"Час Second-hand»: як помирала «червона» людина

Збірка творів нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич «Час Second-hand» стала останньою в її циклі з п’яти праць під загальною назвою «Червона людина. Голоси утопії». Падіння комунізму в ній подано через призму людей, які жили в той час, а складається книга з двох розділів: «Розрада апокаліпсисом (1991-2001)» та «Звабливість порожнечі (2002-2012)».

«Ми прощаємося з радянською епохою. З тим нашим життям. Я намагаюся чесно вислухати всіх учасників соціалістичної драми», – розповідає авторка на початку. Ці її слова надзвичайно правдиві, адже в книзі звучать не тільки близькі їй думки, а чутно також голос з протилежного табору. «Час Second-hand» – це безкінечне переплетіння протилежностей. Тут, з одного боку, радість від того, що СРСР розпався, що ДКНС не переміг, що ненависний партбілет тепер можна викинути, що, зрештою, в магазинах з’явилися базові речі і зникли черги. З іншого ж, ностальгія за колись величезною і могутньою державою, розчарування капіталізмом, який прийшов на зміну, та відданість ідеї попри все.

Намагання авторки показати багатогранність історії вилилося в абсолютно різних епітетах, які ми знаходимо на різних сторінках книги стосовно однієї й тієї самої постаті чи події. Це стосується і зображення революції та розпаду СРСР, і капіталізму, який змінив «розвинений соціалізм», і головного героя драми Михайла Горбачова. Що ж до останнього, то він одночасно і «могильник комунізму», і «зрадник Батьківщини», і «нобелівський тріумфатор», і «радянський банкрут», і «головний шістдесятник», і «кращий німець», і «пророк», і «Іуда», і «великий реформатор», і «великий артист», і «великий Горбі», і «Горбач», і «людина століття», і « Герострат». Так, ви не помилилися, це все про одну й ту ж людину.

Прикметно те, що авторка зупиняється в книзі не так на поворотах історії та її головних дійових особах, як на почуттях простих людей, їхніх особистих сподіваннях та розчаруваннях. Більше того, їхні розповіді не завжди напряму пов’язані з історичними реаліями. Наприклад, 14-річний самогубець Ігор має мало спільного з розпадом СРСР, хоча точки дотику простежити все ж можна.

Червоною ниткою в творі тема свободи. Покоління, яке народилося і виросло в СРСР розуміє її по-іншому, ніж те, яке з’явилося вже після його розпаду. «Батьки: свобода – відсутність страху; три дні в серпні, коли ми перемогли путч; людина, яка вибирає в магазині зі ста сортів ковбаси, вільніша, ніж людина, яка вибирає з десяти; бути непоротим, але непоротих поколінь нам ніколи не дочекатися; російська людина не розуміє свободу, їй потрібен козак і батіг», – узагальнює Алексієвич думки з цього приводу старшого покоління. Молодше ж говорить зовсім про інше. «Діти: свобода – любов; внутрішня свобода – абсолютна цінність; коли ти не боїшся своїх бажань; мати багато грошей, тоді у тебе буде все; коли ти можеш жити так, щоб не замислюватися про свободу. Свобода – це нормально», – пише авторка. Різниця в віці вимірюється десятками років, а в сприйнятті – їх мільйонами.

Алексієвич в книзі охоплює не тільки короткий період безпосереднього розпаду СРСР, а й робить екскурси в історію, розповідає про особливості життя в ньому різних прошарків населення. Все це вустами своїх співрозмовників. Такі розповіді, з одного боку, допомагають встановити причинно-наслідкові зв’язки в історії з розпадом імперії, а з іншого, дають читачам можливість глянути на СРСР очима його колишніх громадян. «А я з покоління двірників і сторожів. Був такий спосіб внутрішньої еміграції. Ти живеш і не помічаєш того, що навколо, як пейзаж за вікном. Ми з дружиною закінчили філософський факультет Петербурзького (тоді Ленінградського) університету, вона влаштувалася двірником, а я – кочегаром в котельні. Працюєш одну добу, дві – вдома. Інженер в той час отримував сто тридцять рублів, а я в котельні – дев'яносто, тобто погоджуєшся втратити сорок рублів, але зате отримуєш абсолютну свободу», – розповідає свідок тих часів. Ці слова ніби вирвано зі сторінок антиутопії, якій, на жаль, судилося втілитися в життя. Не менш диковинно звучать зараз і розповіді колишньої вірної номенклатури про любов до Сталіна та партбілет як найвищу святість, яким теж знайшлося місце на цих сторінках.

Любов та дружба пробиває собі дорогу в серця людей навіть у найтемніші часи. Алексієвич та герої її книги теж дотримуються такої думки, адже в їх розповідях не тільки і навіть не стільки танки на Красній площі, репресії та позбавлене банальних зручностей життя в СРСР, а й приємні спогади про ті часи, як от посиденьки вночі з друзями на кухні з томиком когось із «неблагонадійних», підтримка друзів та справжня любов.

Попри те, що позитивних моментів в книзі багато, її настрій все ж сумний. Справа в тому, що, як пише Алексієвич, «герої одного часу рідко бувають героями іншого». Після розпаду СРСР величезна кількість людей не знайшла собі місця на сторінках новітньої історії. Вони ніби зависли в міжчассі, десь на перетині двох епох, навіть не усвідомлюючи, на кого нарікати: на власну нездатність адаптуватися, надто «продвинутого» та прозахідного Горбачова чи капіталізм з його «фастфудівськими» цінностями.

Мабуть, всі на перших уроках історії в школі малювали шкалу часу. Там все було чітко: минуле, теперішнє, майбутнє. З книгою все набагато складніше. Попри те, що на її сторінках здебільшого серпневий путч 1991-го або те, що йому передувало, ці історії не про минуле, вони здебільшого про теперішнє, ба навіть про майбутнє. Це пітверджують і слова самої авторки: «Ця книга про те, на чому ми стоїмо, про наш фундамент. Вона про те, звідки ми вийшли. Для мене дорогі слова, які я спеціально винесла в епіграф, що тоталітаризм, табір, назвемо так, розбещує і ката, і жертву. Тобто, не можна сказати, що жертва виходить зовсім не травмованою. Ось ми зараз живемо в цей травмований період. Всі ми, так чи інакше, «приколочені» до радянського досвіду».

Насамкінець, сенс книги не так у тому, щоб проаналізувати епоху, а у тому, щоб почути її голос поки ще не пізно. Ну а висновки – так, їх потрібно робити, але не авторці, а читачам самостійно. Вирішити для себе, чи було в цій епосі зерно якщо не раціональності, то хоча б віри, добра, любові, а чи її варто віднести на смітник.

Авторка: Тетяна Літвінчук

Рекомендуємо прочитати

Ученые раскрыли загадку сверхбыстрого роста черных дыр во Вселенной

Астрономы открыли целый выводок необычных галактик в ранней Вселенной, которые росли в сотни раз быстрее их современных "кузин", что объясняет загадку существования гигантских черных дыр в первые эпохи после Большого взрыва, говорится в статье, опубликованной в журнале Nature....

Це може бути цікавим

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

Магазин горнолыжной одежды от лучших мировых брендов

Магазин горнолыжной одежды Brooklet предлагает любителям активного образа жизни профессиональную одежду для лыжников и сноубордистов от ведущих мировых брендов по приемлемым ценам....