Чому Київраді не варто було зараз голосувати за проспект Бандери

Чому Київраді не варто було зараз голосувати за проспект Бандери

Безумовно, Україна — суверенна держава, яка має право на свою політику пам’яті і тим більше вибір назви вулиць, і все ж рішення про перейменування проспекту в честь Степана Бандери дуже несвоєчасне.

Про це у своєму блозі на НВ пише журналістка Української служби Польського радіо Олена Бабакова.
Своїми діями київські політики послабили позицію друзів України в Варшаві та погіршили становище співгромадян в Польщі.

Голосування депутатів Київради за перейменування Московського проспекту на проспект Степана Бандери в черговий раз довело — українські політики не прораховують зовнішньополітичних результатів своїх рішень, не знають міжнародного контексту і не бачать світу далі сусідньої вулиці. В даному випадку — в прямому сенсі слова.

Особистість Степана Бандери та історична роль легендарного лідера ОУН (б) — тема сама по собі дискусійна, навколо неї в Україні не склалося потужного суспільного консенсусу. Чи варто було взагалі називати проспект іменем Бандери, чи допоможе такий крок українцям швидше попрощатися з Москвою і комуністичним минулим — питання важливе і неоднозначне. А ось, що можна стверджувати однозначно: рішення Київради було прийняте в максимально невдалий час для польсько-українських відносин.

Липень — традиційно найважчий місяць для польсько-українського діалогу. 11 липня поляки згадують події так званої Кривавої неділі, цього дня, в 1943 році загони УПА разом з примкнули місцевими жителями напали на десятки польських сіл на Волині. Ця дата для поляків символізує пам’ять про Волинську трагедію (Волинську різанину або Волинський злочин) — масові вбивства поляків українцями на Волині та Галичині в 1943-44 роках, в результаті чого загинуло близько 100 тис. Чоловік.

Волинська трагедія останніми роками постійно присутня в польському громадському дискурсі і викликає багато емоцій. Одні коментатори пов’язують посилення інтересу до цієї тематики з діяльністю російської агентури, інші — зі змінами на польській політичній сцені. Соціологи звертають увагу на загальну тенденцію актуалізації історії Другої світової війни і для суспільства, і для влади. Думаю, правда в даному випадку лежить посередині. В даний момент в Польщі діє постанова Сейму, в якому події на Волині оцінюються як «етнічна чистка з елементами геноциду». При цьому, сьогодні у Варшаві є чимало як істориків, так і політичних діячів, які з упевненістю говорять, що вбивства на Волині — це геноцид, організований українцями на чолі з УПА проти польського народу. І така позиція повинна бути зафіксована в офіційних державних документах.

Апогей дискусії на цю тему припав якраз на поточний тиждень.

6 липня у польському парламенті з ініціативи фракції Кукіз’15 пройшли слухання, присвячені прийняттю закону, який би встановлював день пам’яті мучеництва жителів польських кресів, і постанови, яка б однозначно кваліфікувала Волинські події як геноцид. Якщо деякі депутати просто волали до пам’яті невинно убієнних, то політики того ж кукіз або Польської аграрної партії на повному серйозі говорили про загрозу «поширення бандеризму в Польщі», пропонували проводити курси на тему Волині для українців, яік переїхали і натякали на потребу обмеження допомоги Києву. У делікатному становищі опинилася правляча партія Право і Справедливість. З одного боку, ця формація послідовно підтримує партнерство з Україною, виступає за продовження санкцій проти Росії і посилення співпраці в Балто-Чорноморському регіоні. З іншого, прийшовши до влади завдяки правоконсервативному електорату, ПіС не хоче прославитися як партія, яка підіграє «бандерівцям» і ігнорує Волинську тематику. Ще кілька днів тому в середовищі польської правлячої політичної сили існував крихкий компроміс: день пам’яті мучеництва кресовяків зробити 17 вересня, в річницю нападу СРСР на Польщу, а постанову про Волинську трагедію як геноцид відтягувати наскільки це можливо. Компроміс хиткий, оскільки ПіС активно критикують правіші польські політики, які навіть дорікають лідеру партії Ярославу Качинському в здачі національних інтересів і — найголовніше — нерозумінні того, що відбувається в Україні.

І ось, поки польські експерти та журналісти, які знають Україну, яким хочеться справжнього та ефективного польсько-українського партнерства годинами переконують політиків, що немає за східним кордоном Польщі агресивних натовпів націоналістів і що головний сенс і символ останніх змін в Києві — не Бандера .. . депутати Київради голосують за перейменування проспекту!

Пояснити полякам, що це просто збіг, буде практично неможливо. Тому що один прецедент такої недбалості з боку українських політиків уже був — минулоріч, коли з візитом до Києва приїхав тодішній глава Польщі Броніслав Коморовський. Через кілька годин після виступу польського президента у Верховній Раді українські парламентарі проголосували за пакет декоммунізаціонних законів, де, серед іншого, була згадка про УПА як учасників боротьби за незалежність України. Коморовський після такого повороту подій у себе вдома отримав чимало проблем: опоненти відразу підхопили, що українці поляків в гріш незневажають, і що вся українська політика його партії Громадянська платформа неефективна та є хибною. Вже тоді в Києві виправдовувалися — вибачте, не подумали. Як переконувати поляків тепер, що рішення київської депутатів конкретно зараз — чергове «не подумали», а не відвертий цинізм, я особисто не знаю.

Безумовно, Україна — це суверенна держава, яка має право на свою політику пам’яті і тим більше вибір назви вулиць. Так, немає у нас обов’язку всі рішення консультувати з сусідами і намагатися вгадати їх реакцію. Але є нюанс. Наразі саме ми потребуємо допомоги і підтримки сусідів, а не вони — нашої. Український бюджет не руйнується тільки завдяки зовнішній фінансовій допомозі. Українські інтереси в Брюсселі відстоюють не самі українські дипломати. Не Україна рятує Польщу від соціального вибуху, приймаючи на роботу тисячі поляків. Не в Україну їдуть вчитися сотні польських студентів. Аргумент про український народ, який хоробро захищає європейців від військ Путіна, місяць від місяця має всі меншу вагу під час переговорів.

Тому, українці, якщо не вважають за потрібне відмовлятися від потенційно конфліктних рішень, могли хоча б потурбуватися вибором менш невдалих моментів.

Безумовно, у поляків є свої темні сторінки історії, серед них ті, які пов’язані з Армією Крайовою, збройною формацією, яка офіційно визнана героями-борцями за свободу і незалежність Польщі під час Другої світової війни. Однак, це не заважає польському Інституту національної пам’яті вести низку слідств проти окремих загонів АК, які звинувачуються в злочинах геноциду, а польській громаді — протестувати проти маршів пам’яті конкретних солдат, які були причетні до знищення українського або білоруського населення. Про Волинь з поляками можна і треба дискутувати. Українці мають право на свою версію подій та її захист. Ось тільки проблема — а цілісної версії щось і немає. Українські історики та громадські діячі поки розмовляють з поляками на рівні спростування конкретних фактів та інтерпретацій, в той же час ніхто не запропонував цілісного наративу, української версії історії того, що сталося на Волині. В Україні не знаходять часу на написання книг і проведення дискусій. Зате його вистачило на перейменування вулиці.

Якими можуть бути наслідки появи проспекту Бандери в Києві для польсько-українських відносин? З короткострокових — візит до Варшави Петра Порошенка. За неофіційною інформацією, обидва президенти планували виступити зі спільною заявою, яка, в тому числі, засуджує атаки на українців в Польщі та закликає до поглиблення історичного діалогу. Чи буде воно тепер — питання.

По-друге, 8 липня стартує саміт НАТО, де Польща виступає організатором. Варшава приклала багато зусиль, щоб переконати союзників по Альянсу розробити спеціальний план співпраці з Україною і, взагалі, всіляко підтримувати Київ у збройному протистоянні з Росією. Чи буде у польських дипломатів тепер стільки ж детермінації виконувати роль адвокатів східних сусідів? Хочеться вірити, що так, але і менші «проколи» грали в дипломатії важливу роль.

По-третє, в Польщі погіршується ставлення до іноземців і представників нацменшин. Першопричина — імміграційна криза ЄС і подальше зростання націоналістичних настроїв у всій Європі. Але до цього додаються висловлювання конкретних польських політиків, в тому числі і представників правлячої партії, збільшення числа українців в Польщі, складні моменти в спільному минулому. В останні місяці вже доходило до декількох побиттів українців поляками. Кінець червня ознаменувався нападом на українську процесію в Перемишлі, яка слідувала на кладовище щоб вшанувати пам’ять воїнів-петлюрівців. За цим послідувало перенесення українського Купальського фестивалю з Перемишля до Варшави, заборона на в’їзд до Польщі для групи Ot Vinta, мітинг ультраправих під час варшавського концерту музикантів львівського гурту Joryj Kloc минулої неділі. Українці в Польщі все частіше зустрічаються з агресією. А дії української влади і близько не заспокоюють ситуацію.

У довготривалій перспективі наслідки можуть бути ще більш серйозними. Зрозуміло, що через проспект Бандери ніхто в Варшаві не розірве всіх проектів співпраці з Україною і не поїде Анджей Дуда до Володимира Путіна просити вибачення і пропонувати знести санкції. Але скарбничка польського терпіння не безрозмірна. І ось таких випадків як перейменування проспекту в ній вже забагато назбиралося. ПіС в цілому зацікавлена в партнерстві з Україною і розвитком співпраці. Але ось погляди на інтенсивність і характер цієї співпраці у різних політиків правлячої партії можуть діаметрально відрізнятися. Тому сьогоднішня позиція польської влади може змінятися в дуже некорисний для українців бік.

Так, Росія для Польщі і особисто для Качинського — ворог. Але чи справді українці хочуть, щоб це було єдине, що змушує поляків сідати з ними за один стіл переговорів?



загрузка...

Читайте також

Коментарі