УПА й геноцид: про що свідчить резолюція польського Сейму

УПА й геноцид: про що свідчить резолюція польського Сейму

22 липня Сейм Республіки Польща ухвалив резолюцію, згідно з якою організовані УПА вбивства польського цивільного населення у 1943-45 роках були означені як геноцид. У такий спосіб польський Сейм зробив певний підсумок багаторічного польсько-українського діалогу щодо примирення між обома народами. У свою чергу, з багатьох українських середовищ лунають заклики до визнання акції «Вісла» геноцидом, а польського антикомуністичного підпілля, що брало участь в організації вбивств українського цивільного населення — злочинним. Важливо звернути увагу, що у 2013 році польський Сейм, де тоді більшість складала правоцентристська «Громадянська платформа», назвав події на Волині «етнічною чисткою з ознаками геноциду», а вже після перемоги на останніх виборах консервативної й популістичної партії «Право і справедливість» події на Волині були чітко окреслені як геноцид. Про резолюцію Сейму, політизацію історичних подій і процесів й польсько-українські стосунки ми спитали історика Георгія Касьянова та публіцистку Олену Бабакову.

Георгій Касьянов, український історик, завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАНУ

Найбільшою неприємною несподіванкою для мене особисто у зв’язку з ухваленням у Польщі дня вшанування жертв геноциду від рук українців було те, що в результаті голосування у Сеймі не виявилося жодного голосу проти. Десять осіб утрималися, та постанову підтримала вражаюча більшість.

Безумовно, коли враховувати політичну ситуацію у Польщі, цей факт перестає бути таким вже несподіваним. Там «рулять» популізм, консерватизм і етнічний націоналізм. Скандальні заяви топ-чиновників (зокрема і новообраного директора Інституту національної пам’яті) щодо складних питань минулого (Єдвабне) засвідчують досить неприємні тенденції в історичній політиці країни. Ухвала Сейму вписується в цей контекст

Чому в постанові використаний саме термін «геноцид»? «Геноцид» має міжнародне офіційне визначення і легітимацію — відповідно, це посилює значення історичної події. І саме тут починається (і закінчується) розмова про «історичну справедливість», про «належне вшанування». Належне — це геноцид, це ставить подію в один ряд з класичним випадком геноциду — Голокостом. Це, в свою чергу, дає можливість заявити, що «ми не менші жертви, ніж євреї», і водночас релятивізувати свою відповідальність за участь, наприклад, у Голокості.

Історична справедливість — однозначно конфліктний термін. Його вживання — перша ознака політизації і конфлікту.  Коли якийсь уряд вирішує встановити історичну справедливість, це завжди шлях до конфлікту, бо буде пошук того, хто вчинив несправедливість. У цьому випадку конкретно звинувачують у несправедливості українських націоналістів та УПА й тих, хто їх вшановує. Ухвала «збалансована» пасажами про підтримку українців і шану тим, хто рятував поляків. Але це не заважає представникам української сторони вбачати в ній антиукраїнський крок. Звісно ж, після ухвали можна очікувати активізації українських правих і популістів. Такий собі парадоксальний симбіоз по обидва боки кордону.

Звісно, в прийнятті ухвали певною мірою відіграла роль і українська політика, зокрема один із законів від 9 квітня 2015 року, який не лише вшановує українських борців за незалежність, а й створює передумови для відвертої апології ОУН та УПА і лідерів націоналістичного руху в Україні. Така апологія і пропаганда ОУН, УПА, Бандери та інших — справа державної інституції, Українського інституту національної пам’яті. Тож він безпосередньо причетний до активізації та досить сумнівного успіху польської правиці в Сеймі.

Що очікувати від української сторони? Я думаю, що наші праві кола і популісти будуть шукати «симетричну відповідь», звично будуть тиснути аргументами про кривди, які заподіяли поляки українцям у Другій Речі Посполитій. Будуть на своїх вагах зважувати, скільки тисяч насправді вбили УПА чи АК. Будуть надалі демонструвати моральний ідіотизм у «змаганні жертв». Тобто, будуть робити те саме, що в Польщі роблять кресові товариства, праві, популісти. У нас активізується власна політична мобілізація: їхні праві допомогли нашим правим. Будуть конфронтаційні заяви, але навряд чи від топ-політиків. Не думаю, що влада піде на якісь різкі рухи. І правильно зробить.

Нагадаю: коли Ющенко визнав Бандеру героєм України, польська сторона висловила жаль з цього приводу… Можливо, такою буде й відповідь офіційної української сторони. Тим більше, що Порошенко вже зробив відповідний жест два тижні тому, коли став на коліно перед пам’ятником жертвам Волинської трагедії. Польська сторона подякувала, але залишила за собою право зробити те, що зробила.

Я вбачаю в дискусії політиків довкола Волині-43 дурну нескінченність. Формулу «прощаємо і просимо пробачення» неодноразово виголошували з 2003 року українські та польські політики, громадські діячі, представники церков. Але вона нецікава правим і популістам з обох боків кордону. Вони створили ситуацію, яка розвивається вже за власною логікою, і всі сторони, фактично, рухаються за графіком, накресленим нею. У цей рух як бійці ідеологічного фронту включаються навіть ті, хто за визначенням має бути над ситуацією, має вказувати суспільству на небезпеку таких «дискусій» — інтелектуали, професійні історики. Конфронтація виходить за коло тих, хто в ній зацікавлений, і перетворюється на самодостатній процес, результатом якого будуть лише втрати.

Олена Бабакова, українська публіцистка у Польщі

Тема Волині за останній рік стала надзвичайно політизованою у Польщі. Липневі обговорення проекту відповідної резолюції у Сеймі поточилися так, що визнання Волинської трагедії геноцидом фактично перетворилося на патріотичний обов’язок будь-якого політика. На жаль, критичних голосів під час дискусії було майже не чутно, за винятком кількох депутатів з «Платформи» та «Сучасної».

За неофіційною інформацією, «Платформа» спершу не збиралася масово голосувати «За», але цього тижня лідер фракції Гжегож Схетина, що був обраний у Вроцлавському регіоні, де важлива частина виборців походять із «кресів», переконав депутатів «Платформи» підтримати ухвалення резолюції. Це вписується у ширшу тенденцію: «Платформа» давно не може визначитися, хто ж їхній виборець, і знову безуспішно намагається відвоювати у ПіС голоси поміркованих правих.

Слід додати, що списувати ситуацію, яка склалася, тільки на путінську агентуру було б хибно. Зацікавлення Волинською тематикою в Польщі автентичне — є багато людей, яким ця тема справді болить та які довгий час вважали, що польська влада робить недостатньо у цьому напрямку. Так, зараз деякі польські політики «накручують» цю тему, але підґрунтя для цього автентичне і давно наявне у польському дискурсі.

Зараз дуже багато буде залежати від того, як відреагує Україна — як влада, так і суспільство. Запит з польського боку «поговорити про Волинь» існував давно, цю тему часто піднімали під час непублічних консультацій між високопосадовцями — інша справа, що українська сторона не знаходила на це часу і відсувала «на потім». Очевидно, подобається це нам чи ні, але історична проблематика грала і буде грати велику роль у наших стосунках.

Варто додати, що Польща давно має чіткий розроблений наратив на тему Волинської трагедії — те, чого бракує Україні. Версія, яку пропонує В’ятрович, є слабкою з точки зору і фактів, і методології. Спростування ж окремих тверджень польської сторони з боку українських істориків не компенсують браку структурованого наративу про Волинську трагедію. Втім, він має бути адекватним сучасності, зокрема, слід визнати, що й у складі УПА були формування, які вчиняли злочини, та спробувати подивитись на себе критично — не робити з історії України почергово то мартиролог, то панегірик.

Ставлення поляків до українських мігрантів почало поступово погіршуватися. Різниця між позитивним та негативним сприйняттям українських мігрантів залишається у межах кількох відсотків, але тенденція загалом не на нашу користь. Утім, це скорше пов’язано з істерією в Європі загалом та у польських правих медіа зокрема щодо арабів, мусульман та інших мігрантів, і по українцях це просто віддає рикошетом. Так, за останній рік було зафіксовано кілька бійок на «національному ґрунті». Але значно більш швидко і помітно у польському суспільстві проходить нормалізація мови ворожнечі. Тепер почути «бандерівка» в образливому сенсі можна просто йдучи по варшавській вулиці.

Джерело: Політична критика



загрузка...

Читайте також

Коментарі