Кому вигідна напруженість між поляками та українцями

Кому вигідна напруженість між поляками та українцями

Верхня палата (Сенат) польського парламенту вирішила і одночасно рекомендувала польському Сейму ухвалити, зокрема, що вбивства на Волині в 1943-му році були геноцидом польського народу.

Як зазначає у своєму блозі на НВ екс-уповноважений президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, у  зв’язку з цим, враховуючи пережите причетними до тих трагічних подій, варто зауважити наступне:

По-перше, всі громадяни України ще раз висловлюють щире співчуття полякам у з’язку з трагедіями, пережитими поляками у минулому столітті, в т.ч. на Волині в 1943-му. Найбільш виразно таку позицію висловили на початку 2000-років президенти України і Польщі Леонід Кучма і Олександр Кваснєвський, повторивши позицію «прощаємо і просимо прощення».

По-друге, у 1943-му році територія Волині не належала Українській державі, відтак – не належала українцям, а була окупована нацистською Німеччиною. Тобто, це означає, що відповідальність за всі події на окупованій території, в тому числі на Волині, не можуть нести українці, а держава-окупант, хто б що там не робив.

По-третє, події на Волині 1943-го року не слід розглядати одиноко, вирваними з контексту, а слід аналізувати як складову у низці явищ, що відбувалися на теренах Західної України у 20-му столітті. Тоді, зокрема, бійці Української Повстанської Армії та їх прихильники і бійці польської Армії Крайової з однодумцями були переконані, що захищають права своїх співвітчизників. А рішення про те, що їм робити, приймалися, як правило, без їх відома і часто під тиском штучно створених політичних обставин, а інколи –  в результаті впливу третіх сторін, з провокативною метою.

Тепер ще не всі події того періоду об’єктивно вивчені. Не з’ясовані всі причини окремих дій, помилки минулого тощо. Але для встановлення всієї картини розвитку політичної ситуації усі ці події в комплексі варто об’єктивно вивчити – принаймні аби не повторювати помилок. І займатися цим мають науковці, а не політики, які закономірно складають більшість у парламентах всіх націй. Врешті-решт сторінки минулого, навіть помилки з обох боків треба забути заради європейського майбутнього наших народів.

По-четверте, українці і поляки показали унікальний не тільки для сусідів, але й для всього світу, приклад мирного співжиття представників українського і польського народів – століттями дружно співіснували, розвивали власну культуру, релігію, інші національні цінності тощо без гегемонії однієї нації, реально поважаючи сусідські. Так було і на Любачівщині, і на Ярославщині, і на Перемишельщині, і на Люблінщині (все – нині Польща), і на Волині тощо.  Словом, — на всій Західній Україні до 1937-го року включно. А з 1938 почалася ворожнеча між обома націями.  Про це відомо з «перших рук» — від свідків тих подій, зокрема українських і польських переселенців, яким довелося покинути свої домівки і податися у невідомість. І заставили це зробити не українці і не поляки, а треті сторони.

То ж, перш ніж щось робити, варто відповісти на низку запитань: «Хто спровокував ворожнечу 1937/38 років?»; «Чи не ті, кому і сьогодні вигідна напруженість між українцями і поляками?»; «Ми таким чином без фахового аналізу минулого, хочемо спланувати майбутнє?»; «Чи знову ми не врахуємо власного досвіду і станемо суб’єктами в чужих брудних іграх?» і т.д.

Серед іншого, зараз однозначно можна сказати, що згадане рішення Верхньої палати Польського парламенту і очікувана ухвала Сейму Польщі щодо подій на Волині 1943-го року не сприятимуть ні полякам, ні українцям, ані українсько-польським взаєминам. Але вони вигідні тим третім силам, які зацікавлені в напруженості як всередині української та польської націй, так і між ними.



загрузка...

Читайте також

Коментарі