робити.

Ми напрацювали колосальний досвід за ці півтора роки нашого фактичного існування. Ми знаємо як підготувати реліз, як зробити кліп, як організувати концерт, як зробити тур, в нас є контакти, ціла база журналістів, ми знаємо кого звати на концерти. Тобто це все ти ніде не зможеш купити. Саме за досвідом ми більшою мірою і їдемо у тур. За досвідом концертних виступів, за вмінням якось виправляти неполадки, бо я впевнений вони будуть.

На заході є багато груп схожих на вас по звучанню і стилю. Як вважаєте, що може допомогти вам виділитися на їхньому фоні?

Данило: Так ми схожі, але я вважаю, що мистецтво це завжди наслідування. Так завжди було і буде. Люди завжди хочуть зробити щось так само добре. Ми не робимо так само, ми робимо на основі. Тобто зрозуміло, якась основа має бути. Я наприклад слухаю абсолютно різні жанри і беру від кожного щось для нас. Я не приховую цього, тобто є декілька запозичених прийомів.

Головне це власний звук, а я вважаю, що він в нас є. Можливо він не прорізався повністю на «Scintilla wave», може і за рахунок того що студія була не така. Так наприклад, багато людей, що приходять на наші концерти кажуть , що наживо наша музика звучить по-іншому. Набагато крутіше. Тому ми думаємо чи не записати альбом живих виступів.

Тим паче, що в вас зараз є можливість.

Стосовно музики, а хто вас надихав? Чи ви всі слухаєте різну музику?

Данило: Ми завжди слухали різну музику.

Микита: Є групи які ми усі слухаємо, їх не багато. Але останнім часом ми слухаємо абсолютно різну музику, хтось більше вподобає до поп-музики хтось до чогось більш важкого, а хтось навпаки вподобає електроніку. І усе це формує нас.

А все ж таки, можете виділити якісь групи?

Данило: Ну ми взагалі намагаємося не робити цього на інтерв’ю, але добре. Ми не назвемо «Arctic Monkeys».

Руслан: Коли ви їх в останне слухали?

Микито: Я сьогодні слухав.

Данило: Ну чесно не знаю які можна було б назвати. Але з останнього група «The Morlocks», з Австралії. Мене потягнуло на Австралійські групи після того як рік назад я почав слухати «Tame impala». Та назву ще «Melody`s echo Chamber».

Денис: Ну, мені дуже сподобався останній альбом «Джастіна Бібера».

Руслан: Ну, насправді надихати може не тільки музика. Я наприклад переглядаю відео добірки Чада Сміта. В нього є посібник для тих, хто починає грати на барабанах, воно зветься «Red Hot Rhythm Method». Я дуже часто переглядав цей  фільм та різні документалки про нього. Один п’ятихвилинний ролик про те як цей майже дід, просто «розминається» перед концертом, і отримує від цього неймовірний кайф, і все! Я просто беруся за голову і думаю, що я невдаха і нічого не вмію. Тому мені треба працювати в п’ять разів більше, аби досягти хоча б чогось на його фоні.

Данило: Але також надихати можуть і живі концерти.

Денис: Так, я от наприклад, вчора подивився виступ «Tame Impala» в Гластонбурі. І чесно я не можу висловити свої враження окрім як словами, які ви точно надрукувати не зможете. Та навіть сам вигляд сцени, де поки що немає групи, це просто неймовірне враження. Але головне, аби це мотивувало. Не треба думати, типу «ось вони виступають, а в мене так ніколи не вийде». «Я там буду стояти», так треба думати.

Данило: А мене дуже мотивують ці вивіски на клубах, як в Америці. Уявіть собі білий фон та чорним літерами на ньому «Indytronics-live», і люди заходять намагаються знайти зайві квитки, це просто клас! Дуже кльово.

Денис:Але особливо надихають концерти та фестивалі.

Данило: Просто ходиш і можеш переймати фішки якихось музикантів, бачити як вони грають, хто як настроюється на концерт, що вони роблять до того як заспівати, що вони роблять між піснями, те як вони грають першу  пісню, як вони грають останню пісню. Це такий досвід, якого окрім як концертів нема де здобути. Для мене це, максимальний кайф. Ми були на «Atlas Weekend», і  я кажу це все не тому, що я насправді люблю усі ті групи, а тому, що це дає тобі той поштовх до дії, який не може дати жоден фільм, жодна пісня, жодна група. Це все це просто сон на яву.

А ви хотіли грати Atlas Weekend?

Данило: Нас майже взяли. Але виникли деякі проблеми із домовленостями, тому в решті решт ми, не прийняли в цьому участь. Але я думаю ми там виступимо через декілька років, адже зараз цей фестиваль дуже піднявся і для того, аби потрапити туди треба багато над собою працювати.

Стосовно іншого фестивалю «Woodstock UA». Я знаю, що ви на ньому виступаєте, вас запросили, чи ви самі проявили ініціативу?

Данило: Так, нас запросили, бо в попередньому році ми усім сподобались, і тому цього разу ми гратимемо на головній сцені, і це дуже відповідальна і важлива для нас подія. Нас взагалі краще слухати на великих сценах. Там набагато кращій звук, тому нашою, поки що, головною метою є зробити так, аби звук не втрачався і на малих сценах.

Стосовно інших фестивалів. Нас поки що не запрошують, і це не дуже добре. Але ми сподіваємося, що інші фестивалі почують і побачать нас. Головна проблема із ними, це те що, як тільки про фестиваль стає відомо і ти дивишся як в ньому можна взяти участь, вони вже групи набрали. Ми намагаємося писати різним фестивалям, але не завжди отримуємо відповідь.

А на які фестивалі ви б самі хотіли потрапити?

Данило: На всі. Зараз проходить багато різних фестивалів, і найбільше по стилю та по атмосфері, я б виділив «Main Stage UA» та «Стопудівка». Вони запрошують насправді хороші групи, в них не багато сцен.

А як на вашу думку, чи є зараз якісь проекти саме для молодих команд?

Данило: В нашій країні? Ні, нема таких. Ну хіба що «Woodstock», там виступає багато молодих команд.

Микита: І він безкоштовний, ось в чому прикол. І туди приходять люди які нас слухають.

Руслан: Так і в принципі, для молодих команд, та енергетика, яку вони отримують на фестивалях, це і є найбільша нагорода.

Данило: За кордоном із розвитком молодих команд, насправді не легше, але в них це більш розвинене. Там в першу чергу дивляться на талант, а тут справа в зв’язках, ось в чому річ. Так само групи беруть на фестивалі. Якщо про них вже чули, їх кличуть.

А ви власні пісні слухаєте?

Микита: Як правило тільки тоді, коли випускаємо їх.

Денис: Наші демо записи вийшли загалом хорошими. І коли вони власне вийшли я тільки їх і слухав близько місяця. Але якщо зараз мені їх включити, я просто не зможу дослухати до кінця.

Данило: Я чув від дуже багатої кількості музикантів, що вони просто не можуть, слухати власні пісні. І я не розумію як таке можливо, адже слухаючи власні пісні ти можеш подивитися на них зі сторони. Зрозуміти де ти зробив помилку. Тобто слухати власні пісні, це все одно що робота над помилками.

Руслан: Через невеликі деталі, типу додати, або трохи забрати звуку, або зробити ще одни робочий удар, через такі невеликі деталі, які ми може й самі не помічаємо, ми можемо змінювати пісню, її звучання і тому зараз вони нам подобаються більше ніж на записі.

Микита: Певно не в мене одного є така нездійсненна мрія, це послухати власні пісні зі сторони. Тобто ніби їх зіграв хтось інший, і так зрозуміти як воно насправді звучить.

Стосовно того що ви граєте? Ви більше граєте те, що слухають ваші фанати, чи те, що подобається вам?

Данило: Порівну.

Микита: В першу чергу, ми хочемо показати новий матеріал, наприклад пісні, які ще навіть не записані. Деякі з «Сцінтілли»

Руслан: Власне після «Сцінтілли» пройшло вже більше року, і як сказав Даня, зараз ми чітко розуміємо, що там є пісні, які не варто було записувати. А є і пісні, які ми точно будемо грати в турі.

Данило: Час творить із пісням дива.

Денис: Ага, як вино, з часом робиться краще.

Є якісь поради які б ви могли дати іншим молодим командам на основі вашого досвіду?

Денис: Та нам самим би не завадила порада.

Данило: Не випускайте альбоми, бо ми так вже вліпли раз. Ніхто зараз не слухає альбоми. Всім лінь, мені самому лінь. Для цього треба виділити час, а ні в кого на це часу нема. Всі зараз слухають по одній пісні від різних виконавців. Так я слухаю «Do I wanna know» від «Arctic Monkeys».

А як на вашу думку зараз вигідніше видавати пісні?

Данило: Певно кліп, так кліп.

Микита: Альбоми вигідніше видавати на лейблі.

Денис: А якщо ви робите це власними силами, не ризикуйте.

Микита: Виданий власними силами альбом, це просто свідоцтво діяльності. Типу, ось ми існуємо. Якщо це звичайно не феноменальний альбом. Тоді його будуть купляти. За кордоном точно. В нас музику ніхто не купляє.

Мені самому соромно, що я музикант, але я скачую музику на торентах, бо в мене нема грошей.

Денис: Для того аби альбом насправді розійшовся, потрібна реклама, потрібен тур на підтримку альбому. Це все може дати лейбл, а сам по собі музикант не може цього забезпечити.

Руслан: В нас в країні, людьми музика не ціниться, зовсім. Якщо ти не можеш щось знайти в Інтернеті, ти це кидаєш.

Данило: Я вважаю, що скачування музику, це не проблема. Тому що люди хочуть музику, а головний заробіток артиста складається не з продажу музики, а з концертів.

Денис: Але все одно, це дає якісь гроші, хоча артист від цього мало що отримує.

Микита: На тому етапі, де ми зараз, нам було б приємно отримати з альбомів ті гроші, які в них були вкладені. На ці б гроші ми могли б зараз на тур, зняти бусик, а не їхати в цій таратайці в п’ятьох з усіма інструментами.

(Тарантайка- це Данилова машина, яку хлопці задіяли на зйомках кліпу на пісню “Clone fight”)

Дан: Але проблема ще й в тому, що альбом має з’явитися в правильному місці в правильний час. Наш альбом з’явився в правильний час, але не в тому місці. До того ж цим повинні займатися люди, які знають де альбом помітять.

А як ви взагалі спілкуєтеся із фанатами? Чи відбувається якась взаємодія із ними?

Данило: Так, звісно. В нас є декілька фанів, що постійно ставлять нам лайки, ходять на всі наші концерти. Ми вже запам’ятав їх лиця. Я можу зайти до стрічки новин після концерту, і мені дуже приємно побачити, що ця  людина знову виклала фотографію із нами та написала, наприклад, «Троніки ви класні» чи щось таке.

Денис: Я б не сказав, що їх дуже багато, але їх потроху стає більше. Потроху

Дан: ми наприклад, їздили в Чернігів, того року. І якісь дівчата підійшли потім до нас після концерту, взяли автографи, пофотографувалися з нами. Вони  були просто в захваті.

Ден: Одна з них навіть зробила нашивку на рюкзак «Indytronics»

А що ви можете побажати вашим фанатам, які прочитають це?

Дан: Усього найкращого. Мира любові, з актуального. Та нехай підтримують молодих музикантів, не залишають їх у пустих клубах. Якщо твій друг чи знайомий грають у групі, ходіть на їхні концерти. Може це насправді варто твоєї уваги і ти потім будеш це слухати.

І на нас ходіть.

Спілкувалась Марина Фіщук



загрузка...

Читайте також

Коментарі