Рецензія на фільм: «В пошуках Дорі». Гідне продовження?

Рецензія на фільм: «В пошуках Дорі». Гідне продовження?

«В пошуках Немо» є одним із найулюбленіших дитячих мультиків усіх часів.  Чи має такий мультик гідне продовження? Критик Сем Адамс дає свій вердикт.

Дорі, синя риба-хірург, що страждає від поганої короткочасної пам’яті, постає в центрі останнього фільму від Pixar. Коли вона на мить згадала своє власне минуле, камера зупиняється на її риб’ячому лиці та слідує знайомому сценарію. Ось таке відчуття виникає, коли дивишся «В пошуках Дорі», мультик, дія в якому відбувається достатньо швидко, даючи нам ілюзію того, що ми кудись рухаємося, але в решті решт повертаємося туди, звідки все почалося.

Чесно кажучи фільм «В пошуках Дорі» про повернення додому.  В фільмі «В пошуках Немо», що вийшов у 2003 році, погана короткочасна пам’ять Дорі, була тим дотепом, який ми могли спостерігати впродовж усього фільму – «Це у мене від батьків. Ну принаймні, я так гадаю.» Продовження фільму підтримує її точку зору, а з такого ракурсу, ця теорія дещо лякає. Фільм розпочинається зі сцени дитинства Дорі, коли її батьки,  намагаються допомогти своїй «особливій дитині» жити в цьому світі.  «А що як я вас забуду?», питає в них Дорі. «А що як ви мене забудете?».

Режисер фільму, знову Ендрю Стентон, а в роботі над сценарієм йому допомагали Вікторія Строус та Боб Питерсон. Цього разу вони не витрачають час на сцени, від яких  всі можуть заплакати, їх мета, наразі, це правда. Але спосіб розповіді історії, лише позиціонує емоційний вплив, аніж показує усю дотепність цієї історії від Pixar. Адже чим успішнішими стають їх фільми, тим більша жага людей побачити подальшу історію своїх улюблених персонажів, і тим більше робиться продовжень. А чим більше робиться продовжень, тим більш нудотними вони стають. Тому в їхніх фільмах ми плачемо не через те, що фільм зачепив наші найглибші сподівання та страхи, а через те, що в цьому моменті ми маємо плакати.

«В пошуках Дорі» з одного боку нагадує оригінал, а з іншого перевертає спогади про нього. Цього разу, саме Дорі стає головним героєм, риба-клоун Марлін та Немо є другорядними персонажами. Тому замість батька, що шукає свого єдиного сина, наша увага фокусується на Дорі, дочці, що шукає власних батьків. Замість відкритого океану, цей пошуковий квест заводить головних героїв до  Інституту Морського Життя на прибережжі Каліфорнії. В це місце привозять травмованих морських істот, лікують їх та відпускають на волю. Голосом Інституту в українському дубляжі була Алла Мазур, і хоча слів в неї не багато, це справило не мале враження.

Якщо у Немо була фізична вада, тобто його недорозвинений плавник, то у Дорі психологічна. Окрім стрибання із однієї бляшанки в іншу та ухилення від рук дітей у відкритому акваріумі, Дорі повинна зорієнтуватися у власному розумі, місці, що є набагато більшим і лячним ніж океан сам по собі.

«Фабрика» Pixar відмінно справляється із написанням сценаріїв, але в фільмі «В пошуках Дорі»  деякі частини стрічки не надто збігаються. Фільм є таким собі скупченням різних оказій, де Дорі, долаючи різні перешкоди аби знайти батьків, в продовж подорожі зустрічає купу нових приятелів, серед яких: восьминіг на ім’я Хенк, що страждає на агорафобію (тобто боїться відкритого простору), короткозора китова акула та белуха, що не впевнений у своїх здібностях до ехолокації.  Але в моменті, коли Хенк виловлює Дорі з акваріуму чайником для кави, а потім пересувається із нею по території інституту, це вже здається трохи занадто, навіть для фільму анімованими рибами, що говорять. Пізніше той самий восьминіг водить вантажівку.

«В пошуках Немо» був і чудовим мультиком для дітей, що  розповідав про батьківство, і чудовим мультиком для батьків, бо розповідав про дитинство.  Він показував той жахливий страх, якщо від тебе когось заберуть, але разом с тим, фільм розповідав про безтурботну пригоду, яку навіть з часом, пам’ятаєш все одно добре. ( А в альтернативному всесвіті, Марлін після того як його дружину та дітей вбили, стає борцем із злочинністю). Якщо вже вдаватися у водну метафору, «В пошуках Дорі» — це така собі дитина, що грається на мілині басейну, плескається на всіх, але на хоче намочити своє волосся.

Один з небагатьох плюсів цього фільму, це можливість не стільки насолоджуватися самим фільмом, скільки його картинкою загалом.  Вже пройшло більше ніж 20 років після «Історії іграшок», технології комп’ютерної анімації зробили великий крок уперед. Тому зараз важко побачити щось, що насправді виділялося б з усіх інших мультиків, але «В пошуках Дорі», таки виділяється. Підводний світ цього фільму наповнений мерехтливим світлом, а на дні акваріумів Інституту Морського життя, можна побачити перехресні тіні від скла. Також цей фільм є прикладом одного з найбільш продуманих та доцільних використань 3D. Саме завдяки йому посилюється запаморочливий ефект від вихору спогадів Дорі та від широти просторого океану.  Ще краще технологією 3D скористався короткометражний мультик «Пташеня», що передує фільму. Це німа історія про маленьке пташеня, що лише навчається жити в цьому світі. Тож ви можете дивитись на півтори годинні проблиски пам’яті у Дорі, або зануртеся у неймовірно детально промальований світ «Пташеня», де навіть краплі води на пір’ї можна побачити.

Занурення  в фільм «В пошуках Дорі», це ще та історія. Історія в фільмі намагається сфокусувати нашу увагу на драматичних нотках, яких власне вимагає Дорі як головна героїня, і в фільму це виходить. Продовження фільмів не завжди мають бути абсолютно протилежними від того, що було в першій частині, так наприклад, «Історія іграшок 2», розширила та збагатила світ, що був в першому фільмі. Персонаж Дорі дійсно має емоційний важіль, але перш ніж ви зрозумієте це, відчуття вбитого часу прийде до вас раніше. Коронна фраза Дорі «Просто пливи і не вагайся», але цьому фільмі все лише йде по колу.

Сем Адамс, BBC, переклад  — Марина Фіщук

Читайте також: Назвали точну дату виходу мультфільму “Микита Кожум’яка” в український прокат



загрузка...

Читайте також

Коментарі