Десять «втрачених» книжок, які варто прочитати сьогодні

Десять «втрачених» книжок, які варто прочитати сьогодні

Останнім часом видавничий світ захопився відродженням забутих раніше літературних творів. BBC Culture пропонує огляд десяти найкращих з них.

Теффі «Спогади: від Москви до Чорного моря», 1928-1930

Твір російської письменниці і сатирика Теффі англійською мовою опубліковано вперше.

Він вийшов у лондонському видавництві Pushkin Press і нью-йоркському NYBR Classics у перекладі Роберта і Елізабет Чандлерів, Енн Марі Джексон і Ірини Штейнберг.

Надія Олександрівна Лохвицька (справжнє ім’я Теффі) стала літературною сенсацією в дореволюційній Росії, але була змушена втекти за кордон у 1919 році.

Мадлен Бурдуш «Марі», 1943

Ще одне нещодавнє відкриття – другий роман бельгійської письменниці Мадлен Бурдуш, написаний в дусі найкращих авторів початку XX століття – Марселя Пруста, Вірджинії Вулф, Джин Ріс і Маргеріт Дюрас.

Шанувальники цих письменників із задоволенням відкриють цей маловідомий роман, який, тим не менш, надзвичайно тонко і дуже прогресивно для свого часу зображує внутрішній світ жінки.

Письменниця не стільки розповідає історію своєї героїні – щасливо одруженої, розумної і гарної 30-річної Марі – скільки зосереджується на внутрішніх переживаннях жінки та її думках після зустрічі на Лазурному узбережжі з привабливим молодим чоловіком.

Роуз Маколей «Світ мій дикий», 1950

У 1946 році 17-річна Барбарі повертається до своєї родини в Лондон. Роки війни дівчина провела з бійцями макі (французькі озброєні загони, які чинили спротив фашистам під час Другої світової війни) в Провансі, і зараз намагається пристосуватись до традиційного укладу її батька і мачухи.

Але родинне життя дається їй нелегко, і тому більшість часу вона досліджує руїни біля Собору святого Павла. Письменниця живо створює в уяві читача картини зруйнованого міста: моторошна міська пустеля, де природа починає брати верх над цивілізацією.

Хоча роман «Світ мій дикий» зараз не видається, він є не лише вершиною творчості Роуз Маколей, але й одним з найкращих творів про перші післявоєнні роки.

Людвіг Бемельманс «Тій, кого я люблю більше за всіх», 1955

Бемельманс, відомий своїми чарівними історіями про дівчинку Мадлен, є також автором не менш чудових мемуарів про свою дружбу з американською акторкою і дизайнеркою інтер’єрів Леді Мендл, Елсі де Вульф (її навіть вважають засновницею професії дизайнера).

«Вона важила близько дев’яноста фунтів без своїх коштовностей, і коли ми познайомились, їй було 90 років», – так описує жінку письменник.

Вони зустрілись у Голлівуді, але також провели багато часу на Віллі дизайнерки у Версалі, де після Другої світової війни вона влаштувала притулок для сиріт.

Ізабель Колгейт «Шантажист», 1958

Письменниця відома в першу чергу романом «На полюванні» (1980) про безтурботне життя британських аристократів, доки Перша світова війна не зруйнувала ідилію едвардіанської Англії.

Тим не менш, перший роман Колгейт, «Шантажист», зараз доступний у видавництві Valancourt Books. Він, безперечно, теж заслуговує на згадку в цьому списку.

Змішайте трохи примхливої чуттєвості Мюріел Спарк (шотландська письменниця XX століття. – Ред.) з антуражем романів Айріс Мердок і ви матимете уявлення про цю дотепну історію, що розповідає про кохання та шантаж на тлі просоченої джином літературної сцени Лондона 1950-х.

Барбара Комінс «Дочка ветеринара», 1959

Це, без сумніву, найкращий і найоригінальніший роман англійської письменниці Барбари Комінс, чию творчість, на жаль, значною мірою недооцінили. Ця дивна і сумна історія, що розгортається на півдні Лондона на межі XX століття, розповідає про дівчинку Алісу Роулендз, яку тероризує власний батько – людина порочна і зла.

Моторошні події, які описує Комінс, перетворюють мирне лондонське передмістя на місце подій готичного роману. А затишний парк Клепгем Коммон ще ніколи не ставав свідком такого жахливого насильства.

Проза Барбари Комінс нагадує магічний реалізм феміністських романів Анжели Картер, але стиль письменниці, безперечно, вирізняється власним індивідуалізмом та оригінальністю.

Емерік Пресбургер «Бісер», 1966

Більшості читачів Емерік Пресбургер відомий завдяки найпопулярнішому в британському кінематографі режисерському дуету Пауела та Прессбургера. Втім, мало хто знає, що єврейсько-угорський емігрант Прессбургер є також автором захоплюючого психологічного трилера.

Герой роману – нацистський військовий злочинець, лікар, який проводив садистські експерименти над полоненими концентраційного табору і який вже впродовж 20 років живе інкогніто в Лондоні і заробляє на життя, настроюючи роялі.

Поступово збільшуючи напруженість оповіді, Пресбургер досягає жахливого ефекту: читач раптово починає співчувати його антигерою.

П.Г. Ньюбі «За це муситимемо відповісти», 1968

Роман відомий перш за все завдяки тому, що в 1969 році став першим лауреатом Букерівської премії. Сьогодні, за іронією долі, він став також єдиним твором із 46 нагороджених премією, який більше не видається.

Гостра, іронічна й надзвичайно смішна історична драма Ньюбі розгортається в Єгипті в 1956 році на тлі подій Суецької кризи. Після сильного удару по голові британський солдат Таунроу, який приїхав у Порт-Саїд, щоб розібратися з майном недавно померлого друга, опиняється у вирії подій, які досить важкі для його розуміння.

Мейв Бреннан «Велемовна леді: Записки з New Yorker», 1969

Ще одна своєчасна рекомендація з огляду на те, що дублінське видавництво Stinging Fly нещодавно перевидало збірку оповідань цієї ірландсько-американської письменниці –»Джерела любові».

Я наполегливо рекомендує читачам розшукати цю збірку, хоча особисто мене захоплює нехудожня проза цієї письменниці. Між 1954-м і 1968-м роками Бреннан під псевдонімом «Велемовна леді» вела колонку в New Yorker під назвою «Людський поговір».

Її короткі замальовки з життя Мангеттена поєднують в собі неупередженість міської мешканки з життєвим досвідом її героїв – вуличних волоцюг. Ці історії стають особливо пронизливим з огляду на сумну долю самої письменниці. Наприкінці життя колишня ікона стиля (кажуть, що героїню «Сніданку у Тіффані» Трумен Капоте списав саме з неї. – Ред.) спилась і вела бездомне життя, ночуючи в дамських кімнатах New Yorker’а.

Девід Сібрук «Усі дияволи тут», 2002

Цей роман я відкрила зовсім недавно за допомогою чудового подкаста Backlisted, на який я рекомендує підписатися усім, хто шукає забуті літературні перлини.

Документальна проза з елементами мемуарів останнім часом набула значної популярності, але Девід Сібрук, безперечно, знаходиться в авангарді цього жанру.

Яскравим зразком нього став його моторошний роман про усипану трупами подорож приморськими містами Кента. Як своєрідний літературний волоцюга Сібрук копирсається на смітнику фактів, людських історій та пліток, починаючи свою розповідь з художника і батьковбивці Річарда Дедда і завершуючи її буцімто правдивою історією, яка лягла в основу стрічки Джозефа Лоузі 1963 року «Слуга».

Читайте також: Користувачі мережі показали одну з найкрасивіших книгарень світу в серії знімків



загрузка...

Читайте також

Коментарі