Чимало шуму спричинила заява опозиційних політиків про меморандум Уряду з МВФ, який урядовці одразу ж назвали «фейком». Насправді, дійсність не набагато краща. Частина з оголошених реформ передбачена Меморандумі, підписаному наприкінці 2015 року, а частина – на свіжому «Плану пріоритетних кроків Уряду на 2016 рік». Про останній хотілось би сказати більше, тому що він певною мірою є радикальнішим за меморандум з МВФ.

Х-угоди

Що саме міститься у планах Кабміну, з огляду на заяву Олега Ляшка?

  • закриття шкіл, скорочення на 10% медичного персоналу по країні,
  • скорочення видатків на культуру та пільгові транспортні перевезення,
  • урізання можливостей для використання спрощеної системи оподаткування.

Окрім переліченого, говориться про намір «збільшити і запровадити єдиний пенсійний вік для виходу на пенсію різних категорій працюючих з 1 січня 2017 р. для врахування демографічних змін» (підвищення пенсійного віку). До кінця серпня 2016 року ставиться мета відкоригувати «формулу розрахунку розміру субсидії». Розглядається можливість зняття мораторію на продаж землі (після вересня 2016 р.).

По-перше, документ викладено непідробною мовою, якою ці документи, зазвичай, і складаються («ми дотепер не змогли дійти згоди стосовно реструктуризації облігації, що залишилась, за якою у нас виник борг»). По-друге, тут у принципі, нічого нового: такий курс здійснюється вже давно і, до речі, за підтримки того ж Ляшка. Якби цей політик був схильний до мінімального узагальнення, то не шукав би сумнівних документів, а побачив би те, що Уряд керується тією неоліберальною логікою. Проте у такому разі була б помітна і йго роль (приклад: Коаліційна Угода 2014 р.).

Макроекономічні тривоги

Проте свіжий документ від Уряду являє особливу цінність, оскільки дозволяє заглянути навіть трохи вперед. Продовжується тенденція останніх років, коли найрадикальніші плани МВФ тьмяніють на фоні фантазій наших рідних експертів.

Автори програми пишуть, що Україна «перебувала у стані постійної макроекономічної нестабільності – населення біднішало через високу інфляцію та девальвацію». Однак автори забувають, що за нової конкурентної парадигми українці не страждають від дешевизни гривні, а навпаки виграють від цього. Ну, принаймні ті з них, які є великими товаровиробниками.

Вчергове констатуються тривожні факти, які мають очевидно засвідчити необхідність урізань видатків Пенсійного фонду України: «Нагромадження доплат, надбавок та привілеїв підривають фінансовий стан пенсійної системи та ставлять її під загрозу банкрутства. Пенсійна система гостро потребує приведення до ладу, уніфікації та чіткої прив’язки пенсійних виплат до внесків громадян». Далі сказано, що на соціальні видатки витрачається більше третини від сумарних витрат держави. Ці факти є настільки загрозливими, як і маніпулятивними: видатки навряд чи можуть бути меншими з урахуванням того ж таки рівня інфляції. Вони не вказують, що ми занадто добре живемо. А твердженням про те, що «лише 25% видатків на соціальні програми потрапляють до реально нужденних громадян» означає ніщо інше, як бажання звузити коло отримувачів благ у 4 рази.

Чому не ставиться питання, скажімо, припинити виплати зарубіжним кредиторам, які сягнули цьогоріч рекордної відмітки?

Дається орієнтир наздогнати країн-сусідів, таких як Румунія, що посідає 27-ме місце в ЄС за рівнем зарплати (із 28). Чому до прикладу на беруться інші країни, з якими ми майже одночасно вийшли з соцтабору? Мова про Словенію. Неодноразово на початку 90-их Україну називали другою Францією. І за рівнем промислового розвитку, і за територією це було близьким до правди. Сьогодні ми орієнтуємось на країни, що втратили свої переваги внаслідок лібералізації економіки.

Здавалось би, що новий Уряд нічим не відрізняється від попереднього і породити нових ідей не здатен. Та це не зовсім так.

Інструмент економії

З документу випливає, що у нас не лише з ліберальними реформами проблеми, а й з урядом, який ці реформи просуває. Визнається, що за показником «Прозорість формування державної політики» Україна на 104 місці серед 144 країн. За показником «Ефективність Уряду» – 130 місце. Іншими словами, яке право має неефективний Уряд розповідати, що впроваджувані ними зміни – ефективні? Тим паче, що продовження ліберальних реформ супроводжується падінням обсягу іноземних інвестицій (тому, приміром, вигоди від податкових послаблень отримують вітчизняні олігархи, а не «цивілізовані інвестори»).

Ставиться за мету здійснити до кінця року «об’єднання понад 7% від загальної кількості місцевих рад базового рівня». Від органів виконавчої влади пропонується органам місцевого самоврядування передати повноваження «передусім у сферах: освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, охорони громадського порядку». Передбачається формування «оптимальної» системи закладів освіти, охорони здоров’я та соціального захисту.

Зверніть увагу на неологізми: після «краудфандингу» на будинки культури тепер вводяться «Hub school» у регіонах.

Сказано, що Мінфін України на фоні більш розвинених країн відіграє слабку роль у контролі обсягу витрат: «Це призводить до витрат, яких країна не може собі дозволити». Це означає бажання дозволити Міністерству втручатися у сфери поза його компетенцією: освіту, медицину, спорт тощо.

Визнано, що дефіцит держбюджету менший, аніж передбачалось: замість планового показника в 4,1% він сягнув 2,3%. Тобто можливості України кращі, аніж уявлялось реформаторам: не було сенсу різати програми настільки радикальним чином.

Висувається ідея «формування збалансованого проекту державного бюджету на 2017 рік з урахуванням проведення галузевих реформ». Фактично, це означатиме додаткові аргументи на рахунок антисоціальних реформ: мовляв, перспектива їх проведення вже «закладена» в проекті держбюджету.

Ефемерні доходи

Ставиться амбітна мета: «протидія ухиленню від оподаткування за рахунок офшорних юрисдикцій». Однак конкретні кроки обмежуються запровадженням трирівневої структури документації з трансфертного ціноутворення. Про перегляд угод з офшорними юрисдикціями мова не йде.

Серед заслуг Уряд називає зменшення розміру ЄСВ та рентної плати за добування природного газу, а також встановлення пласкої шкали ПДФО. Хоча ця реформа вже посилила дефіцит ПФУ.

Неднозначним з точки зору інтересів бізнесу буде скорочення кількості податківців з 58 тис. до 41 тис. чоловік. Запровадження показників ефективності («КРІ») змусить їх активніше «вижимати соки» з бізнесу, щоб довести свою корисність.

Ще пропонується наповнити казну за рахунок приватизації. Чомусь вирішено, що державних об’єктів має лишитися 300, однак не відомо, яку вигоду це принесе: «Ступінь ефективності запропонованих заходів очікується високий, проте прогнозувати можливі вигоди у грошовому (матеріальному) вимірі у цьому випадку неможливо».

Грошей немає, але ви там… (с)

Шкода від жорсткої економії, все ж таки, визнається у деяких аспектах.  
Сказано, що нежиттєздатність малого бізнесу випливає з недостатньої підтримки держави: «відсутність єдиної комплексної та реалістичної системи підтримки та розвитку МСП на рівні держави (через відсутність з 2014 року бюджетного фінансування)».

Оголошується «проведення політики нової індустріалізації економіки України». Це звучить фантастично у світлі зменшення ресурсу, яким володіє держава. Сформульовано завдання максимального завантаження потужностей підприємств та створення нових конкурентоздатних виробництв «за рахунок розвитку внутрішнього споживання, враховуючи обмеженість бюджетного фінансування».

При цьому деякі завдання явно належать до рівня мікроменеджменту: «придбання 71 пересувного придорожнього комплексу, які будуть обладнані вагами для перевірки транспортних засобів». На цьому фоні звучать глобальні цілі, як-от «Перехід до цифрової економіки». Про державну підтримку при цьому нічого не говориться (достатньо створити лише «High-Tech Office» та ліквідувати Державну службу інтелектуальної власності).

Сумнівними є й успіхи у більш традиційних сферах. За 15 років кількість робочих місць у аграрній сфері скоротилась у 5,6 разів.

Але найбільші потрясіння, вочевидь, попереду. Декларується мета прийняття у 2016 р. Закону про обіг земель, що передбачатиме довгострокову оренду та продаж прав оренди. Також згадується «можливість зняття мораторію» (вочевидь на продаж).

Дивує, що досить обережно прописані плани по ліквідації шахт: «закриття лише тих шахт, які не мають перспектив стати рентабельними». Сказано, що шахта-новобудова № 10 «Нововолинська» має  шанс в найкоротші терміни вийти на «беззбитковий рівень роботи». Передбачається скорочення держпідтримки до мінімального обсягу.

Буде знижуватись і присутність держави у іншій стратегічній галузі. Серед проблем згадується значне фінансове навантаження на ПАТ «Укрзалізниця», пов’язане з виконанням соціальних функцій держави, а також «інвестиційна непривабливість» (хоча в принципі і те, і інше – цілком нормально для компанії цього профілю). Серед іншого, фахівці посилаються на доробки попередників – Державну цільову програму реформування залізничного транспорту на 2010-2019 роки.

Парадокси «соціалки»

У IV кварталі 2016 року планується провести монетизацію низки пільг, «у тому числі на проїзд». Уряд вважає, що так кошти будуть розподілятись більш ефективно. У цей же період планується створити реєстр пільговиків.

Вотчина парадоксів – це сфера соціального страхування. Констатується, що зниження ЄСВ не викликало виходу бізнесу з тіні. При цьому ставиться завдання узгодити доходи ПФУ з видатками. Для цього пропонується… охопити соцстрахуванням самозайнятих. Як це пов’язане з декларованою ідеєю детінізувати найману працю, невідомо. Тому залишиться єдиний варіант: урізати виплати. «Певні категорії пенсіонерів користуються привілеями, зокрема правом виходу на пенсію значно раніше встановленого для звичайних громадян пенсійного віку», – ось так держава проявляє турботу про шахтарів та інших осіб, зайнятих у шкідливих сферах.

«Рівень заробітної плати в Україні є найнижчим серед європейських країн. В результаті 19,4% працюючих українців потрапляють в категорію бідних», – чи не вперше визнає українська влада. Ба більше, констатовано, що низький розмір мінімальної заробітної плати не сприяє виведенню з тіні трудових доходів. Усі сподівання на чесність бізнесу виявилися марними, однак Уряд пропонує продовження цієї порочної політики – «м’якої сили» відносно роботодавців.

Відверто войовниче звучать пропозиції у сфері трудових відносин. «Застаріле трудове законодавство України потребує осучаснення відповідно до норм міжнародних стандартів, що зробить привабливим його для інвесторів», – вкотре повторюється мантра, яка відкинута навіть такими неоліберальними інституціями як Світовий банк (це не є критерієм Doing Business). Прийняття Трудового кодексу, передбачається до кінця 2016 року. Цікаво, що очікуваний результат сформульований доволі скромно: наближення до європейських норм, а не вирішення якихось конкретних проблем.

Також обіцяється «зміна акцентів» у роботі служби зайнятості: з виплати допомоги по безробіттю на працевлаштування. На практиці, це означатиме урізання розміру та строку виплати допомоги, після чого бути безробітним стане «невигідно».

Зникаюча культура і невиліковна медицина

Не менш загрозливо сформульовано пункт «Рішучий крок до сучасної системи фінансування охорони здоров’я». «В Україні законодавчо закріплено такий обсяг державних гарантій в медицині, що його неможливо покрити лише за рахунок публічних фінансів», говориться в документі ніби громадяни зараз не платять самі за ліки. Загальні витрати на охорону здоров’я в Україні оцінюються у 7,6% від ВВП (а за деякими даними – усього 2,5%). Рецепти по оздоровленню системи: медичне страхування, автономізація медзакладів і створення госпітальних округів. Сказано, що в Україні налічується 4,7 лікарень на 100 тис. населення, тоді як в Іспанії – 1,64. Мабуть, це дозволяє спрогнозувати, у якому об’ємі відбудеться скорочення.

«Україна залишається єдиною країною Європи, де громадяни несуть на собі весь тягар необхідності сплати вартості лікарських засобів у випадку хвороби», – звучать мало не як вирок чиновникам. Пропонується часткове або повне погашення витрат за рахунок держави. Але контроль за цінами обіцяється досить поміркований: «Регулювання ціни на вільному ринку відбувається за принципами вільної конкуренції».

Дивно, що влада наполягає на скорочення наукових установ, якщо з 2005 року їх кількість скоротилася на 35,7%.

«У зв’язку з процесом децентралізації виникають побоювання, що мережа сільських, селищних, районних закладів культури (бібліотеки, будинки культури, секції аматорського мистецтва тощо) зникне», – ще одне неочікуване викриття з боку влади. 32 % сільських населених пунктів не мають доступу до бібліотечних послуг. «Буде запропоновано гнучкі моделі осучаснення локальних культурних закладів. Наприклад, «їдальня плюс бібліотека», що  дорівнюватиме літературному кафе», – тобто влада більше думає над маркетинговими ходами, аніж на подолання бюджетних проблем.

Пропаганда подолає гуманітарний вакуум

Уряд вбачає проблему у тому, що «згідно з дослідженням, понад 50% молодих людей в Україні не готові захищати Україну зі зброєю в руках». Брак виховання пропонується вирішувати за рахунок співпраці з «інститутами громадянського суспільства з питань національно-патріотичного виховання», під якими вгадуються ЦК «Азов» та інші протопартійні праві організації. Тобто небажання йти служити пояснюють виключно недостатнім рівнем пропаганди, а не тим, що імідж держави досить відрізняється від того, який би хотілось захищати.

Є інші підтвердження того, що виховання дітей держава вирішила делегувати ультраправим бойовикам. Адже системи дитячо-юнацьких спортивних шкіл очікують нелегкі часи. «У 2015 році кількість ДЮСШ зменшилася на 73 школи. З них: 30 – оптимізовано…», – рапортують урядовці про пророблену роботу. Сказано, що «в спортивному середовищі сформувалися споживацькі настрої», які виявляються в зорієнтованості на «бюджетне фінансування розвитку спорту» (!). При цьому дається настанова належним чином виступити на Олімпійських іграх… Отже, держава ставить завдання, а забезпечувати їх виконання треба усіма доступними шляхами. Продовжуючи тему взаємовиключних параграфів, зазначається мета збільшити охоплення людей, які займаються спортом при одночасному «збереженні відсотка кількості осіб (12%), які залученні до занять спортом в ДЮСШ». Словом, не пощастить наступним поколінням олімпійців.

Держава планує усунутись з таких сфер, де це може сприйматись взагалі пожежно-небезпечно.

Навіть система гасіння пожеж «економічно неефективна, оскільки більшість заходів фінансується за рахунок Державного бюджету» (!).

Вирішувати проблему пропонується, зокрема, через створення добровільних пожежних дружин (як бачимо, немає меж для волонтерства).

Завершується План блоком, присвяченим започаткуванню роботи «щодо популяризації (брендування) України у світі та просування інтересів України у світовому інформаційному просторі». Кажуть, що гарний продукт не потребує реклами. У випадку з сучасними українськими реформами це не працює: їх прогресивність потрібно доводити (за ті ж кошти, які були зекономлені внаслідок соціальних урізань). Потребу у «незалежному, громадському радіомовленні» має завдовольнити Міністерство інформполітики. Серед кроків у цій сері відзначається і «запуск оновленого фотобанку» на сайті Укрінформ (поставлено задачу «вихід на сучасний рівень онлайн-продажів»).

Висновки

За останній час можна констатувати фундаментальні зміни в українській політиці. Декларації та програми мають сенс, оскільки вони почали виконуватись. Але не на користь народу. Політика затягування пасків не завершиться, а лише починається.

Усі заходи, які пропонуються урядом можна назвати «розвитком нерозвиненості» за влучним висловом норвезького економіста Еріка Райнера. Країна виставляє у якості конкурентної переваги свою слабкість (низькі податки, вузька спеціалізація, дешева праця). Досвід Грузії доводить, що привнесення ліберальних догм в умовах відсталої економіки, робить цю економіку ще біднішою. Нікого не переконає, що конкурентноздатність Франції заснована у тому числі на потужності державного сектору, а США використовували протекціонізм. Нікого не хвилює, що у Швеції та Словенії стабільність досягнута за рахунок високої ціни робочої сили. Не очевидно і те, що в Німеччині ділове середовище знаходиться під пильним регулюванням, а не лишається сам на саам. Усі ці приклади більш продуктивного капіталізму не стануть основою для практики, допоки вочевидь влада лишатиметься у наших капіталістів.

В основі підходів лібералів лежить думка ніби потрібно усунути бдь-які перешкоди для того, щоб ринкові сили розкрили себе. Після усунення регулювання, на їх думку, має настати гармонія. Протее такі уявлення критикуються сучасною наукою. «Адже можна запитати: чому світ має бути скроєний для чогось такого своєрідного та історично випадкового, як сучасне визначення капіталізму і глобалізації?», – запитує нобелівський лауреат Ерік Райнерт у книзі «Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними». Є небезпека, що за самовпевненість нашої влади доводиться платити нам усім.

Віталій ДУДІН, юрист, активіст ГО «Соціальний рух»



загрузка...

Читайте також

Коментарі