Кабмін знову вирішив здивувати. Було опубліковано свіжий набір ліберальних банальностей під назвою «Проект плану пріоритетних кроків уряду на 2016». Серед іншого урядові фахівці озвучили нову фантастичну цифру підприємств, які мають залишитись у держави – 300. Держава фізично не зможе розпродати майно, тому частину об’єктів просто доведеться знищити. Чи є в цьому сенс?

«Серед східноєвропейських країн Україна є одним з найслабших реформаторів», вважають розробники Плану. Сказано, що українці можуть наздогнати своїх сусідів та добитися такого ж рівня економічного розвитку та добробуту. Маються на увазі Польща, Словаччина та Румунія. Між іншим, це країни, що посідають 20, 22 і 27 місця за рівнем зарплат відповідно.

Видається дивним, чому Україна обрала у якості орієнтиру країни, які не досягли особливих успіхів. Деякі критерії видаються взагалі штучними для України. Сектор держпідприємств в Україні названо «аномально великим за розміром». 1700 підприємств не можуть бути приватизовані, тоді як у країнах ЄС кількість держпідприємств у середньому складає не більше 300. Триста – в країні якого масштабу? Очевидно вгадується спроба «виміряти середню температуру по палаті».

За словами екс-міністра економіки Абромавічюса, державний сектор становлять 824 працюючих компанії, що дають до 10% ВВП. Таким чином, участь держави в економіці буде зменшена. Цікаво, що згідно з деякими дослідженнями, в усіх трьох приведених країнах участь держсектора у ВВП перевищує 10%.

Європейська конкуренційна політика не вимагає повальної приватизації – вважається, що суспільні підприємства можуть функціонувати ефективно за умови подолання корупції.

Державні компанії повинні діяти «відповідно до загальноприйнятих принципів і передового досвіду корпоративного управління серед країн-членів ЄС», – сказано в рекомендаціях литовських експертів з центру ESTEP. Державний сектор називається основою стійкого розвитку. Державні підприємства допомагають виправляти вади ринку, гарантувати базові блага, а їх значення особливо зростає в умовах кризи. При цьому такий показник, як «не більше 300 підприємств», взагалі не присутній у жодних документах. Однак близька цифра звучала раніше у заяві Бориса Ложкіна: за його словами, треба залишити «максимум 250 підприємств».

Як можна здогадатись, близька до озвученої цифра держпідприємств наявна у згаданій Румунії. Згідно даних 2015 року, їх налічувалось 247. Вони працевлаштовували близько 4% працівників. Однак ці цифри треба розглянути у зв’язку з іншими фактами.

Так, у Словенії існує близько 80 державних підприємств, котрі генерують 24% ВВП (передусім, це телекомунікації та банки). На державних компаніях зайняті 11% працівників.

Подивимось на соціальні показники. Румунія визнана лідером за показником ризику бідності (40.2%) у 2014 році. У свою чергу в Словенії цей показник майже вдвічі менше — 20.4%Частка зайнятих у держсекторі словенців перевищує аналогічний показник у Румунії вдвічі. При цьому небезпека соціального виключення більше знову ж таки у румунів! Румунію, як і Словенію, можна назвати країною, яка мала з нами схожі стартові умови, тому порівняння є допустимим. Але чомусь Україна вперто дивиться у бік Румунії, оскільки вона більше відповідає неоліберальним поглядам наших можновладців. Тобто, не вимагає від них змінювати політику, яка й так впроваджується.

Поглянемо ще на одну країну, з якою нас порівнювали на момент здобуття незалежності. Тепер же таке порівняння мабуть недоречне. Мова про Францію. Як йдеться у брошурі «Досвід приватизації у Франції»  (2005), роздержавлення відбувалось там досить обережно і в цій брошурі пояснюється, чому. У 2003 році, тобто після піку неолібералізму 80-их, у Франції нараховувалось 1,447 підприємств, що належали до держсектору. Приватизація супроводжувалась втратою мільйонів робочих місць і викликала нестабільність. Більше того, встановлено, що приватні компанії менше схильні мінімізувати екологічну шкоду від своєї діяльності, а також модернізуються повільніше (власники орієнтовані на швидкі прибутки). «Держава має довгострокове бачення технічних інновацій і фінансових показників, отже період окупності може бути тривалим», – сказано в даному документі, підготовленому Центром економічних досліджень. Мабуть додатковим свідченням ефективності економіки Франції слугує одна з найвищих у світі зарплат некваліфікованих працівників за даними Світового банку: $1,964 проти $119 в Україні. Французьке податкове навантаження вище за наше, яке нерідко називається одним із найвищих в Європі: 62.7% проти 52.2%.

Таким чином, Франція, яка є одним зі світових лідерів за рівнем економічного розвитку, не відповідає ліберальним уявленням.

Податки та зарплати тут високі, як і рівень державного втручання в економіку.

Врешті-решт, ненависним для лібералів прикладом ефективності державного сектору слугує Норвегія. Багаторічний лідер за Індексом людського розвитку, ця держава зосереджує близько 60% ВВП. Держава тримає монополію у таких сферах як залізниці, енергетика, пошта, виробництво та продаж алкоголю. Про це зазначається у довідці Державного департаменту США, де Норвегія характеризується як високорозвинена країна, приваблива для бізнесу. У рейтингу економічної свободи Heritage підкреслюється, що держкомпанії «спотворюють економіку», хоча й визнається, що за рівнем гарантування права приватної власності Норвегія одна з перших. Можливо, зайвим буде казати, але рівень зарплат у Норвегії найвищий у світі: $3,721.60, за даними Світового банку.

Отже, твердження про «300 підприємств» взяте зі стелі. Потрібно чесно казати про те, яку долю ВВП становитиме державний сектор, чи буде зберігатись монополія держави у певних галузях, який прибуток приноситимуть компанії до бюджету.

Виходить, що прості рекомендації далеко не завжди діють. Румунія пішла шляхом масштабної приватизації і перетворилася у «внутрішню периферію» ЄС. У свою чергу Франція та Норвегія зберігають сильну частку держвласності, що гарантує їх економічне процвітання.

Позбуваючись власності, держава засвідчує свою неефективність.

Вона не знає, як саме подолати корупцію в державному секторі. Якщо корупція не вилікується, то… це вже не буде проблемою політиків. На решті ж підприємств менеджмент отримає мільйонні зарплати (наприклад в «Укрзалізниці» зарплата директора та працівника різниться в 1000 разів).

Серед шляхів для покращення стану справ, які не потребуватимуть додаткових витрат, можна виділити два:

«відкрита бухгалтерія». Без зайвих технічних проблем можна ввести щоденне онлайн-звітування про транзакції компанії (така система діє у Міносвіти з 2014 року);

соціальний діалог та робітничий контроль. Час усвідомити, що підприємство – це не лише керівництво. Наймані працівники повинні отримати змогу визначати долю компанії.

Віталій Дудін, юрист, активіст ГО «Соцільний Рух»



загрузка...

Читайте також

Коментарі