Націоналісти вимагають реакції влади на рішення польського Сейму

Націоналісти вимагають реакції влади на рішення польського Сейму

Фракція ВО «Свобода» у Волинській облраді вимагає адекватної реакції влади на антиукраїнське рішення польського Сейму.

28 липня 2016 року фракція ВО «Свобода» у Волинській облраді зареєструвала проект рішення «Про звернення Волинської обласної ради щодо рішення польського парламенту про визнання подій 1943-45 років на Волині геноцидом», в якому вимагається від президента та голови Верховної Ради дати адекватну відповідь звинуваченням українців у геноциді, від парламенту — визнати факти масових етнічних чисток, організованих поляками проти українського населення і засудити багатовікову колоніальну, загарбницьку політику польської держави Річ Посполита, а від уряду — належного реагування на прояви ксенофобії щодо українців на території інших країн, зокрема у Польщі.

Подаємо текст звернення без змін.

«З року в рік навколо подій т.зв. «Волинської трагедії» нагнітається антиукраїнська істерія, яка штучно підігрівається польською стороною. Зрештою, 22 липня 2016 року польський Сейм поквапливо приймає юридично абсурдне та історично необґрунтоване рішення, в якому звинувачує українців у геноциді.

На жаль, польський політикум та частина суспільства досі інфіковані вірусом польського імперіалізму та великодержавного шовінізму, щодо, на їх думку, тимчасово втрачених «східних кресів». Звідси — й хворобливі термінології та хитромудрі формулювання на кшталт «геноцид проти мешканців ІІ Речі Посполитої», вжиті польською стороною в офіційному документі, які свідомо викривлюють тогочасну дійсність. Польські політики вдаються до маніпуляцій і посилаються на сфабриковані факти, які не відображають справжньої картини подій на Волині та у Західній Україні в роки Другої світової війни. Вони нав’язують власну версію подій на Волині, яка покликана дискредитувати право українців на власну державу.

Як свідчать історичні факти, війна 1942-1944 років була розв’язана з ініціативи саме польської сторони, яка не хотіла визнавати за українцями права бути господарями у власному домі. І лише всенародний опір польським окупантам дав змогу Волині уникнути трагічної долі Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння, де українці були знищені та вигнані зі своїх етнічних земель. Саме завдяки активним діям воїнів УПА вдалося захистити від спалення польськими військовими загонами сотень волинських сіл, а волиняни уникли долі українців, які стали жертвами операції «Вісла».

Для кожного зі свідомих українців УПА — єдина організована збройна сила, яка за відсутності Української держави стала на захист українців супроти насильства і терору німецького, совєцького та польського окупаційних режимів. Нині значна частина українських воїнів, які захищають від московської агресії не лише східноукраїнські землі, але й цивілізаційні межі Європи, вважають себе послідовниками ОУН-УПА. І ми нікому не дозволимо вказувати нам, хто є нашими національними героями!

Захист власної території — це не геноцид, а національно-визвольна боротьба. Боротьба українців за створення власної держави на своїх етнічних землях не могла бути геноцидом. Геноцидом є дії офіційної польської влади по відношенню до українців, які проживали на своїх етнічних територіях Волині, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння. А це — сотні тисяч жертв серед українців, полеглих від рук польських збройних формувань під час протистояння 1943-44 років, знищених або вигнаних з їхньої історичної батьківщини.

Етнічними чистками є також операція «Вісла», вчинена офіційною польською владою задля штучної зміни етнічного складу певних територій, що була організована офіційною владою Польщі. Польща досі не вибачилась і не покаялась за багатолітню політику пацифікації, акції з примусового переселення українців, які були депортовані зі своїх історичних територій, аби заселити їх поляками. Саме такі дії польської влади і є геноцидом.

Назвавши боротьбу українців за свою незалежність геноцидом, Польща поставила під сумнів основоположне право кожного народу на самовизначення та опір агресорам та окупантам. Ігноруючи причини збройного конфлікту, участь польських збройних формувань в акціях етнічних чисток та фізичного знищення українського населення на території споконвічних українських земель, замовчуючи історичну правду, польська сторона відійшла від принципів рівноправності і добросусідства, нехтуючи всіма напрацьованими за два десятиліття кроками до порозуміння.

Україна та українці ще в 2003 році стали на шлях примирення та порозуміння між двома сусідніми народами. Ми дали можливість полякам встановити монумент пам’яті загиблим поблизу села Павлівка Іваничівського району Волині — в обмін на обіцянку польської влади встановити аналогічний пам’ятник у селі Сагринь Грубешівського повіту Люблінського воєводства, де поховано більше тисячі українців. Попри те, що з української сторони зроблене все необхідне, на жаль, цей комплекс з вини польської сторони досі не відкритий, загиблих у Сагрині поляки так належно і не вшанували.

Натомість у Польщі в останні роки відбувається наруга над тими нечисельними пам’ятниками воякам УПА, які були тут встановлені раніше. У березні цього року такий ганебний факт мав місце поблизу села Молодичі у Підкарпатському воєводстві на сході Польщі, роком раніше аналогічні акти вандалізму зафіксовані поблизу сіл Радружі, Грущовиці та Вежбіці. Хоча боротьба з пам’ятниками та пам’яттю — це шлях у нікуди, це речі, протилежні поняттям честі, гідності та шляхетності.

На Волині досі живі свідки страшних звірств польських збройних угруповань проти мирного українського населення. Сьогодні вони та їхні нащадки активно повстають проти наруги над історичною пам’яттю, національною честю та гідністю. Волинь про це пам’ятає і пам’ятатиме завжди. Чи, може, хтось думає, що волиняни забули про такі криваві трагедії, як поблизу села Гайове Ківерцівського району, де влітку 1943 року відбулося масове знищення сотень беззбройних українців польськими збройними формуваннями спільно з червоними совєтськими партизанами? Подібні трагедії особливо болючі в час, коли Україна веде збройну боротьбу проти свого одвічного ворога — Кремля, на сході та півдні нашої країни.

Вважаємо, що подібні антиукраїнські резолюції була би неможливі, якби українська влада не принижувалася, стаючи на коліна перед пам’ятниками з маніпулятивними написами, а твердо, активно і послідовно стояла на захисті українців — жертв багатовікової шовіністичної агресивної політики з боку колоніальних імперіалістичних держав. Адже фактична бездіяльність офіційної української влади в питаннях національної пам’яті власне й призвела до ганебних наслідків, які завдають серйозної шкоди не лише національним інтересам, а й міжнародному іміджу України».

У проекті рішення містяться такі вимоги до української влади:

  1. Від Президента України Петра Порошенка, голови Верховної Ради України Андрія Парубія — перестати замовчувати порушені питання і на державному рівні дати адекватну відповідь звинуваченням українців у геноциді.
  1. Від Верховної Ради України — ухвалити рішення, в якому:

— визнати факти масових етнічних чисток, організованих поляками проти українського населення на території Західної України, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння з метою зміни етнічної карти регіону;

— засудити операцію «Вісла» як приклад репресивної політики Польщі;

— засудити багатовікову колоніальну, загарбницьку політику польської держави Річ Посполита, яка прагнула не допустити права української нації на самовизначення та здійснювала політику національного і соціального гноблення;

— закликати польську сторону вибачитися перед українцями та будувати відносини на принципах рівноправності, примирення та порозуміння, а не на перекручуванні і замовчуванні історичних фактів.

  1. Від Уряду України — розглянути питання щодо:

— фінансування з державного бюджету України програм щодо історичних та експертних досліджень питань українсько-польських відносин та збереження української національної пам’яті;

— фінансування з державного та місцевих бюджетів досліджень, пов’язаних із польсько-українською історією;

— створення Експертної групи з істориків та громадських діячів щодо пошуку польсько-українського порозуміння;

— належного реагування на прояви ксенофобії щодо українців на території інших країн, зокрема у Польщі;

— проведення належної інформаційної політики у питаннях висвітлення в інших країнах правдивої історії української національно-визвольної боротьби у ХХ столітті.



загрузка...

Читайте також

Коментарі