Волинська трагедія: чи повинна Україна відповісти «геноцидом на геноцид»

Волинська трагедія: чи повинна Україна відповісти «геноцидом на геноцид»

У вівторок, 30 серпня, представники українського громадянського суспільства виступили зі спільною заявою, в якій вони у відповідь на оголошення польським парламентом 11 липня Днем пам’яті поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА, закликають Верховну Раду України визначити 3 пам’ятні дати на честь жертв польських злочинів в Україні. Аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень В’ячеслав Голуб вважає, що поки Україні слід утриматися від таких різких заяв і необережних кроків, які можуть бути сприйняті як недружні або провокаційні. На його думку, варто почекати до 2 грудня – дня очікуваного візиту Петра Порошенка до Варшави, а за цей час постаратися знайти взаєморозуміння у відносинах із сусідами.

У своїй спільній заяві, оприлюдненій 30 серпня, Леонід Кравчук, Іван Драч, Василь Шкляр, Іван Заєць, Борис Тарасюк, Володимир Огризко, Іван Дзюба, Дмитро Павличко та Володимир Василенко пропонують у відповідь на рішення польського парламенту встановити в Україні такі пам’ятні дати: 23 вересня – Днем польських репресій проти автохтонного українського населення Галичини (в цей день 1930 року були розпочаті антиукраїнські репресивні акції, відомі в історії під назвою «пацифікація»); 25 грудня – Днем пам’яті геноцидного винищення польським підпіллям автохтонного українського населення на етнічних українських землях (у цей день 1942 року польські збройні загони почали масові вбивства українців), а також 28 квітня – Днем пам’яті українців, які стали жертвами примусової депортації з боку польської держави (в цей день 1947 року комуністична Польща розпочала так звану операцію «Вісла»).

Це не перша подібна пропозиція. З часу прийняття 7 липня сенатом і 22 липня сеймом Республіки Польща «Резолюції про вшанування пам’яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами відносно громадян Другої Речі Посполитої у 1943-45 роках» (так звана «волинська резолюція») в суспільно-політичному середовищі обох країн не вгамовуються пристрасті з приводу оцінки трагічних подій на Волині, під час яких унаслідок взаємної ворожнечі загинуло багато українців і поляків. У Верховній раді ще з 3 серпня лежить проект постанови позафракційного депутата Олега Мусія «Про вшанування пам’яті жертв геноциду, вчиненого Польською державою щодо українців у 1919-1951 роках». У ньому пропонується визначити 24 березня Днем пам’яті про українців – жертви геноциду, вчиненого Польщею (в цей день у 1923 році на зборах у Львові українці заприсяглися боротися проти Польщі за створення незалежної держави).

Знизити накал емоцій не зміг і візит президента Польщі Анджея Дуди до України, який на військовому параді з нагоди 25-ї річниці незалежності в Києві стояв поруч з Петром Порошенком. Це пояснюється тим, що лідер польського народу не привіз хороших новин з Варшави. Вже під час оголошення спільної заяви двох президентів було видно, що Анджею Дуді не вдалося досягти консенсусу всередині польської правлячої верхівки з питання трактування загальної історії. Хоча президент Петро Порошенко зі свого боку продемонстрував свою готовність до швидкого пошуку компромісу на основі формули духовного єднання «Прощаємо і просимо прощення». Та й раніше він на практиці доводив цей намір: спочатку в 2014 році вибачившись перед польськими депутатами за Волинські події, а потім у 2016 році поклавши квіти до пам’ятника жертв «Волинської різанини» у Варшаві. Щоб відвернути увагу обох народів від цієї теми і виграти час, Анджей Дуда символічно запросив Петра Порошенка відвідати Польщу 2 грудня – в 25-ту річницю визнання Польщею незалежності України. Тоді, найімовірніше, і повинна бути поставлена крапка в питанні ставлення до «Волинської трагедії».

То чи слід Києву сьогодні реагувати на недружній крок Варшави і яким чином?

По-перше, актуальність прийняття постанови Верховної ради із засудженням дій польських депутатів або визнання геноциду українців з боку поляків вже пройшла. Її слід приймати 7 липня, одразу після оприлюднення постанови сенату, або 22 липня після постанови сейму. Щоправда, у другому випадку необхідно було збирати позачергове засідання Верховної ради, оскільки 15 липня спікер Ради Андрій Парубій вже закрив четверту сесію, і депутати розійшлися на канікули. Та й не факт, що в парламенті знайшлися б голоси для такого рішучого кроку.

По-друге, певна реакція Верховної ради насправді вже була — у вигляді заяви Комітету у закордонних справах, у якій народні депутати — члени комітету висловили глибоку стурбованість прийняттям сенатом і сеймом Польщі постанов про визнання Волинської трагедії геноцидом. Гідною відповіддю з боку парламенту було також і складання Борисом Тарасюком обов’язків голови міжпарламентської групи з Польщею.

По-третє, прийняття Верховною радою подібних заяв сьогодні є недоцільним з огляду на те, що під час візиту 24 серпня Анджей Дуда дав чіткий сигнал, що його країна не відмовляється від діалогу з метою встановлення істини, а лише просить про відстрочку.

Тому найбільш оптимальний крок з боку України – це дати Польщі час для роздумів, а самим ефективно використовувати його для активізації міжпарламентської взаємодії шляхом взаємних візитів парламентарів обох країн, організації конференцій, круглих столів, семінарів, на яких учені виклали би свою науково обґрунтовану оцінку історичних подій. Не роблячи при цьому до 2 грудня різких заяв і не здійснюючи необережних кроків, які можуть сприйматися як недружні або провокаційні.

У питаннях примирення варто також звернутися до досвіду Франції і Німеччини. Країни, які воювали між собою у двох світових війнах, зуміли досягти взаєморозуміння менш ніж через два десятиліття після закінчення Другої світової війни, підписавши 22 січня 1963 року в Парижі Єлисейський договір, що поклав кінець столітній ворожнечі та заклав фундамент надійних союзницьких відносин. І вже понад півстоліття з моменту примирення Берлін і Париж залишаються основними локомотивами ЄС, гарантами благополуччя всієї Європи. Так чому ж Україні та Польщі не взяти приклад з Франції і Німеччини?

Нарешті, рішенням делікатного питання оцінки Волинських подій повинні більш активно зайнятися парламенти України і Польщі. Парламентам обох держав слід було б прийняти спільну заяву, в якій виражена узгоджена позиція представницьких органів влади щодо Волинської трагедії. Можливо, слід звернутися до досвіду 2003 року, коли Верховній раді та парламенту Польщі вдалося досягти в цьому питанні порозуміння.

Варто також створити спільний міжпарламентський постійно діючий комітет, в рамках якого парламентарії постійно контактували б між собою – на зразок Консультаційного комітету президентів України і Польщі. Сам факт створення такого комітету свідчитиме про високий рівень довіри і в майбутньому стане основою для взаєморозуміння і співробітництва.

Україна поки не може дипломатичним шляхом врегулювати конфлікт на Донбасі. Нехай, принаймні, не втратить союзника, відносини з яким вибудовувалися протягом чверті століття.



загрузка...

Читайте також

Коментарі