Військовий парад. Купіть собі кульку

Військовий парад. Купіть собі кульку

Ми живемо у вільній країні, люди мають право ходити де хочуть і як хочуть. Кому не подобається ідея параду, не ходіть. Про це у своєму блозі на НВ пише соціальний психолог Олег Покальчук.

Найприємніше дитяче враження від парадів і демонстрацій полягало в тому, що можна було натягти на два пальці в’язану двома петельками тоненьку гумку (її чомусь називали «венгеркою»), нагнути з дроту маленьких гачечків (їх називали «скобліками») і прострілювати повітряні кульки, які роздавали задурно меншим дітям, аби ті не ревіли на примусових совєтських демонстраціях, куди їх притягли батьки. Проте вони усе одно ревіли, адже такі хулігани, як я, ті кульки їм лускали. Комсомольці нишпорили по кишенях, шукали «скобліки» і «венгерки», якщо вчасно не скинув, але наша партизанка була непереможна.

Потім ми виросли в тих самих дядьків, яких змушували носити щось на патику — портрет чи транспарант – і це було дуже печально, бо злиняти з такої демонстрації раніше було неможливо, патика з папірцем чи тканиною треба було здати під розпис.

На воєнні паради дивилися взагалі зачудовано, бо навіть не могли уявити, що треба з людьми робити, аби вони так ходили і не повтікали додому бухати чимшвидше.

Тому я парадів і демонстрацій з дитинства не люблю. Хіба коли можна десь накапостити, отоді цікаво. Турчинов якось мені казав, що на плівках Мельниченка Кучма питає про мене у Табачника, а той каже: «Та йому все одно з ким, аби в опозиції». Не без того, бо революційні хороводи аж до самої війни водив з кінця 80-х і «старі баняки» те пам’ятають добре. Там свої кульки були гарні.

Відтак мене жодне дійство в діапазоні від 1 січня до Прайду чи попівської ходи цікавить виключно як постмодерністська акція, а найбільш пафосні їх учасники – як потенційні пацієнти.

Поза тим, як соціальний психолог і людина (поки ще) при тямі і з почуттям гумору, розумію, що виросло покоління без радянських вавок в голові, для яких нова українська емблематика і декларативна згуртованість дуже важливі, бо поза перформансом нам тішитися особливо нічим. Але і перформанс важливий.

З політичної точки зору він цілковито слушний, хіба що скидається на перв’язь шпаги Портоса з Трьох мушкетерів, якому грошей стачило вишити позолоту лише спереду, тому він постійно ходив у плащі.

Вияв солідарності з армією безумовно потрібен. Хоча він значно ефективніший, коли громадянське суспільство не просто вимагає реформування армії, а вимагає контролю і особистої кваліфікованої участі, як це є у цивілізованих країнах. Тому в цьому сенсі парад є частково випусканням пари, але такий клапан мусить бути, хіба що не треба вважати паровий двигун атомною електростанцією і чекати від цього якихось див.

Ми живемо у вільній країні, люди мають право ходити де хочуть і як хочуть, хоч «коробкою», хоч «змійкою». А як кому не подобається, то й не ходіть, от і вся мова. Купіть собі кульок додому.



загрузка...

Читайте також

Коментарі