Хто з Росії далі плюне в Америку

Хто з Росії далі плюне в Америку

У сучасного російського чиновника завдань немає. Росія нічого не робить. Що ж залишається в якості критерію, за яким чиновник може зберегти за собою місце? Залишається одне – відданість Путіну.
Про це у своєму блозі на НВ пише російський журналіс Леонід Радзіховський.

Ще з часів фараонів головна проблема будь-якого чиновника – і Росія в цьому зовсім не унікальна – полягає в тому, щоб всидіти у своєму кріслі. Якщо існує політична конкуренція, потрібно бути ефективніше за конкурентів, хоча б на словах. Якщо ставляться якісь завдання, потрібно виконати їх за будь-яку ціну.

Наприклад, у Радянському Союзі Сталін поставив завдання в найкоротший термін і за будь-яку ціну зробити бомбу. Ефективність чиновників визначалася тим, виконана ця задача чи ні. В результаті до виробництва бомби залучили єврея Юрія Харитона, батько якого сидів у в’язниці, безпартійного єврея Якова Зельдовича, Льва Арцимовича, батько якого був дворянином, єврея Льва Ландау, який раніше сидів у в’язниці, німця Ігоря Тамма, брат якого був розстріляний, а також Павла Александрова, мати якого була шведкою, а сам він в молодості працював юнкером у Білій гвардії. Нікого не цікавила анкета. Цікавило тільки одне: будуть працювати чи ні; можуть зробити чи не можуть. Коли ставиться найважливіше завдання, ніхто не розбирає, хто його буде робити: расово чисті, класово близькі або будь-які інші – лише б робили.

Якщо ніяких завдань немає і політичної конкуренції теж немає, потрібно вдаватися до інших методів. У радянському агітпропі працювали люди бездоганного етнічного та класового походження – робочий народ. Інших критеріїв збереження у них не було.

У сучасного російського чиновника ніяких завдань немає. Росія нічого не робить. Вона не ставить перед собою ніяких конкретних жорстких і важливих цілей. Крім того, в Росії немає жодної жорсткої політичної конкуренції. Що ж залишається в якості критерію, за яким чиновник може зберегти себе у своєму кріслі? Залишається одне – демонстрація безмежної відданості Путіну. При Брежнєві це проявлялося в тому, що керівники республік виголошували тости довжиною в годину про дорогого Леоніда Ілліча, його внесок і так далі. Зараз це не практикується. Це смішно, у народу це викликає відторгнення. Тому критерій вірності Путіну лише один – «нещадність до ворогів Рейху», боротьба з американцями. Наскільки я проти американців, наскільки я проти «п’ятої колони», наскільки я проти ворогів, наскільки я проти України, Грузії, Естонії, Туреччини – того, хто сьогодні призначений головним ворогом, – настільки я відданий. Будь-які дурниці – безглузді й небезпечні – це плюс. Будь-яке коливання в проведенні цієї дурниці – мінус.

За старою російською номенклатурною традицією, право на примирливі заяви та обмеження у проведенні лінії партії має тільки цар. Путін може бути менше Путіним, ніж сам Путін. А чиновник повинен бути більше Путіним, ніж сам Путін. В 1937-38 роках лише одна людина могла написати на розстрільних списках «замінити на 10 років в’язниці», – Сталін. Всі інші «молотови» чинили рівно навпаки. Когось засудили до 10 років, а вони викреслювали і писали «розстріл», «розстріл», «розстріл». Від особистої кровожерливості? Ні, звичайно. Від страшного особистого боягузтва, коли «кам’яна дупа» Молотов тремтів у своєму кріслі як холодець. Довести свою незамінність і відданість він міг лише розчерком «розстріляти».

На щастя, сьогодні нікого не розстрілюють і не садять, але в піар-війні люди повинні довести, що вони — «олександри матросови» і «миколи гастелли». Тому вони завжди є більш рішучими у боротьбі з ворогами, ніж сам Путін. В результаті віце-прем’єр з військової промисловості пише дивні записи в Twitter, які підходять журналісту жовтої преси, але ніяк не керівнику специфічного військово-технічного комплексу. Депутати пропонують абсолютно безглузді, шкідливі і божевільні закони на зразок «пакету Ярової», виконати які неможливо, але зате це демонструє їх неймовірну відданість. «Старанність все перемагає» – девіз, під яким діють усі чиновники і депутати. З ранку до ночі вони ведуть змагання, хто далі плюне в Америку. Так, є межі: ніхто не може закликати до того, щоб кинути водневу бомбу на США. Але в межах відведеної галявини вони намагаються максимально притиснутися до розставлених прапорців (можна навіть плюнути за межі прапорців) – в цьому змаганні для буйних, розумово відсталих і хуліганських дітей російські чиновники, журналісти, піарники і публічні політики проводять весь свій час.



загрузка...

Читайте також

Коментарі