Топ-24 сучасних українських письменників, яких варто прочитати

Топ-24 сучасних українських письменників, яких варто прочитати

Якісна сучасна українська література допомагає осягнути нюанси свого часу. Адже саме письменник, як ніхто інший, має сили та наснагу хоробро дивитися в очі дійсності і не приховувати правду. Сучасне українське літературне поле достатньо широке. Серед письменників є «живі класики», а й є звичайні графомани, яких варто оминати десятою дорогою. Про 24 сучасних українських письменників, яких варто знати, читати та слухати, повідомляють «Українські реалії».

Олександр Михед

Молодий діяч у свої 27 вже досягнув небачених успіхів: публікації у провідних українських та іноземних ЗМІ, його проект «АмнезіЯ project: відкрита платформа» увійшов у сімку найкращих поетів світу.Після виходу його книг у світ, не в одного українського читача перевернулись уявлення про українську книжку. Адже Михед не вважає себе письменником у звичному значенні слова, а у своїй мультивекторній роботі він поєднує літературу, кінематограф й мистецтво у єдину гримучу суміш.

Варто прочитати: «Астра», «Понтиїзм», АмнезіЯ».

Любко Дереш

Це, напевно, один із найзагадковіших та найекзотичніших письменників України. Свою першу книгу він написав ще у 15. За що його називають «феноменом української літератури». Творчість Дереша змушує людину думати, усвідомлювати себе, усвідомлювати світ, себе в ньому. Його книги важко назвати випадковими, а відокремити читача від автора майже неможливо.

Варто прочитати: синайський цикл «Миротворець», «Остання любов Асури Махараджа», «Пісні про любов та вічність».

Сергій Жадан

«Голос Сходу», так часто називають Жадана. І не тільки тому, що він родом із Луганської області, а тому, що його література має присмак «пролетарщини», гнилої радянщини у свідомості покалічених людей. Естетика книг та їх демократичне наповнення свідчать про відвертого та щирого письменника. Мова пересипана гострим слівцем, але хто власне заперечить, що такою є вся українська мова сучасності. У його книгах – портрет українців: не зафотошоплений, брудний, чесний та до непристойності відвертий.

Варто прочитати: проза – «Месопотамія», «Ворошиловоград», «Біґ Мак», «Гімн демократичної молоді», «Anarchy in the UKR», поезія – «Життя Марії», «Вогнепальні й ножові», «Ефіопія».

Також радимо прослухати спільний музичний альбом із «Собаками в космосі»: «Бийся за неї».

Настасья Мілевська

Тендітну харківську поетесу по праву вважають найемоційнішою на літературній сцені України. Її виступи – своєрідні моноспектаклі, які «прошивають» наскрізь слухача. Поезія залишає після себе незрівняний післясмак. Адже для неї написання – це своєрідний священний ритуал. Її творчість симбіоз літератури та театру, що вражає силою слова та неймовірною щирістю.

Варто прочитати: «PSI*».

Юрко Іздрик

Він є одним із креаторів станіславського феномену. Як не дивно, сам Іздрик себе письменником теж не вважає. Його часто називають «людиною-оркестром», оскільки крім літератури він займається ще музикою та живописом. Його непересічне вміння торкатися словами до свого читача дивує. Поетична творчість – це суцільний потік нюансованих доторків до буття, текстових тіней і симпатичних ігрових монстрів. Проза ж тяжіє до ремінісцентної гри з читачем, коли справжній зміст ховається у мікрошарах тексту.

Варто прочитати: «ТАКЕ», «АМ-тм», «Ю», «Воццек», «Флешка».

Лесь Подерв’янський

Людина, яка гармонійно поєднує в собі дві різні іпостасі: поважного художника та скандального, епатажного й шокуючого письменника. Він не заморочується над тим, які слова підбирати, що в усній, що в письмовій мові. Тому обережно: нецензурна лексика. Але він підходить до цього особливо, а всі гострі словечка майстерно прописує в кожному тексті. Творчість Леся Подерв’янського – яскраве зображення наших пороків, гріхів, національних рис, комплексів та проблем.

Варто прочитати: «Рух життя, або Динамо», «Герой нашого часу», Гамлєт», «Павлік Морозов».

Артем Чех

Цікаво, що у лави письменників Чех потрапив не за своєю волею, його перший роман без його відома товариш надіслав на конкурс. Виокремити якусь одну характеристику його творів дуже складно. Адже кожна його книга – це зовсім інший світ, інші жанрові напрямки, карколомні сюрреалістичні сюжети. Поправу кожну написану ним книгу можна назвати літературним експериментом. Наразі письменник перо змінив на автомат – він служить у 9-у мотопіхотному батальйоні. Активно веде блоги, де розповідає про будні солдат, а згодом планує видати книгу про проходження служби.

Варто прочитати: «Цього ви не знайдете в Яндексі», «Сині двері зліва», «Анатомічний атлас» «Doc1″, «Пластик».

Олександр Ірванець

Ірванець є одним із учасників літературного гурту «Бу-Ба-Бу». Його поезію перекладають англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, білоруською та російською мовами. На йогу думку, українська поезія занадто насичена мінорними нотками, тому створює повну їй протилежність. «Цей такий плач над собою, він негарний. Хочеться чогось світлого та оптимістичного», – вважає Ірванець. Свого часу письменник займався вчителюванням, зараз активно працює на перекладацькій ниві.

Варто прочитати: «Мій хрест», «Сатирикон – ХХІ», «Очамимря: Повість та оповідання».

Тарас Прохасько

Прохасько теж є представником «станіславського феномену». Він уникає гучних публік, проте залишається одним із найцікавіших письменників сучасності. Його проза на фоні інших сучасних творів вирізняється особливою стилістикою: він порівнює людину із рослинами, прикрашає свої сюжети фактами із автобіографії, що придає особливої відвертості та чуттєвості. Автор вважає, що головна відповідальність письменника – це фікції. А його творчість є фікцією реальності, тої дійсності, яку він бачить навколо себе.

Варто прочитати: «Лексикон таємних знань», «Порт Франківськ», «БотакЄ», «непрОсті», «Спалене літо».

Павло Коробчук

Коробчук відомий, перш за все, своєю «слемерською» діяльністю. Виграв понад десяток таких літературних турнірів. Його поезія брутальна та неймовірно колоритна. Чого тільки вартують «Гоповідання», які розповідають про такий феномен українських двориків, як «гопники». Оповідання насичені відповідним сленгом, герої реалістичні настільки, що здається зараз будуть просити подзвонити. Останнім часом він активно виступає на літературних фестивалях України та поза її межами.

Варто прочитати: «Священна книга оповідань», «Кайфологія», «Натщенебо», «Гоповідання».

Юрій Андрухович

Його вважають живим класиком «актуальної» української літератури. Творчість Андруховича чи не найкращий приклад постмодернізму в українській літературі. У своїх романах він використовує прийом «текст у тексті», тобто інтертекстуальність. Традиційні образи та сюжети автор глибоко переосмислює, змінюючи акценти. Саме він увів в українську літературу карнавальну прозу, яка сьогодні користується неабиякою популярністю. У його текстах відсутні канони, що дозволяє передати множинність поглядів на світ, абсурдність сучасного існування та ірреальності буття.

Варто прочитати: «Московіада», «Рекреації», «Листи в Україну. Вибране», «Тут похований Фантомас».

Вікторія Дикобраз

Молода письменниця, яка тільки нещодавно увійшла в літературний світ України, заявила про себе голосно та зуміла привернути уваги до свої книги, яка не схожа на звичні нам видання. Її дебютна збірка це наче нанизування символів та знаків. А часткова автобіографічність вражає відвертістю та щирістю. Найбільше приваблює візуальна частина книжки: відсутність нумерації сторінок, змісту, звичної нам інформації про автора. Це радше словник життя автора, яким вона радо ділиться із всім світом.

Варто прочитати: «Семантика наших прикрас».

Олексій Чупа

Молодого українського автора називають «другим Жаданом». І не тільки тому, що народилися та виросли вони на Донбасі, а тому що проза Чупи така ж нищівна та правдива. До трагічних подій на Сході він працював на металургійному заводі, а у вільний час писав поезію про будні робочих. Сатиричні, іронічні, місцями жорстокі вірші не приховують правди про життя східняків. Його ж проза вражає майстерністю та наївністю.

Варто відзначити книгу «Казки мого бомбосховища». 12 історій про один день із життя жителів будинку в Макіївці: про їхні болі, буденність, проблеми. Але хто міг передбачити, що цей день змусить їх подивитись один одному в очі, коли будинок накриє «Градами». А серед них опиниться і сам автор.

Варто прочитати: «10 слів про Вітчизну», «Бомжі Донбасу», Казки мого бомбосховища».

Катерина Батушан

Юна поетеса з Дніпра (колишнього Дніпропетровська) вражає своєю емоційністю та відвертістю. Про таких письменників, як вона, кажуть, що краще один раз почути, аніж сотню прочитати. Харизматичність та мужність – саме так можна описати її творчі вечори. Тендітна дівчина, яка не приховує від своїх читачів всі язви навколишнього світу, її міста, її оточуючих. Місцями жорстока, а місцями ніжна та жіночна – саме такою вона постає у своїх поетичних творах.

Варто прочитати: «Третий в лодке», «Заточка», «Homo sapiens любят по Фрейду», «Да святиться имя твое».

Генрі Лайон Олді

«Генрі Лайон Олді» – колективний псевдонім українських письменників-фантастів. Активно публікуються з 1993 року, а до цього часу світ побачили близько 30 їхніх романів. Самі автори свій жанр називають «фантастичним бойовиком». Вони є одними із найпопулярніших фантастів. Їхні романи активно перекладаються на десятки різних мов світу.

Радимо прочитати: «Ойкумена», «Три повести о чудесах», «Гарпия».

Артем Полежака

Полежака є найкращим представником Харківської школи «чорного слему». Неодноразово отримував перемогу на таких літературних турнірах. Він є унікальним автором, чия поетична збірка не містила жодного тексту. Його поезія дзеркально відображає сучасне життя, з усіма радощами та негараздами. Його тексти мають любовні мотиви, проте часто використовує сарказм та іронію. У його текстах часто «проскакує» нецензурна лексика, проте вона сприймається радше як літературний прийом, аніж показник невихованості.

Варто прочитати: «Мої нездійснені мрії», «Вечір іронічної поезії V.I.P».

Ліна Костенко

Вона уже багато років зберігає за собою почесне місце на поетичному Олімпі України. Її називають «нерозгаданим чудом», «неймовірним птахом», «голосом народу», «пілігримом вічності». Прикметної рисою її творчості є інтелектуалізм. У своїх поезіях авторка невпинно шукає ключі до таємниць буття, розкриває та аналізує пласти історії. Попри поетичного добірку, Ліна Костенко видала книгу «Записки українського самасшедшого», де яскраво проілюструвала, чим живе пересічний українець, чого він прагне і чого досягає. У цьому романі для кожного читача знайдеться своє місце.

Варто прочитати: «Записки українського самашедшого», «Мадонна перехресть», «Геній в умовах заблокованої культури».

Люко Дашвар

Під псевдонімом «Люко Дашвар» ховається колишня журналістка Ірина Чернова. Її літературна діяльність розпочалася після того, як її роман «Село не люди» отримав нагороду на «Коронації слова». За кількісними показниками, вона мало чи не найуспішніша українська письменниця. Її книги продаються небаченими накладами в Україні. Роман «Молоко з кров’ю», для прикладу, розійшовся накладом у 100 тисяч примірників.

Варто прочитати: «На запах м’яса», трилогія «Биті Є», «Мати все», «Рай.Центр».

Ірен Роздобудько

Безхмарна літературна кар’єра донецької письменниці та журналіста розпочалася після 2000-го року. Авторка не припиняє дивувати свого читача своєю різноманітністю та ерудованістю. Письменниця сміливо експериментує зі стилями, жанрами, темами, сюжетами й героями. За роки роботи їй вдалося вибудувати власну концепцію пера, яку вона називає «життєво-творчою».

Варто прочитати: «Гудзик», «ЛСД», «Ескорт у смерть», «Дві хвилини правди».

Оксана Забужко

Ще один представник живої класики. Одна із небагатьох українських письменниць, які можуть собі дозволити жити на свої гонорари. Вона здобула міжнародне визнання, особливо в Центральній та Східній Європі. А її поезію переклали на більше як десяток іноземних мов. Свого часу вона працювала на викладацькій ниві. Читала лекції не тільки в українських ВНЗ, а в Гарвардському, Єльському, Колумбійському університетах. Її роман «Польові дослідження українського сексу» вважають культовим і одним із кращих творів української літератури останнього десятиліття.

Варто прочитати: «Польові дослідження українського сексу», «Тут могла б бути ваша реклама», «Музей покинутих секретів», «Let my people go».

Юрій Винничук

Манеру письма Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне у нашій літературі. Його вважають «батьком чорного гумору» в українській літературі. Письменник любить гостре слівце та не нехтує використанням у своїх творах нецензурної лексики. Він часто виступає в ЗМІ з полемічними і провокативними текстами. Після оприлюднення вірша «Убий під*раса» за президентства Віктора Януковича політолог Володимир Бондаренко через посередництво нардепа Леоніда Грача звернувся до МВС і Генпрокуратури з вимогою розслідувати творчість Винничука, яка «містить натяки на чинну владу і заклики усунути її не правовим способом», а також є порнографічною.

Варто прочитати: трагікомедія на одну дію «Останній Бункер», «Спалах», «Вікна застиглого часу».

Марія Матіос

Марія Матіос особлива постать в українській літературі, оскільки саме її творчість ознаменувала закінчення панування постмодернізму та перехід до нової епохи письменництва. У своїй творчості вона користується таким кредо: пошук украденого щастя нації і пошук украденого щастя людини. У текстах письменниця звертається до людини, її поведінки та мотивацій. Літературний доробок сучасної письменниці становлять численні збірки віршів, а також книги оповідань. Більшість її творів були перекладені російською, китайською, хорватською, японською та іншими мовами.

Варто прочитати: «Армагедон уже відбувся», «Чотири пори життя», «Нація. Одкровення».

Василь Шкляр

Цього письменники критики називають «батьком українського бестселера». Годі й шукати негативних відгуків про його творчість. Проте найбільший резонанс серед українських критиків викликав його роман «Залишенець. Чорний ворон», який було видано у 2009 році. Цей твір яскраво висвітлює трагічні сторінки історії нашої держави – повстанську боротьбу народу проти жорсткої влади окупантів у 20-х роках XX сторіччя. Роман дуже неоднозначний, проте заслуговує на прочитання.

Варто прочитати: «Залишенець. Чорний ворон», «Репетиція сатани», «Елементал».

Кость Москалець

Кость Москалець – автор слів і музики до пісні, яку співає вже не одне покоління молодих людей: «Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато, вип’єте холодного вина». Вже десять років Кость Москалець уникає публічності. Майже ніколи не спілкується з журналістами. Він пише, читає, п’є запашний чай і рибалить у компанії Тараса Чубая.

Варто прочитати: «Келія чайної троянди», «Досвід коронації», «Рання осінь». 

Читайте також: Письменник-українофоб допоможе керівнику «ДНР» писати мемуари



загрузка...

Читайте також

Коментарі