Рецензія на фільм «Легенда про Тарзана»: розмах і промах

Рецензія на фільм «Легенда про Тарзана»: розмах і промах

Остання екранізація книжки Едгара Райса Барроуза доводить, що цій історії не можна надати сучасного звучання, пише критик Брайан Адамс.

«Легенда про Тарзана», недавня екранізація книжки Барроуза про чоловіка альфа самця, що скаче на ліанах, є по суті щирою та добромисною спробою боротися із спадщиною європейського колоніалізму в Африці. А ще в цьому фільмі чоловік б’ється із горилою. Можно сказати, що це відсилка до вічної боротьби із своєю внутрішньою тваринністю. Але насправді це війна в якій беруть участь солдати, що ніколи не впевнені із ким вони борються та які ймовірніше підсковзнуться у багнюці та зламають собі шию, ніж просто відійдуть з зони обстрілу.

Фільм, режисований Девідом Йейтсом, знятий за сценарієм Адама Козарда та Крейга Брюера, краще було б назвати «Легенда про легенду про Тарзана». Адже дія фільму розпочинається у 19-му столітті, і Джон Клейтон (Олексанлр Скарсгард) вже є міжнародним героєм, англійський дворянин вирощений мавпами, якій повернувся на батьківщину. Джордж Вільямс (Самюел Л. Джексон), американський найманець, що намагається переконати Джона повернутися до Бельгійського Конго та назіває його «Улюбленцем Африки».

Іронія цього епітету, який говорить афроамериканець ветеран громадянської війни, не втрачена  в фільмі. І дійсно, деякий час здається, що Йейтс та компанія знають як осучаснити імперіалістичні фантазії Барроуза на сучасний манер. Так, наприклад, вступна сцена, в якій вибагливий бельгійський командир веде своїх солдатів через туманні джунглі, сповнена цікавих зображень: тіла загиблих солдатів, що висять на саморобних хрестах, їх власні гвинтівки, що служать перекладинами та африканський вождь, що дивиться прямо в об’єктив.

На жаль, вкрай важливий для створення життєздатної касової кінострічки козир, розтрачується в фільмі на кожному кроці. Ром (Крістоф Вальц), бельгійський командир, типовий злодій, чия перша дія на екрані, це вирвання африканську квітки зі стеблом. Пізніше ми зустрічаємо добрих африканців, веселих селян, що турбуються про Джона після того, як його тіло було знайдено у джунглях. А Джейн (Марго Робі), біла дочка американського місіонера, яка доглядає за Джоном поки той одужує та згодом стає його дружиною. Ця історія нерозривно пов’язана із ставленням Європи до «Чорного континенту», але самі ж африканці мають тут другорядну роль.

В фільмі «Легенда про Тарзана» є й інші проблеми, як наприклад те що фільм сам не може вирішити ким є Джон Клейтон, Джеймс Бонд, Аквамен чи може Майкл Дуглас із фільму «Роман із Каменем». Цей Тарзан не просто говорить із тваринами, він ними командує, і таким чином збирає армію несумісних видів, аби відбити наступ військ Рома, який би зробив Бельгійське Конго державою рабів. Поганець, що його грає Вальц настільки шаблонний і схожий на його попередніх героїв, що до кінця фільму не покидає відчуття, що його справжнє прізвище Блофельд. Відірваність фільму від реальності робить його спочатку дивним, а потім перетвоює його на якусь тупість, як тільки ви бачите Джона, що говорить із крокодилами.

 Сцени дуже швидко змінюються. Так спочатку ми бачимо товарняк, один з вагонів котрого, набитий слоновими бивнями, а в іншому африканці закуті в ланцюги. Але потім, нам показують погано зроблену сцену погоні, або протистояння вусатого лиходія Рома та його заручниці Джейн.

Часом здається, що аби додати якогось руху до дії, Йейтс показує розмову між Джоном та Джорджом у перервах між швидкими змінами різнобарвних кадрів, які до розуміння сцени нічого не додають. А навіть навпаки, вганяють в сон. Певно таким чином намагалися заздалегідь компенсувати погану якість візуальних ефектів. «Великі» студії зараз частіше концентруються на бренді, ніж на самій історії. Фільм «Легенда про Тарзана» є поки що останнім представником такої тенденції. По своїй суті, це історія про білого європейця що, тим не менш доброзичливо, стверджує своє панування над дикими африканськими тваринами. Дещо схоже на «Книгу джунглів» Кіплінга, з чого можливо трохи позичили сюжет, але сенс історії не змінюється.

Людям потрібні історії, але історії які нам потрібні змінюються. Тому іноді старі історії забуваються, адже потреби до яких вони зверталися чи ідеї які вони символізували, більше не актуальні. То може вже і Тарзану час зникнути у джунглях.

Оригінал

Переклала — Фіщук Марина



загрузка...

Читайте також

Коментарі