Від декомунізації до вандалізму один крок

Від декомунізації до вандалізму один крок

Хоча процес декомунізації почався ще в травні минулого року, дискусія про те, що варто зруйнувати, залишити, або змінити, не вщухає. Навпаки, сьогодні питання про те, що є мистецькою спадщиною, а що пам’яткою комунізму або радянської влади стало не просто актуальним, а скоріше вирішальним.

Процес декомунізації мав би розпочатися ще 25 років тому, коли Україна здобула  незалежність, і таким чином могла на законній підставі позбавлятися від комуністичних чи радянських пам’яток та символіки. Але так сталося, що по факту він розпочався з повалення пам’ятника Леніну в Києві 8 грудня 2013 року, який в потягнув за собою «Ленінопад». А декомунізація офіційна почалася 15 травня 2015-го року, коли президент України Петро Порошенко підписав належний пакет законів.

З точо часу і до сьогодні, все частіше постає питання про те, що робити із пам’ятниками, що підпадають під дію закону про декомунізацію, але одночасно є мистецькими об’єктами. Одним з приводів на відновлення дискусій на цю тему, став демонтаж «Пам’ятника чекістів», який був зруйнований невідомо чиїм екскаватором, хоча планувалося перенесення монумента до «парку радянських скульптур», намір створити який задекларувала КМДА.

ae2ba002aad6e524d5779f90668fc06f204e97d3

Такий «демонтаж» можна сміливо назвати вандалізмом. Одним із авторів «Пам’ятника чекістів» був Василь Захарович Бородай, який також створив пам’ятник Лесі Українці, Пам’ятний знак на честь заснування міста Києва та Батьківщину-Мати.

Постає логічне питання, а що робити із пам’ятниками Другої світової війни, на кожному з яких є радянська або комуністична символіка? Проте закон про увічнення перемоги чітко вказує, що пам’ятники учасникам та жертвам Другої світової війни не підлягають знесенню й держава зобов’язується їх охороняти. Це ж стосується Вічного вогню. З усіх цих об’єктів також забороняється знімати символіку перемоги, яка містить комуністичні символи.

Але звичайно, що пам’ятники «героям» громадянської війни, будуть демонтовані. Так, ще одним прикладом не надто вдалого «демонтажу», є залишки пам’ятника бійцям Першої кінної армії.

0_1d3a7e_9b33fb39_orig

7589438

Звичайно, що пам’ятник «будьоннівцям» треба демонтувати, але саме демонтувати, а не залишати його вандалам і спостерігати за тим, як він поступово зникає. Люба зміна якій підлягає скульптура чи пам’ятник повинна робитися законно, кваліфіковано та із залученням експертів. А будь яке рішення стосовно пам’ятників, їхнього збереження чи демонтування має обговорюватися разом із фахівцями та громадою, адже людей не можна позбавляти права голосу.

В решті решт, цей пам’ятник можна було б перенести до «парку радянських скульптур» або ж до музею. І тут постає інша проблема, адже такого парку, принаймні поки що, не існує. А в багатьох музеїв, які потенційно могли б взяти таку скульптуру до себе, елементарно немає місця або фінансів для цього.

“Ламати ж – не будувати, бездумне знищення творів мистецтва не прикрашає нас як країну. Чим тоді ми краще комуністів тих самих, які церкви тракторами рівняли, пам’ятки українські знищували та твори мистецтва, в той час неугодні?” – зазначила речниця Євгена Нищука, Юлія Даценко в коментарі «Новинарні», коментуючи виступ голови Українського інституту пам’яті Володимира В’ятровича з приводу демонтажу пам’ятника Щорса.

Але чому ж декомунізація, яка мала б позбавити нас пам’яток комунізму, прирівнює нас самих на тих комуністів, що знищували пам’ятки попередньої епохи?

А тому, що з самого початку декомунізації були відсутні методичні рекомендації щодо порядку ухвалення рішень, що у результаті призводить до надмірної політизації і, як наслідок, випадків вандалізму або маніпуляцій, що у свою чергу викликає гострі соціальні протистояння. Декомунізація, така якою вона є зараз, стала формальною, тобто знищуються матеріальні об’єкти без внутрішніх сутнісних змін, а це в свою чергу фактично нівелює значення процесу.

 «Міністерство культури інформує, що виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» є необхідним. Однак його слід здійснювати в рамках правового поля та не створювати прецеденти ігнорування пам`яткоохоронного законодавства». – пише на своєму сайті Міністерство культури з приводу дискусії, що розгорнулася навколо пам’ятника Миколі Щорсу.

9_main

Питання про те, чи варто демонтувати пам’ятник Миколі Щорсу, стало одною із головних тем у СМІ. Адже цей монумент з одного боку підпадає під декомунізацію, а з іншого включений до Державного  реєстру  нерухомих  пам’яток  України за категорією національного значення як пам`ятка монументального мистецтва. Саме ця скульптура є першим монументальним пам’ятником  після Другої Світової Війни та, як не прикро, найкращім кінним пам’ятником часів Радянського союзу.

«Скульптурною візитівкою Києва є саме цей радянський пам’ятник, який за великим рахунком не є пам’ятником Щорсу. Адже він є певною мірою пам’ятником ідеї героїзації особистості, в якому навіть з точки портретування відбилася зовсім інша людина. (Для лиця Щорса, скульптору Лисенко,  позував перший президент України Леонід Кравчук,  який тоді був студентом університету Шевченка)» — каже мистецтвознавиця Діана Клочко на прес-конференції на тему: «Пам’ятник Щорсу: мистецтво vs декомунізація».

Пані Клочко, як мистецтвознавиця, пропонує не демонтувати пам’ятник Щорсу, а перейменувати його, так само як це робилося і із пам’ятником Богдаму Хмельницькому.

«Пам’ятник треба по-іншому інтерпретувати. До нього можна додати табличку, яка б пояснювала чому була перейменована ця скульптура» — каже пані Клочко.

Однією з причин виникнення такої делеми стало те, що списків пам’ятників, що підпадають під декомунізацію нема, принаймні їх не опублікували. Так само як і список пам’ятників, що включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.  Певно, подальша доля монумента Шорсу стане тим курсом, у якому буде рухатися декомунізація.

В самому законі про декомунізацію є положення про збереження пам’яток. Тому група експертів, що не бажають аби сучасна Україна пішла протоптаним шляхом Радянського союзу знищуючи пам’ятки культури попередньої епохи, закликає не руйнувати, а все ж таки зберігати пам’ятники. Також вони закликають до більш розсудливої декомунізації, яка б змінювала ракурс з радянського мистецтва на українське мистецтво радянського періоду.

З цією метою, ця група експертів, які представляють недержавні і державні інституції, серед яких: Мистецький напрямок Українського кризового медіа-центру, Національний художній музей України, Інститут національної пам’яті, Управління музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури України, Інститут проблем  сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України, Центр урбаністичних студій Національного університету «Києво-Могилянська академія», ГО «Центр розвитку музейної справи»,  аналізуючи перебіг декомунізації спільно вирішили розробити методичні рекомендації, які б допомогли чиновникам, діячам культури, активістам компетентно та не порушуючи закони здійснити декомунізацію у своєму місті чи селі. Прес-брифінг на тему «Гід із декомунізації» відбувся 5-го липня, у кризовому медіа-центрі.

«Чому це має бути вандалізм? Повинна бути проведена інформаційна компанія. Має бути акція, як серйозна дія. Не реваншизм, а спільна акція творення, коли сторони говорять про проблему, як це робиться у правових країнах, якою є і наша». – керівник наукових програм Центру урбаністичних студій Національного університету «Києво-Могилянська академія» Світлана Шліпченко.

Планується, що презентація книжки відбудеться вже в вересні цього року. Окрім друкованого видання книги, буде ще і електронне.

Але якщо все ж таки, підходити до процесу декомунізації з точки зору руйнування, то постає логічне питання – «А що має бути на місці тих пам’ятників?».

Деякі люди вже знайшли відповідь.

Отакий партизанський витвір сучасного мистецтва з’явився вніч на шосте липня на постаменті пам’ятника Леніну.

13592290_1211212072245476_8044671994254077317_n

«Поки ми сидимо у соціальних мережах, хтось інший виходить на вулицю і вирішує питання публічного простору за нас. Хто би не був автором цієї скульптури, він або вона натякають нам на те, що час брати ініціативу на себе». – Ізоляція. Платворма для культурних ініціатив.

Також можна зустріти і інші інтерпретації Леніна, як наприклад:

95948267-5ABA-42A1-B4DD-C031E15EDFCC_w987_r1_s

 

ленин-никополь

А ось так трансформував пам’ятник Леніну художник Олександр Мілов.

1445520810_5130_1_500x317

 

1445519959-6001

Цей пам’ятник Леніну стояв на території заводу «Пересмаш», монумент було змінено на прохання трудових колективів підприємств, розташованих на «Пресмаші», а також мешканців прилеглих будинків і робочих гуртожитків. Таким чином Україна стала першою країною в світі де встановили пам’ятник Володарю Ситхів. Цікаво, а у всесвіті «Зоряних війн» щось на кшталт декомунізації не проводиться, а то все може бути.

Декомунізація, по своїй суті є процесом змін, але проводячи її ми повинні бути свідомі того, що і на що ми змінюємо. Адже відкинувши старе ми маємо дати щось нове.

Ми не можемо відмовитися від нашої історії, цього і не треба. Історію треба переосмислити, створити нову історичну свідомість. Переосмислення минулого є болючим процесом для усієї нації. Болючим, але необхідним, адже зараз згаяти час – ніколи не здобути свободи.



загрузка...

Читайте також

Коментарі