24-річна киянка Катерина Мізіна переїхала жити у майже безлюдне село Зелений Гай на Житомирщині, аби перетворити його на еко-поселення для молоді.

Журналістка за фахом має намір на власному прикладі показати, що цілком можливо працювати у мегаполісі, а жити і відпочивати у сільській глибинці, передає Gazeta.ua.

Киянка, яка останні шість років мешкала у квартирі, у пошуках омріяного будиночка проїхала на велосипеді 700 км по Київській та Житомирській області.

«Шукати хатину на хуторі почала з друзями ще два роки тому, — розповідає дівчина. — Об’їздила Народицький район, де багато сіл-пусток виселених після Чорнобиля, але чистих від радіації, яка падала плямами: в одному населеному пункті норма, а за три кілометри дозиметр шкалить. Деякі села перетворились у суцільні хащі: дерева крізь дахи попроростали, грудки цегли замість хат. У цій руїні де-не-де трапляється бабулька з собачкою».

Люди, які тут залишилися, стали дивакуваті і неконтактні, зауважує журналістка. «Я майже передумала селитися в цих краях, — каже Катерина Мізіна. – Переключилася на Київську область, але більше ніж 200 кілометрів від столиці не від’їжджала — це не дуже зручно для людей, які могли б оселитися зі мною».

Південніше від Києва набагато красивіший ландшафт, але й набагато заселеніша територія, розповідає дівчина. «Знаходила порожні маленькі села, але там все окуповано дачниками, — нарікає Катерина Мізіна. — Якщо тільки в селі бачила один будинок під червоною черепицею, розверталася назад: дачник насаджуватиме споживацький спосіб життя».

Зелений Гай, який у давнину називався Гойч(галявина, місце збору), знайшли друзі, які випадково заїхали сюди на машині, згадує Катерина Мізіна. «Всі господарі повмирали або переселилися до дітей у Малин чи найближче село Недашки за 4 кілометри, — розповідає журналістка. – Згідно з переписом населення, у Зеленому Гаї проживало 19 осіб, а насправді — тільки двоє: стара жінка у моїй хаті та дід у сусідній».

Після довгих перемовин з місцевими дівчина все ж придбала хатину за 120 кілометрів від Києва і ось вже півроку має лише три сусіда. «Селяни відмовляють тільки тому, що бачать в приїжджій людині чужака, — згадує Катерина Мізіна. — Я свою хату півтора місяці випрошувала, регулярно дзвонила щотижня і просила подумати та йшла на усілякі уловки: нема, де жити в Києві, не маю роботи, завагітніла, чоловік в АТО, а потім ще місяць ми домовлялася про ціну – зійшлися на 30 тис. гривень».

У сучасних реаліях село може перетворитися з далекої діри у місце відпочинку, говорить журналістка. «Світ розвинувся до того, що ти можеш собі дозволити жити в селі, мати інтернет, душ, всі комфортні умови, і ніяк не змінювати по суті своє життя і професію — не ставати фермером, а далі працювати за комп’ютером. Якщо є машина, можна їздити на роботу щодня, — каже дівчина. — Сподіваюся, що роботодавці з часом більше підтримуватимуть фріланс, дозволятимуть вільний графік, адже працювати на результат набагато краще, ніж відсиджувати незмінні вісім годин робочого дня з низькою продуктивністю».

Катерина Мізіна планує разом з молоддю, яка переселиться у Зелений Гай, створити арт-простір з фестивалями, майстер-класами та спортивними заходами.

«На хуторі ще 10 хаток, всі пусті, деякі продаються, — розповідає дівчина. — Зараз збираю людей, які захочуть тут жити і розвивати хутір як адміністративну одиницю, як село, а не приїжджатимуть сюди лише шашлики пожарити і попиячити».

Катарина Мізіна хоче побудувати на хуторі швейну майстерню, фотостудію, сцену для кінопоказів і концертів. «Без людини, яка щось робить, яка цим найбільше горить, все розповзається — я показала приклад: я купила хату, це можливо, приєднуйтесь! – наголошує ініціаторка мистецького поселення. — Жителі села могли б організовувати кінні прогулянки та навчати верхової їзди, не шукачи роботи та розваг у містах».

Мистецький хутір розвивається за рахунок проведення фестивалів, розповідає журналістка. «Мій хутір Гойч – це лиш черговий маленький приклад того, як можна жити цікаво за межами міста, — говорить Катерина Мізіна. – Я планую зробити простір для отримання нових досвідів: тих, які можна пережити лише на природі; створення чогось креативноколективного, навчання та видовища. Я не женуся за екологічними ідеями, бо без інтернета та генератора не вийде жодної арт-події».

За переконанням Катерини Мізіної, такий формат функціонування маленьких поселень стане альтернативою рутинному сільському життю.

«Головне, щоб сусідські хати купили нормальні адекватні люди, бо навіть декілька дачників можуть зіпсувати все свято, — впевнена дівчина. — Я мрію, що кожна хата на нашому хуторі проводитиме по кілька культурних заходів на рік, хочу не лише етнічні традиції відновлювати, а привозити сюди молодь з сучасною музикою, літературою, театральними постановками, а також, думаю, організовуватиму школи, освітні семінари на природі».

Перш за все, дівчина вирішила розбити сад. На її ідею висадити дерева відгукнулося близько 40 людей. «Люди, які ніколи не саджали дерева, просто кайфували», — згадує дівчина.

Друзі підтримують Катерину у прагненні повністю переїхати у сільську глибинку. Деякі вже навіть підшукали й для себе будиночки у Зеленому Гаї.

Читайте також: У Кривому Розi представили саморобний електромобіль



загрузка...

Читайте також

Коментарі