Війна як поштовх до розвитку — ветерани АТО діляться досвідом

Війна як поштовх до розвитку — ветерани АТО діляться досвідом

Адаптація військових до умов мирного життя — процес тривалий та складний. Психологи констатують: кожному четвертому ветерану важко повернутися у суспільство. Але війна може стати й поштовхом для нового життя.

Солдати, які були мобілізовані навесні минулого року і прослужили в зоні бойових дій на Донбасі більше року, нині готуються до «дембеля». Але довгоочікуване повернення додому іноді стає серйозним випробуванням як для їхніх рідних, такі для самих бійців, каже військовий психолог, тренер громадського об’єднання «Побратими» Андрій Козінчук. За його словами, приблизно 25 відсоткам військових, які повертаються із зони проведення антитерористичної операції (АТО), важко соціалізуватися і пристосуватися до реалій мирного життя. З них приблизно два відсотки залишаються соціопатами. Інші важко-тяжко, але знаходять себе.

«Побратими» проводять тренінги для ветеранів АТО, щоб допомогти їм соціалізуватись після участі у бойових діях на сході України. «Після таких конфліктів є посттравматичний спад і посттравматичний ріст. Ми працюємо саме над ростом. Тому що війна це страшно, але іноді це шанс вирости, це путівка в нове життя», — наголошує Козінчук.

Саме таким новим поштовхом до змін війна стала для інженера з Києва Сергія Лоскота, який під час запеклих боїв поблизу Донецька зрозумів, що якщо виживе, то писатиме. «Захотілось записати все, що там бачив. Це були філософські роздуми, дорослі казки, які мали хороший кінець. Розумієте, мені треба було якось відійти від цієї крові і страху. Я вигадував собі якісь світи і писав про них, аби зберегти свідомість, аби не зірвало дах», — згадує Лоскот. Цей письменницький хист у мирному житті став для чоловіка рятівним колом.

Історію «Великі собаки бояться маленьких дівчат», яку ветеран написав для дітей, вирішило надрукувати видавництво «Віват» — і не прогадало. На останньому фестивалі «Книжковий арсенал» книжка була надзвичайно популярною і мала великий попит. Тепер Сергій має хобі, яке приносить йому не тільки задоволення, але й гроші. «На війні у мене відбулася переоцінка цінностей. Я зрозумів, наскільки крихке і коротке життя. Займатись нудними і некорисними речами я більше не хочу. Я хочу робити те, що мені подобається», — зізнається Лоскот.

Бажання допомагати

SMM-менеджер з Краматорська Максим Ільченко до служби в армії майже цілодобово «сидів» у соціальних мережах, просував замовні статті, розкручував сайти, іноді підробляв «ботом». Пішов в армію за строковим призовом. На початку конфлікту ніс службу поблизу Слов’янська, а під час запеклих боїв поблизу Ізвариного Луганської області отримав серйозне ураження очей. Медикам вдалося зберегти лише 20 відсотків його зору. Після повернення із зони АТО хлопець більше не зміг повернутися до своєї попередньої роботи і вирішив присвятити себе служінню іншим.»Якщо до війни, я увесь час думав, як і де б заробити, то тепер я думаю, чим би мені було цікаво займатись і допомагати іншим», — каже Ільченко.

З вибором заняття йому допомогли волонтери, організувавши Максиму двомісячне навчання на курсах масажистів. Після стажування він почав працювати реабілітологом у місцевому реабілітаційному центрі, робить масаж людям з проблемами хребта.»Коли я роблю людині масаж і їй добре від того, то я відчуваю таку енергетичну віддачу… З роботи йду втомлений фізично, але морально задоволений. Мені це в кайф», — розповідає Ільченко. Своїм бойовим товаришам та волонтерам, які допомагають бійцям в АТО, він робить масаж безкоштовно, однак у нього вже з’явилися клієнти, які платять за масаж. Хлопець збирається зробити своє захоплення повноцінним бізнесом. «Війна змінила мені і мої пріоритети», — каже Максим.

Від автомата з набоями до автомата з кавою

До волонтерів громадської організації «Центр зайнятості вільних людей» (ЦЗВЛ) за допомогою у працевлаштуванні звернулося більше 300 ветеранів АТО, і всім їм допомогли з роботою. «Це не просто пошук роботи для тих, хто вернувся з АТО. Це ширший процес соціалізації воїнів у мирному житті. Він триває до півроку, поки людина визначиться, чим далі хоче займатися. Ми помітили цікаву тенденцію — жоден з тих, хто повернувся з війни, не хоче повертатися на свої попереднє робоче місце, навіть якщо воно за ним збереглося і ця робота добре оплачується», — розповідає DW координатор проекту ЦЗВЛ «Воїну гідна праця» Оксана Барабай.

Серед тих, хто більше не зміг більше повернутися на своє підприємство, і колишній працівник ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Микола Змієвський. Свою добре оплачувану роботу після повернення із зони АТО він проміняв на тимчасові заробітки простого баристи, адже робити людям каву було мрією його дитинства. Подаючи каву, двометровий велетень з доброю усмішкою все ще трохи незграбно тримає чашечку еспресо. Але робить він це настільки «з душею», що відмовитися від його кави неможливо. «Кава для мене — це спосіб самовиразитись. Це те, чого мені бракувало раніше, — самоутвердження і віри в себе, що у мене все вийде», — наголошує Змієвський. Після курсів барист, які організували йому волонтери проекту «Воїну гідна праця», він залишився у Києві. Поки постійної роботи чоловік не має, час від часу підробляє баристою у піцерії своїх бойових товаришів Pizza Veterano і щасливий з цього. «Я став художником свого життя», — каже Микола.

Кава стала стимулом до життя і для Олександра Жука. Після демобілізації він не зміг всидіти на одному місці. «У мене було стільки енергії, що за добу я робив те, що інші за місяць. Я дивувався, як можна бути такими пасивними», — розповідає молодий ветеран. Зі своїм другом, який теж повернувся із зони АТО, хлопець вирішив пройти курси підприємництва і після їх закінчення відкрив у місті Бровари маленьку кав’ярню «Білий кролик». Нині цей заклад популярний у місті. Але Олександр не збирається зупинятися і хоче започаткувати тренінг-школу з відкриття власного бізнесу для інших ветеранів. «Я можу вже передати хлопцям свій досвід, розповісти про помилки, навчити. Я хочу допомагати людям, які допомагали мені в боях в Донецькій області, і тим, хто допоміг, коли я повернувся і відчував скруту», — каже Жук.

За словами військового психолога Андрія Козінчука, ці хлопці поки роблять багато помилок і стикаються з труднощами, але головне те, що вони розвиваються, хай навіть цей потужний поштовх для розвитку їм дала війна.

джерело: http://www.dw.com



загрузка...

Читайте також

Коментарі