Паралельна держава. Чому ми не бачимо провокаторів серед «своїх»

Паралельна держава. Чому ми не бачимо провокаторів серед «своїх»

Тепер, коли виявляється, що серед людей, які допомагали «беркутівцям» сховатися з місця злочину, були і учасники Майдану, у багатьох раптово відкриваються очі: як же, який жах!

Коли в розпал протестів в українській столиці я написав статтю «Майдан без провокаторів», був здивований тим, як багато людей — а серед них і вельми мною шанованих, які не мають ніякого відношення до контексту цього матеріалу — сприйняло її на свій рахунок.

Я просто дивувався: невже всі ці люди, журналісти, активісти, політики не здатні відрізнити дискусію від провокації? І не розуміють, про що саме я пишу — тим більше, що політичному аналітику, який, на відміну від слідства, озброєний лише інтуїцією і совістю, залишається лише констатувати тенденцію.

Проте, сигнал був почутий і став прелюдією для розгорнутої проти мене пропагандистської кампанії, яка готова була в будь-який момент перерости у фізичне насильство. Провокатори дійсно злякалися.

Тепер, коли виявляється, що серед людей, які допомагали «беркутівцям» сховатися з місця злочину, були і учасники Майдану, у багатьох раптово відкриваються очі: як же, який жах! Таке враження, що Майдан не був загальнонародним рухом, а якоюсь сектою.

Звичайно, в такій події — як і в будь- якій, де більше кількох десятків людей —брала участь величезна кількість провокаторів.

Провокаторів від різних кланів, які ворогували між собою біля трону Януковича. Провокаторів від російських спецслужб — а вони теж ворогують між собою. Провокаторів від різних олігархічних кланів, які вже готувалися до часу після Майдану.

І, природно, ці люди не ходили з табличкою «я — провокатор». Навпаки, всі вони намагалися бути героями. І в загальній метушні, яка в будь-який момент готова була перейти в криваву розправу влади над протестуючими, абсолютно неможливо було зрозуміти хто є хто — крім тих, зрозуміло, кого ти давно знав особисто і був упевнений: ось це — чесна людина, а це — пропалений провокатор.

Добре пам’ятаю жах, який охопив мене, коли ми представляли новий уряд на Майдані — а під сценою вирували люди в камуфляжі і вигукували прізвища «своїх» міністрів. І хто міг зрозуміти, чи хочуть вони побачити у владі дійсно нових чесних людей — або вони назвуть імена тих, хто завтра здасть країну агресору?

Помилку в тій ситуації допустити просто. Історія пана Березовського, який був призначений командувачем ВМС і цього ж дня зрадив Батьківщину, добре відома. А скільки таких Березовських ще чекають свого часу — години зради?

Турецький президент Ердоган використовує для боротьби зі своїм опонентом проповідником Фетхуллахом Ґюленом термін «паралельна держава».

Не знаю, як там в Туреччині, а у нас «паралельна держава» існувала завжди — і після Майдану нікуди не поділася, навіть не зачаїлася. У Сімферополі, Донецьку та Луганську ця держава просто вийшла назовні, її охороняють російські багнети.

Але зауважте, що люди, які зараз керують її владними структурами, нелояльності до України не виявляли. А від тих, хто насправді виявляв, швидко позбулися — вони вже зіграли свою роль.

Всі ці Аксьонови, Константинович, Поклонські, Захарченкі та Плотницькі — вони так і були б «кротами», якби не прийшли їх господарі. Всі ці судді, правоохоронці, депутати, журналісти — так і чекали б свого часу.

А скільки таких людей залишилися на вільній території і чекають? Скільки політиків, бізнесменів, партій, громадських організацій, медіа-ресурсів «заточені» на дестабілізацію ситуації в Україні?

Скільки викладачів сіють смуту в душах студентів і школярів — а ми ж знаємо тільки тих, хто «розкривається» і їде в гості до Аксьонова, не більше того!

Скільки телеканалів 24 години на добу працюють на знищення Української держави? Скільки «корисних ідіотів» всьому цьому підіграє — адже у нас демократія і плюралізм!

І як багато всіх цих людей, які за гроші або за переконаннями працюють на чужу країну , прикидаються українськими патріотами і супер-патріотами, щоб в потрібний момент вивести черговий «Беркут» з чергового Майдану?

Ця стаття — зовсім не заклик до «полюванні на відьом». Якщо таке полювання почнеться — ми її програємо все одно, полювати будуть на українських патріотів, а не на провокаторів. Ця стаття — заклик до розсудливості.

Європа сьогодні в жаху від кількості людей, яких Ердоган оголошує прихильниками Ґюлена. Звичайно, більшість з цих людей не мають ніякого відношення до перевороту.

Але цифри відображають реальний вплив проповідника на турецьке суспільство і залежність громадян від його фінансової бази. В українських умовах людей, які залежні або від Росії, або від пов’язаних з нею українських кланів, було б набагато більше.

А людей, які впевнені, що змінити свої погляди, цінності або Батьківщину за хороші гроші — ще більше. Не ми такі, життя таке. Це і є наше «паралельна держава». Держава, яку не переможе ніякий Ердоган. Це можемо зробити тільки ми з вами — якщо наша країна нам дійсно потрібна.

автор: Віталій Портников, джерело: espreso.tv



загрузка...

Читайте також

Коментарі