Чому СБУ відмовила представникам ООН у візитах до місць несвободи

Чому СБУ відмовила представникам ООН у візитах до місць несвободи

Минулого тижня Україна знову потрапила в центр міжнародного скандалу. Делегація Підкомітету ООН з попередження катувань (ППК) призупинила свій візит до України після того, як їй відмовили у доступі до місць, де, за їх підозрою, працівники Служби безпеки України позбавляють волі і катують затриманих.

Делегація почала працювати в Україні 19 травня.

Візит мав закінчитися 26 травня, однак припинився достроково: підкомітет ООН заявив про неможливість виконати програму повною мірою.

Делегація ООН провела моніторинг усіх пенітенціарних закладів, які планувала відвідати в Україні.

Ця відмова в доступі є порушенням зобов’язань України… Вона означає, що ми не змогли відвідати деякі місця, щодо яких ми чули численні та серйозні твердження про тримання осіб під вартою та де катування або жорстоке поводження могло мати місце, – заявив керівник делегації Малкольм Еванс.

Підкомітет ООН з попередження катувань зазвичай є непублічним органом, тож його прес-реліз з’явився як грім серед ясного неба.

Ще б пак: в історії подібне траплялося лише раз – у 2015 році в Азербайджані.

Наступного ранку дії СБУ засудили голова комітету ВР з питань прав людини Григорій Немиря і омбудсмен Валерія Лутковська.

У відповідь голова Служби безпеки України Василь Грицак заявив, що СБУ обґрунтовано відмовила делегації ООН у доступі до приміщень районних підрозділів спецслужби в Маріуполі та Краматорську, оскільки там не утримують затриманих чи ув’язнених.

Я особисто підписував документи, якими дозволяв відвідування закладів тримання осіб, які перебувають під вартою – СІЗО. Але це не означає, що іноземні спостерігачі повинні заходити до районних підрозділів СБУ у зоні АТО. Якщо ви приїдете, наприклад, у США і захочете зайти до ЦРУ чи ФБР – у підвал, у кабінет – вас туди пустять?! – запитує голова СБУ.

До підвалів ЦРУ і ФБР делегацію ООН проти катувань і справді не пустили б, тому що США, на відміну від України, не є учасницею Конвенції проти катувань, а також Конвенції про захист прав людини і основних свобод (у зв’язку з чим, до речі, в Штатах досі застосовується смертна кара).

Своєю заявою Василь Грицак лише продемонстрував свою необізнаність із міжнародним правом, а саме Факультативним протоколом до Конвенції проти катувань, який Україна ратифікувала у 2006 році.

Відповідно до статті 12 цього протоколу, наша країна зобов’язується надавати підкомітету безперешкодний доступ до місць тримання під вартою. І не лише СІЗО – йдеться про «будь-яку  форму утримання під вартою чи тюремного ув’язнення або поміщення особи в державне чи приватне місце утримання під вартою, яке ця особа не має права залишити за власним бажанням…»

До речі, візити підкомітету ООН є конфіденційними, інформація про їхні результати не поширюється без згоди уряду.

Зобов’язання держав перед підкомітетом із попередження тортур є абсолютними. По-перше, тому що заборона катувань є абсолютною, а по-друге, тому що ППК має абсолютне право у будь-який час відвідувати будь-які місця несвободи, які захоче, – коментує керівник з адвокації Міжнародної мережі Будинку прав людини Флоріан Ірмінгер.

Заступник міністра юстиції України Наталія Севостьянова спробувала знайти інше виправдання: мовляв, СБУ не допустила місію підкомітету ООН в свої управління в Маріуполі та Краматорську через присутність у її складі росіянина.

Тут уже не витримала голова фракції зелених у Європейському парламенті Ребека Хармс, яка наступного дня надіслала листа до українського уряду.

Таке виправдання СБУ своїх дій є незрозумілим для мене та дискредитує підкомітет, оскільки, згідно з офіційними документами, жоден із членів делегації не мав російського громадянства, — написала вона.

В цьому неважко переконатися, відвідавши сайт Верховного комісара ООН з прав людини, де зазначено склад делегації: Малкольм Еванс (Сполучене Королівство), Марі Амос (Естонія), Джун Карідад Пагадуан Лопез (Філіппіни) та Віктор Захарія (Молдова).

З часів Євромайдану, анексії Криму і конфлікту на Сході хотілося б очікувати повної співпраці уряду з міжнародними правозахисними механізмами, аби побудувати країну, яка поважає універсальні цінності прав людини, – зазначає правозахисник.

Проблема, на яку заплющують очі

Окрім репутаційних втрат на міжнародній арені, цей скандал поставив руба проблему, на яку в Україні вже два роки заплющують очі: існування незаконних місць позбавлення волі, які контролює СБУ.

Ми показали близько 600 осіб, затриманих СБУ, справи щодо яких перебувають на стадії досудового розслідування або очікують суду. Натомість з боку «Д/ЛНР» було здійснено допуск лише до чотирьох людей. Ось вам статистика. Ми нічого не порушували в цьому плані, –заявив Василь Грицак, додавши: «У нас не утримуються люди в районних підрозділах СБУ. Натомість там працюють оперативні співробітники. Там стоїть апаратура засекречування, знаходиться зброя, документи».

Водночас є підстави сумніватися у правдивості заяви Грицака. Про існування таких місць неодноразово повідомляла Моніторингова місія ООН з прав людини, яка працює в Україні з березня 2014 року. Ці місця залишаються недоступними дляНаціонального превентивного механізму і міжнародних організацій.

Голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Фіона Фрейзер заявляла, що неофіційні місця позбавлення волі є у Харкові, Запоріжжі, Маріуполі та Краматорську. В ООН називають достовірними повідомлення, які надходять від жертв тортур та їхніх родичів. Там переконані: в Україні поширена практика позбавлення працівниками СБУ затриманих будь-яких контактів із сім’ями та доступу до адвоката.

Так, інформація Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) свідчить, що станом на лютий 2016 року в будівлі Харківського обласного управління СБУ незаконно перебувало під вартою без зв’язку із зовнішнім світом від 20 до 30 осіб.

Більшість із них не були звинувачені й заарештовані в законному порядку, попри те, що їх тримали нібито за зв’язки з озброєними групами.

Ці затримані перебувають у таких умовах доти, доки їх не буде видано озброєним групам у рамках одночасного звільнення (обміну) затриманих,йдеться у доповіді УВКПЛ.

Харківський адвокат Олександр Шадрін розповідає про приклади своїх клієнтів, яких він захищав у судах. Так, Ігната Кромського протягом 95 діб, починаючи з 12 вересня 2014 року, тримали в ізоляторі тимчасового тримання СБУ в Харківській області, якого офіційно не існує. Інша його підзахисна – Юлія Колесникова – провела там 38 днів. «За цей час вона втратила у вазі 20 кг і постаріла на 10 років», — каже адвокат.

У доповіді ООН наводиться приклад 74-річної жінки, яку 8 грудня минулого року затримали у селищі Щурове на Донеччині, шукаючи її сина. Жінку утримували в будівлі СБУ в Маріуполі, звинуватили у тероризмі та били. Моніторингова місія ООН відвідала її у Маріупольському СІЗО 24-25 грудня минулого року.

Після того, як УВКПЛ повідомило про цей випадок військовій прокуратурі, було порушено кримінальне провадження за фактом жорстокого поводження.

Крім того, моніторингова місія ООН задокументувала випадок із трьома жінками, яких затримали у травні 2015 році у місті на Донеччині, підконтрольному Україні. Серед них були дружина командира незаконного збройного формування та її донька. За повідомленнями, доньку сильно катували й обом погрожували сексуальним насильством.

В іншому випадку, задокументованому місією ООН, одесита, прибічника федералізації України, катували в УСБУ в Одеській області, примушуючи зізнатися в цьому – душили одягнутим на голову поліетиленовим пакетом і били. Після цього, як повідомляє потерпілий, співробітники СБУ вивели його в коридор і показали його сина. Сина відвели в окремий кабінет, і батько «чув його несамовиті крики».

Колишній член незаконних збройних формувань у грудні 2015 року повідомив про факти жорстокого поводження з ним (імовірно, з боку СБУ) у вересні 2014 року в Слов’янську. Його утримували під вартою в підвалі місцевого коледжу і регулярно били. Пізніше його перевели в Ізюм, де тримали в підвалі разом із 12 іншими затриманими.

Чоловік заявив, що, перебуваючи там, став свідком позасудової страти.

26 січня цього року трьох чоловіків засудили за тероризм на підставі зізнань, які їх примусили підписати після катувань у Запорізькому УСБУ. В СБУ залишили без уваги повідомлення про катування, хоча свідчення, отримані в результаті тортур, не можуть використовуватися як доказ у судовому процесі.

Безкарність як правило

В ООН заявляють про небажання влади розслідувати заяви про застосування катувань.

Особливо в тих випадках, коли жертвами катувань є люди, які затримані на підставах, пов’язаних із національною безпекою, або які вважаються сепаратистами.

Катуванням можна запобігти лише за умови, якщо затримані невідкладно постають перед суддею, — йдеться у доповіді УВКПЛ.

На практиці ж відбуваються затримки, що часто призводить до втрати вирішальних доказів того, що відбувалися катування.

На жаль, для боротьби з тортурами і незаконними затриманнями сьогодні немає політичної волі, – каже Олександр Шадрін. – І якщо для Європи навіть декілька годин незаконного тримання вважають серйозною загрозою правам людини, то в Україні зараз такий термін становить по деяких особах понад півтора  роки!

Є висока імовірність, що нашій державі доведеться заплатити за ці порушення вже в найближчому майбутньому в Європейському суді з прав людини.

В ЄСПЛ вже пішла одна із таких справ – «Марецький та інші проти України».

Як вийти з глухого кута?

Не допустивши підкомітет ООН з попередження катувань, Україна на весь світ визнала, що не виконує свої міжнародні зобов’язання і має що приховувати.

Нині єдиний вихід – запросити делегацію ООН повернутися до України ще раз і показати їм усе, що вони хочуть побачити. А також пояснити, що причина недопуску – в некомпетентності керівництва СБУ, яке не знало про міжнародні зобов’язання України. Поки що Василь Грицак свою помилку не визнає.

Хочеться сподіватися, що ситуація нарешті зміниться. Що катування та тримання в незаконних місцях позбавлення волі в СБУ нарешті припиняться – адже є законні шляхи, є механізм затримання та арешту.

Хочемо вірити, що буде проведене ефективне розслідування випадків, які мали місце. Що на рівні суспільства прийде усвідомлення, що катувати не можна нікого – навіть «терористів» та «сепаратистів».

Інакше чим ми відрізняємося від «ДНР»?

Автор: Тетяна Печончик. джерело: Європейська правда

Читайте також: На Донеччині затримали бойовика «ДНР», який вирішив відпочити в Україні



загрузка...

Читайте також

Коментарі